По живу і мертву воду
Шрифт:
Пошукайло не зводив очей із схвильованого власовця, який почав дуже заїкатися. Хлопець розумний… Що ж, були й такі'. Були чудові актори. Плакали, клялися, просили дати їм можливість помститися гітлерівцям. Якщо Герц робить велику ставку на Ігоря Донця, то такому агентові дозволено багато дечого. Заради того, щоб Донець завоював довір’я у партизанському загоні, йому дозволено пополювати на німців, принести до загону документи вбитих. Ні, хлопче, ми тебе будемо перевіряти не раз і не два, з усіх боків протремо, оглянемо, а коли вже станеш чистим, як скельце…
Думки
— Продовжуйте, лейтенанте, — сказав Пошукайло, підводячись, — Нехай детальніше розповість, що він бачив і чув, перебуваючи серед бандерівців.
За порогом землянки чекали Пошукайла черговий і боєць, який прийшов з далекого маяка, через який здійснювався зв’язок з містом.
— Товаришу командир, о дев’ятій двадцять почулася автоматна й гвинтівочна стрілянина біля північної околиці села Великани. Стрілянина тривала дві-три хвилини. О десятій тридцять у розташуванні маячка появилася група людей: три хлопці, озброєні двома автоматами й однією гвинтівкою, дві жінки й дитина. Один з хлопців був поранений, його несли. Старший групи повідомив нам пароль. Не звичайний пароль, а той, особливий… Сказав, що в них була сутичка з поліцаями. Мені було наказано привести їх сюди.
За особливим паролем сюди могло прийти тільки троє. Невже це Оксана, яка зникла з міста тиждень тому?
— Покличте Веніаміна Львовича, — вже на ходу наказав черговому Пошукайло. — Скажіть, що є поранений, — додав він.
Через хвилину Пошукайло побачив біля дуба приведену до загону групу людей. Поранений лежав на землі. Біля нього стояли навколішках молоденька дівчина й жінка.
Хлопець у кашкеті кинувся назустріч Пошукайлові.
— Товаришу командир, дайте лікаря. Терміново. Вмирає наш…
Пошукайло взяв його під лікоть, відвів набік.
— Хто ти? Хто тобі повідомив пароль?
Хлопець, не відповідаючи, поспішно розшнурував черевик, відпоров ножиком підкладку й вручив Пошукайлові складений у восьмеро аркуш.
— Товаришу командир, лікаря покличте…
— За лікарем уже послали, — розгортаючи аркуш, сказав Пошукайло. — Зараз прийде.
«Друже! Перебуваю у своїх. Шеф доручив завдання готувати нашу армію для озброєної боротьби в тилу радянських військ. Усе йде за планом: одержуємо зброю, боєприпаси, інструктори наших союзників допомагають готувати командирів у військових школах. Одержуємо рекомендації. СБ знищує всіх, хто на підозрінні в симпатіях до більшовиків. Особлива увага — розпалюванню ворожнечі між українцями й поляками. Виявляється, що його хочуть і ті, хто гостює на островах. Ти запитуєш про Тараса. Це мій давній вірний друг, можеш вірити кожному його слову. Привіт Гелені. До швидкої зустрічі. Твоя Оксана».
— Тарас? — запитав Пошукайло, уважно прочитавши записку.
— Так точно! — хлопець з тривогою поглядав у бік тих, що залишилися біля дуба. Там уже появилася людина в білому халаті й два санітари з ношами.
— Не турбуйтеся,
— Зараз пригадаю, в мене все в голові переплуталося… — Тарас примружив очі. — Перша ніч — ес-бе, друга — хутір Вишневий, ще одна ніч — «експрес». Три дні тому.
— Де вона залишилась?
— Братинський ліс. На карті можу показати точно.
Пошукайло дістав з польової сумки карту.
— Це хто з тобою прийшов?
— Дружина радянського льотчика, Рум’янцева Наталія Миколаївна. Не встигла евакуюватися, залишилася тут. Степан і Юрко Карабаші. Тут я повинен зразу попередити, товаришу командир. Ви знали такого націоналіста Ясного?
— Припустімо…
— Його німці повісили нещодавно.
— Все могло статися. Чому ти запитуєш про Ясного?
Тарас зам’явся, обачно озираючись на всі боки.
— Степан і Юрко — рідні брати Ясного.
Пошукайло не повірив його важко було чим-небудь здивувати, але… брати Ясного в партизанському загоні? Тут було чому здивуватися.
— Не переплутав? Рідні брати?
— Точно. Я знав, що ви будете… Взагалі, вам це не сподобається. Тільки я ручуся за них головою. Це вірні хлопці.
— Не поспішай ручитися… Де їх підчепив? Оксана про них знає?
— Звичайно.
— Чому вона не згадала про них у записці?
— Вана поставила перед ними умову — розгромити ес-бе. Ми вночі напали й перебили. Тільки один утік. Забрали документи. Можете перевірити — документи в Степана.
Командир загону розгорнув карту.
— Покажи, де залишилась. Оксана.
Карта була стара, польська. Тарас погано орієнтувався по ній. Нарешті, він знайшов Братин, Зарічне, тоненьку голубу жилку річки. Це місце на карті було чомусь позначене синім олівцем.
— Тут. Річка Безодня. Тут, на хуторі, розташована сотня.
— Ти був там?
— Авжеж! Цілий місяць там припухав.
— Що там сталося чотири-п’ять днів тому?
— Звідки ви знаєте? — здивувався Тарас.
— Бандерівці розстрілювали радянських військовополонених?
— Хотіли розстріляти.
— Скільки чоловік утекло?
— Двоє.
— Хто?
— Один військовополонений, а другий — начебто власовець. Так казали. В німецькій формі був.
— Пізнаєш його?
— Повинен пізнати. Він у вас?
Пошукайло не відповів. Тягар звалився з його плечей. Тепер він знав, що Ігор Донець казав н-а допиті правду. Все ж таки було б прикро, коли б оцей розумний хлопець виявився запеклим негідником. Пошукайло заховав карту в сумку, привітно поглянув на Тараса.
— Значить, головою ручаєшся за братів Ясного?
— Як за себе самого.
— Ходімо, подивимося на твоїх братів.
Забутий усіма, малий Славко сидів під дубом, розкинувши подряпані брудні ніжки, тихо плакав і здивовано дивився сонними очима на незнайомих людей. Чоловік десять обступили пораненого Юрка. Лікар, молодий, з тонким білим обличчям і чорною кучерявою чуприною, щойно зробив перев’язку й тепер перевіряв пульс.