Похорон богів
Шрифт:
Цей запах несподівано пригадався Доброчинові в ту мить, коли тягуча перунська пісня дійшла кінця й хтось по той бік княжого двору крикнув:
— Брама на замку-у!
— Звели одчинити браму, — сказав Доброчин, підійшовши майже помацки до Яна.
Ян Усмошвець вийшов і за кілька часу повернувся назад.
— Ідуть до Теодорового хорому, — сказав він.
Ніхто не озвався в темній світлиці. Доброчин знову підійшов до того самого вікна, де йому щойно привидівся кінь Свенельда. Це було неспроста — мусило бути якимось потаємним знаком, чийого смислу Доброчин
— Моляться Перунові, — сказав Ян Усмошвець. — Умисне пішли під хором хрестатих!
Він шарпнувся був до дверей, але Доброчин спинив його грубим голосом:
— Сядь!
— Хоч би чогось не накоїли, — відповів Ян.
— То не наше діло.
Претич і собі хотів був вийти на княжий двір, але наймолодший за всіх Ждан Будимирович сказав йому пошепки:
— Вони, напевно, кинули жеребок...
Доброчин почув це й не обізвався. Претич підійшов до другого вікна, за ним рушили Усмошвець і Ждан Будимирович. На лізниці й теремі Теодорового хорому зблискувало півтора десятка рудих вогнів — люди лізли в хором із смолоскипами, решта стояла внизу — біля медуш і підклітей. Ждан Будимирович знову здавлено прошепотів:
— На стріху лізуть...
Дві темні постаті із смолоскипами вибрались приставною драбиною на стріху й дерлись до димаря. Потім їх не стало видно, а з обох причілків хорому та на теремі вдарили вгору масні червоні язики.
Знявся відчайдушний вереск, потім це повторилося ще й ще, а далі запала моторошна тиша. Четверо в світлиці почули гоготіння вогню, який уже набирав сили й зализував стріху хорому. Люди здавались криваво-червоними й утратили голоси — аж звідси було видно, як вони зачаровано мовчки дивляться на вогонь.
— Іди до своїх нарочитих, — сказав Претичеві Доброчин. — Щоб вогонь не перекинувся на інші хороми.
Це був княжий наказ, і Претич зрозумів його точно. Князь не велів гасити Теодорів хором, а лише застерегти полум'я.
У темній світлиці стало видно майже як удень. Очі Ждана Будимировича нагадували розпечені вуглини, хоч насправді були чорніші за ніч, а вуста розтяглись хижою посмішкою. Ян Усмошвець по пояс висунувсь у вікно, й Доброчин не бачив його обличчя. Ждан Будимирович рішуче попростував до дверей, і Доброчин не спиняв головного дружинного воєводу. Тепер вони залишились у світлиці вдвох. Ян збагнув це й відійшов од вікна до столу. Це було вперше за стільки літ — досі Доброчин уникав лишатися з ним наодинці. Тепер же ступив кілька кроків і поклав руку Янові на плече.
Той лишався холодним і нерухомим. Він уже все зрозумів, і його охопила відраза. Доброчин спитав:
— Тебе бере жаль за варягів?
— Князі з іншого м'яса й кісток, — озвався малий київський воєвода.
До світлиці вбіг Ждан:
— Вони вбили Теодора та Юхена!
— Обох?! — Це вразило й Доброчина.
Ждан Будимирович пояснив:
— Хотіли лише Юхена,
Доброчина охопив лихий трем. Він одійшов до стіни й сів просто на мостини, хоч у світлиці стояло повно лав. Ян Усмошвець попрямував до порога. Ждан Будимирович сказав:
— Розсердився... А я збагнув усе ще тоді, як од тебе вийшов старійшина. Як його?.. Стан! А тоді думаю — може, то мені здалося, що Стан так пильно дивиться на Теодорів хором? От тобі й жереб.
Київ не заснув і цю ніч. Кияни були певні, що їхніми вчинками керує сам Перун, бо жереб сам по собі не міг упасти на найненависнішу їм людину, якою був Теодор.
Він доводився онуком старшої Ігоревої сестри, сином їі старшого сина Ігоря — одного із Святославових воєвод, який загинув під булгарським городом Дрестром: особистий охоронець царя Анемас одтяв Ігореві голову разом з правим плечем. Теодорові, який був у батька сотником, того дня пощастило втекти, як і Свенельдові, але наступної січі він потрапив у полон. П'ять років Теодор прожив у Візантії холопом, а після викупу прийняв християнство й чотири роки торгував холопами на егейських островах. Додому повернувся з міхом срібла та золота, але в Києві вже були Володимир і Доброчин.
Теодор, якого раніше звали Рюаром, посів той самий старий хором, де народивсь і де жили його батько та баба з сестрою Кунегундою. Доброчин не велів займати цього багатого «грецького купця», хоча після розкриття змови Свенельда, Местиші й Сігурда з'ясувалося, що Теодор віддав Местиші Варяжкові майже все своє золото й срібло. Але Теодор усе заперечував, а достатніх доказів проти нього не було: це міг підтвердити лише Местиша Варяжко, якого Претич так і не впіймав.
Коли кияни вирішили принести Перунові викупну кревну жертву, володар грому вказав їм на Теодорів хором, де жив і син Теодора Юхен, вісімнадцятирічний отрок із хрестиком на душі.
Ошалілим від неспання та смоляного чаду киянам і на думку не спало, що Перунові допомогли зробити вибір смертні мужі.
Так витребився в Києві рід найстарішої доньки Рюрика-Хрьорека — Гертруди. Син його наймолодшої доньки Кунегунди Одноокої Гліб теж загинув у Булгарській землі. Але по ньому лишилися три сини, які нишкли по найменших і найвдддаленіших городах: Турьд, Арфаст і пришелепуватий Сфірька. Вони клялися Володииирові й Доброчинові, і світлий князь їх не зачепив, піддавши випробуванню часом.
Соляною дорогою прийшли ляські гості, привізши з Галича та Красвополя вже не таку дорогу, як минулого року, сіль. Разом з ними прибуло сольство від німецького імператора Оттона Третього. Почувши те, Доброчин спитав:
— Скільки ще буде цих Оттонів? Чи німці не мають інших імен?
Коли сольство розсілося за столом думної світлиці, він спитав тлумача:
— Як звати сла імператорового?