Побачити Алькор
Шрифт:
— Ти кохала Івара? Вибач, якщо…
— Не вибачайся, — Руна перейшла на шепіт, немов боялась, що їх підслухають. — Це класно, що ми вже на «ти». Ти такий милий… А Івар… Івар був добрим до мене. Я подобалась йому, це він наполіг, щоби мене висвятили у жриці без випробувального терміну. Але я його не кохала.
— А навіщо ж було сюди приходити? Ти ж не фанатичка.
— Я із жрецької родини.
— Як це?
— У моєму роді всі жінки були екстрасенсами.
— Відьмами?
— Не відьмами, а екстрасенсами. Людей лікували. Мені запропонували
— І що буде?
— Не знаю. Я не хочу тут залишатись, мені лячно, — раптом визнала Руна і всім тілом притиснулась до Пітера. — Ми поїдемо звідси, правда?
— Я обіцяю, — Пітер узяв до своєї руки вузьку долоню Руни. — Ми заберемося звідси, як тільки я усе зрозумію.
— Що ти хочеш зрозуміти?
— Наприклад, хто вбив Ерікана?
— Ти зараз дурницю сказав, — Руна ще щільніше обвилась навколо Костиганова, її тіло було міцним і гарячим. — Не кажи більше такого. Він був Учителем, ніхто б не посмів підняти на нього руку, — шепотіла вона. — Окрім того, він мав захист. Таку печатку, яка робила його невразливим. Його багато разів намагались убити. А він кожного разу залишався живим.
— А що ти чула про смерть Агамова? — Пітер вивільнився з обіймів жриці старшої гілки.
— Кажуть, що його вбили масони, — шепотіння Руни стало ледве чутним. — Але нікому про це не кажи.
— Масони?
— Так казав Івар. Я думаю, що Трану теж вбили масони. Вони і відступниці наказали прийти сюди і вбивати. Масони тут усіх повбивають, вони страшні люди. Керують усіма політиками, і твоїм міністром вони теж керують. Вони вбиватимуть ще й ще. Треба звідси тікати.
— Ти обіцяла показати мені жертовник.
— Йдемо, — Руна, не відпускаючи руки Пітера, повела його до сусідньої кімнати, меншої і задрапованої червоною матерією. Підлогу кімнати вкривали чорні поліровані плити, а по кутах стояли високі металеві підсвічники. На стелі було намальовано голу світловолосу жінку. В одній руці вона тримала гілку з червоним листям, а в другій — золотий серп. На грудях жінки висіла пектораль із зображенням усміхненого сонця і двох оленів. Навколо жіночої фігури художник розмістив рунічні написи. Деякі руни в них були червоного кольору.
У центрі кімнати, на чотирикутному дерев'яному постаменті лежала суцільна плита чорного мармуру, довжиною близько двох метрів і товщиною сантиметрів з двадцять. У постамент були вмонтовані залізні кільця і зажими. Вид у плити був моторошний — мармур у різних напрямах пересікали подряпини, як на дошці для краяння м'яса. Костиганову навіть здалося, що він відчуває специфічний солодкуватий запах.
— Тут приносять жертви? — спитав Пітер.
Руна мовчки кивнула.
— Людей?
— Я бачила лише жертвопринесення тварин. Баранів.
— Значить, ти могла чогось не бачити?
Дівчина знову притиснулась до Пітера. Йому здалося, що вона плаче.
— Гаразд, — вирішив він. — Ми їдемо звідси. Чи ти ще щось хотіла мені показати?
Руна
Уже за півгодини вони сиділи в окремій кабінці нічного клубу. Руна замовила морозиво і лікер, а Пітер — віскі.
— Тобі вже краще? — запитав він у дівчини.
— Мені добре, пане раднику. Дуже добре, — Руна грайливо відкинулась на диванчику, і Костиганов відчув, як вона оголеною ступнею пестить його ногу вище коліна.
— Постривай, нам ще треба скласти доповідь міністрові.
— Розкажеш йому про жертовник.
— Цього мало. Його цікавитиме структура вашого клану, характеристики його керівників. Наприклад, хто такий Дрон?
— Я його лише двічі бачила. Товстенький такий дядька. В окулярах.
— Він коханець Олесі-Карни?
— Вони — старша пара молодшої гілки. Вони мусять бути коханцями.
— Сексуальні ритуали?
— Це не головне. Вони є ключовою парою клану. Ключовим сектором Кола. Головною ланкою енергетичного ланцюга. Для того, щоби ланцюг працював, старша пара має перебувати в найтіснішому контакті. Такий контакт називається «йау». Всі інші жрецькі пари також перебувають у йау. Ми ніби зливаємось в одне нероздільне ціле. Відчуваємо одне одного як своє продовження. Це особливе відчуття. Його не передати словами. В служінні жриці є багато такого, про що неможливо розповісти. Ти бачив зображення жриці над нашим жертовником? Це зображення священної цариці ритуалу. Я лише тричі була царицею на літньому ритуалі. Виходила до Кола з серпом і гілкою. Коли ти керуєш ритуалом, крізь тебе ніби проходить електричний струм. Навіть не струм, а щось таке подібне до блискавки. Тільки блискавка миттєва, а це триває годинами. Триває і триває. Ти ніби світишся зсередини. Таке відчуття, що ти є тою струною, на якій тримається увесь Всесвіт. Це — божественне відчуття. Його немає із чим порівняти. Це приємніше, аніж оргазм. Це і є істинне йау.
— Класно ви претесь у тому вашому клані.
— Ми не «премось», пане раднику, ми служимо Богині.
— А яке в Дрона цивільне ім'я?
— Я не знаю. Я ж кажу тобі: він з'являвся у нас рідко. Вони з Карною живуть у місті. Вони багаті, в них будинки, машини.
— А до Трани хто був у парі з Еріканом?
— Так Карна й була. А до неї Омела.
— А де Омела тепер?
— Про таке у нас не запитують.
— Залишила вас?
— Так.
— А чому?
— Не знаю.
— А Карну, виходить, старий віддав Дронові.
— Він їх благословив ім'ям Богині. Вони згодом мали очолити новий клан.
— А собі він узяв Трану.
— Вона його вибрала. Жриця обирає собі пару.
— Навіть Вчителя?
— Завжди обирає жриця. Такою є воля Богині.
— Так Трані ж було років вісімнадцять, а йому вже йшов восьмий десяток.
— Це не важливо, — посміхнулась Руна. — Головне, що через нього у світ приходила сила Акуна. Щедрий гарячий потік сили. Що таке прагнення плоті порівняно із джерелом Акуна!