Подорож Досвітнього мандрівника
Шрифт:
— Це питання ми підніматимемо на раді наступного місяця, — сказав Ґумпас. — Якщо вирішать, що слід створити розслідувальну комісію, котра на першій зустрічі наступного року доповість про фінансову історію островів, то чому…
— Крім того, у наших законах виписано дуже чітко, — казав далі Каспіян, — що коли данину не було отримано, борг повинен зі свого гаманця виплатити губернатор Самотніх Островів.
На це Ґумпас зреагував живим зацікавленням.
— О, про це не може бути й мови, — сказав він. — Це неможливо економічно, ммм… Ваша Величність, мабуть, жартує.
Про
— По-друге, — вів далі Каспіян, — я хочу знати, як ви допустили таке відразливе, непристойне зростання торгівлі рабами, що суперечить усім давнім звичаям та поведінці наших домініонів.
— Це неуникна необхідність, — відповів його ясновельможність. — Запевняю, що це вагома частина економічного розвитку островів. Від цього залежить наше сьогоднішнє бурхливе процвітання.
— Навіщо вам раби?
— На експорт, Ваша Величносте. Продаємо їх здебільшого в Келормен, хоч є й інші ринки. Ми — визначний торгівельний центр.
– Іншими словами, — сказав Каспіян, — вони вам не потрібні. Скажіть мені, яку вони виконують роль крім того, що наповнюють грошима кишені таких, як Паґ?
— Ніжні роки Вашої Величності, - сказав Ґампас, скорчивши міну, що здавалася йому батьківською посмішкою, — навряд чи роблять можливим здатність розуміти економічні проблеми. У мене статистика, графіки…
— Ніжні мої роки чи ні, - мовив Каспіян, — та я розумію торгівлю рабами зсередини не гірше вашої ясновельможності. І я не бачу, щоб вона приносила на острови м’ясо чи хліб, пиво чи вино, деревину чи капусту, книжки чи інструменти, чи музику, чи коней, чи обладунки, чи інші цінності. Приносить чи ні — торгівля мусить бути припинена.
— Але ж це поверне час назад, — мало не задихнувся губернатор. — Ви чули про розвиток, прогрес?
— Я бачив їх іще в зародку, — відповів Каспіян. — В Нарнії ми називаємо їх «Гірше не буває». Торгівлю слід припинити.
— Я не можу взяти на себе відповідальність за такі дії, - сказав Ґумпас.
— Ну що ж, — мовив Каспіян, — тоді ми звільняємо вас від обов’язків. Лорде Берн, підійдіть-но.
І не встиг Ґумпас усвідомити, що відбувається, Берн уже стояв на колінах, взявшись руками за долоні короля і приймаючи клятву про керування Самотніми Островами у відповідності до давніх звичаїв, прав, традицій та законів Нарнії.
Каспіян мовив:
— Гадаю, досить з нас уже губернаторів, — і зробив Берна графом, графом Самотніх Островів.
— А щодо вас, мілорде, —
— Послухайте, все це чудово, — втрутився один із Ґумпасових секретарів, — але, сподіваюсь, що ви, панове, нарешті припините цю комедію і дозволите нам попрацювати. Проблема, що лежить перед нами…
— Проблема в тому, — сказав граф, — яким чином ви з рештою наволочі заберетеся звідси: зі штурханами чи без них. Вибирайте, що вам до смаку.
Коли все було полюбовно залагоджено, Каспіян замовив коней: у замку їх було кілька, хоча й занедбаних — і разом з Берном, Дриніяном та кількома іншими людьми вирушив до міста, на ринок рабів. Ринок містився у видовженій присадкуватій будівлі поблизу гавані. Те, що відбувалося всередині, нагадувало будь-який інший аукціон. Всередині зібрався чималий натовп, і Паґ на підвищенні хрипко горлав:
— А зараз, панове, лот двадцять третій. Чудовий теребинтський робітник-селянин, підійде для копалень чи галер. Молодший двадцяти п’яти років. Зуби непогані. Гарний, чорнявий парубок. Зніми з нього сорочку, Такеє, нехай добродії подивляться. Он які м’язи! А погляньте на груди! Десять кресцентів від добродія в кутку. Ви, мабуть, жартуєте, пане. П’ятнадцять! Вісімнадцять! За лот двадцять три пропонують вісімнадцять кресцентів. Хтось дає більше? Двадцять один. Дякую, пане. Двадцять один за лот…
І тут Паґ замовк і вирячився на одягнуті в кольчуги постаті, котрі, брязкаючи, наближалися до підвищення.
— На коліна перед королем Нарнії, усі, хто тут є! — промовив граф. Усі чули, що назовні тупочуть та іржуть коні, і багато до кого дійшли чутки про прибуття кораблів та події в замку. Більшість скорилася. Тих, хто відмовився, потягнули додолу їхні сусіди. Дехто привітав прибулих.
— За те, що ти вчора розпустив руки на нашу королівську особу, ти заплатиш життям, Паґу, — сказав Каспіян. — Але твою нетямущість пробачено. П’ятнадцять хвилин тому було заборонено торгівлю рабами на всіх підлеглих землях. Проголошую кожного раба на цьому ринку вільним.
Він підняв руку, щоб припинити радісні вигуки рабів, і продовжив:
— Де мої друзі?
— Дорогеньке дівчатко та милий панич? — улесливо посміхнувся Паґ. — Що ви, їх відразу у мене вирвали…
— Ми тут, ми тут, Каспіяне, — в один голос закричали Люсі та Едмунд.
— До ваших послуг, пане, — запищав з протилежного кутка Рипічип. Їх таки продали, однак чоловіки, котрі купили їх, хотіли купити собі ще рабів, тому не від’їхали. Натовп розступився, щоб випустити трійцю наперед, — і друзі бурхливо привіталися з Каспіяном. Тут же наблизилося двоє купців з Келормену. Келорменці мають темні обличчя та довгі бороди. Вони одягають вільні туніки та тюрбани помаранчевого кольору — це мудра, багата, ввічлива, жорстока народність з давньою історією. Вони майже стримано вклонилися Каспіянові і довго розсипалися перед ним у компліментах про фонтани процвітання, котрі зрошують сади розсудливості та чеснот — усе в такому стилі — та домагались насправді повернення своїх грошей.