Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– Чайника, - промимрив зайчик, - дiрявого...
– Чайнику!
– схопилася за голову начальниця.
– Чудового залiзного чайника! Може, я недочула? Повтори!
– З дiркою, сплющеного, наче млинець, чайника.
– Кажу, - суворо повторила начальниця, - кари ти не минеш.
– Ну який би вiн був заєць, коли б не помандрував зайцем?
– миролюбно прогудiв Твiнас.
Кадриль з вдячнiстю принiс люльку, i пiнгвiн йому щось прошепотiв на вухо; потiм вiн подав рукавичку Ейнорi - ця вже була зiбралась усмiхнутися, але тiльки гордо кивнула головою; потiм вiн почав
– Друже, - нетерпляче говорив Китичка, - лiзь сюди пiд мiй захисний пояс, я вже його вiдпустив, i ми обидва чудово помiстимося.
I - нарештi!
– Кадриль склав обидвi лапки у себе над головою i так ними гребнув, що вiдразу опинився бiля крiсла Китички, прошмигнув пiд захисний пояс i умостився бiля песика.
– Коли б я знав, - захлинаючись вiд радостi, обняв його Китичка.
– О коли б я знав!
– А Твiнас знав, - потихесеньку, щоб не почула сувора начальниця, прошепотiв йому у саме вухо Кадриль.
– Звiдки вiн знав?
– здивувався Китичка.
– Iз вуса. Розумiєш, я його вистромив iз-пiд гiлки другим кiнцем: товстим кiнцем уперед.
– Менi, - захитав головою песик, - нiколи i в голову не прийшло б. Зате що менi зараз прийшло! Адже Твiнас збив тебе сумкою з нiг, щоб...
– Тшш! Не видаймо його!
– швиденько урвав розмову зайчик.
– Пробач, - ледь чутно зашепотiв песик.
– А тепер скажи, чи ти чув, коли я промовив заповiтне слово?
– Як не чув. Тiльки... я сам уже був сказав.
– Що ти кажеш! Справдi? Оце тобi!
– Як я мiг не вимовити, якщо менi було так скрутно, що вже гiрше i не могло бути! I ти послухай: ледь я встиг промовити "Кi-кi-лiс!" - i тут чую, як Твiнас велить усiм посидiти i почекати...
– А потiм ще вiн штабель перевернув... лише зараз менi дiйшло... кi-кi...
– Зате тодi нiхто не почув, коли я чайника кинув...
– Ну й Твiнас! Товстуватий, незграбнуватий, але що за розум у нього!
I обоє друзiв узялися за лапки, вiд щастя стали погойдуватися то в один, то в другий бiк - так самiсiнько, як бiля вогнища в шапцi. I в такт їм шелестiла коробочка сiрникiв у таємнiй кишеньцi, тобто в сховищi скарбiв.
– Ой!
– схопився Китичка.
– Ледь з голови не випало, що я не всю пiсеньку заспiвав!
– I я про це саме подумав!
– Навiть пiдскочив пiд поясом зайчик.
– Я почну знову спочатку, щоб краще запам'ятати.
– Вперед!
Песик озирнувся навкруги, чи нiхто їх не слухає, тихенько вiдкашлявся i притулив свою квасолинку-нiздрю до єдиного вуха свого друга:
Справжнiй, а може, несправжнiй
Сидiв у гнiздечку кiкiлiс,
Сидiв бiля рiчки кiкiлiс,
У всьому i всiх вiн зневiривсь.
Лиш раз присмалив вiн свiй дзьобик,
А вже так у всьому зневiривсь?
I слухав...
Раптом корабель задрижав вiд оглушливого гуркоту. Потiм вiн похилився набiк, а в салон, пробивши в стiнi дiрку, зi свистом улетiв чорнуватий камiнець. Усе перемiшалося, переплуталось, а дiрка, наче вир у рiчцi, стала втягувати в себе всi речi й повiтря. Пасажири почали задихатися.
– Оце тобi!
– першим отямився Кадриль.
Вiн сам вилiз iз-пiд пояса й кинувся до дiрки, що в ту ж мить втягла його спину i хвостика. Таким чином зайчик став живою латкою, i смертельна небезпека минула, корабель помалу вирiвнявся, знову вступила в дiю система постачання повiтря - пiлот Менес не втратив самовладання i не випустив з руки пульта управлiння.
Пiд час катастрофи трапилася ще одна пригода, якої в сум'яттi i загальному переполосi нiхто не помiтив: коли корабель перехилився набiк, Ейнора стукнулась потилицею об стiну, голова її затряслася, повiки засiпалися i... очi розплющилися! Видно, удар щось зрушив i поставив на мiсце. Лялька ладна була кричати вiд радостi, подiлитися з усiма своїм щастям, але її радiсть одразу й розвiялась вiд несподiваної думки: "Зараз усi побачать, що я брехала, побачать, що в мене очi не блакитнi, а коричневi, як... як... ялинковi шишки!.. А коли Легарiя викаже ще одну мою таємницю, тодi... тодi... Краще було б менi згорiти на смiтнику!" Крiзь напiвопущенi вiї Ейнора обережно обдивилася навкруги, чи нiхто не помiтив, коли вона розплющила очi, i, впевнившись, що пасажири заклопотанi важливiшими турботами, полегшено зiтхнула.
– Гинемо!
– заверещала Легарiя.
– Я казала!.. Я попереджала!.. Тепер усiм кiнець! Катастрофа!
– Нiчого не розумiю, - прогув Твiнас, - я був задрiмав... де моя люлька?
– Ось, - вiдiзвався Кадриль, жива латка, - ось я її перехопив бiля самої дiрки!
– Друже, - хвилювався Китичка, - чи ти не вилетиш надвiр?
– Якось протримаюся, - зцiпив зуби зайчик.
– Корабель падає... я вiдчуваю...
– репетувала Легарiя.
– Непоправна катастрофа! Казала! Кiнець! Фiнал!
– Увага!
– пролунав, як завжди, спокiйний голос пiлота.
– Метеорит, уламок невiдомої планети, пробив наш корабель. Небезпека минула, усi системи в лiтаку працюють нормально, лише трохи збилися з курсу. Мiцнiше затягнiть захиснi пояси. Тому, хто заткнув небезпечну дiрку, виношу подяку.
Хвилювання вщухло, пасажири знову повсiдалися якнайзручнiше, тiльки Китичка не мiг усидiти на мiсцi.
– Друже, - знову запитав песик, - чи дуже тобi скрутно?
– Скрутно, - зiзнався Кадриль, - одначе не так, щоб треба було вимовити... знаєш що.
– Знаю, - серйозно кивнув головою песик i спробував уявити собi, як iзнадвору має тепер вигляд їхнiй космiчний корабель з виткнутим зайчиковим хвостиком. Картина була така смiшна, що у песика мимоволi вихопилося кихкотiння.
– Кi-кi...
– кiкнув вiн, засоромившись.
– О мiй друже, пусти тепер мене на своє мiсце.
Кадриль, не сказавши нi слова, тiльки замотав головою.
– Адже, - не вгамовувався Китичка, - менi буде легше, бо ти ж знаєш, з чого у мене хвiст.
– Знаю, - вiдповiла жива латка, - все одно я нiкуди не зрушу з мiсця, бо маю спокутувати свою провину, - бо ж таємно влiз у корабель.