Постріл
Шрифт:
Встав Генка, одягнений так, як його щойно зобразили — злиняла солдатська гімнастерка й латані штани, заправлені в стоптані чоботи.
— Вульгарність і міщанство — ось головний ворог. Носять банти, галстуки, ажурні панчохи, смердять духами. До чого ці декорації?
— Чим тобі заважає галстук? — запитав Яшка Полонський.
— Треба відкривати шию сонцю, а не ходити, мов цуцик, у нашийнику.
— А ажурні панчохи?
— Для чого вони? — вигукнув Генка. — Щоб який-небудь гнилокровний буржуазний
— Ти проти танців?
— Їхню шкідливість доведено наукою.
— Де це ти вичитав?
— Можу й тобі дати почитати. А декотрі елементи все ще видригують ногами. Танці формують дрібнобуржуазні звичаї. Звертаються на «ви», кажуть: «вибачте», «простіть», «пардон» — усе це гнила інтелігентщина. Я сам бачив, як один комсомолець подавав комсомолці пальто. Навіщо? Щоб підкреслити її нерівноправність? Адже вона йому пальто не подала.
— Хочеш, щоб тобі подавали?
— А якщо в них кохання?
— Хіба кохання в тому, щоб подавати пальто? Я не відкидаю кохання…
— Спасибі, добродію!
— Але тільки на основі спільної ідеї…
Молодий дзвінкий голос із залу проспівав частівку:
Ох, по дороге колокольцы, Сердце словно прыгает. Ох, не влюбляйтесь в комсомольца, Скукою измызгает.— Генко, про тебе!
На сцену зійшла Зіна Круглова у формі юнгштурма — захисного кольору гімнастерка й спідниця, широкий ремінь, портупея через плече.
— Мужчину називають мужчиною тому, що він мужній.
— Воду називають водою тому, що вона водяниста, — вцюкнув Яшка Полонський.
— Тому, — правила своє Зіна, — якщо хлопець подасть дівчині пальто, в цьому нема нічого принизливого, звичайна ввічливість.
— Жінку називають жінкою тому, що вона жіночна, — затявся Яша.
— Іменно! Чому неодмінно ходити в чоботах, я віддаю перевагу черевикам…
— Танцювати зручніше?
— А хоч би й так! Ми танцюватимемо незалежно від того, дозволяє це Генка чи ні.
На сцені з'явився Юра.
— Я вдячний Яші Полонському за те, що слугував йому за прообраз, дав поживу його багатій фантазії, його блискучій музі, пишаюсь цим. Та ще більше вдячний Генці: він поставив усі крапки над «і». Чого він хоче? Стандарту! Всіх підігнати під один кшталт: однаково одягайтесь, однаково розважайтесь, однаково думайте! А я так не хочу. Хочу бути самим собою. І носитиму бант. Привіт!
— Ми не хочемо стандарту, — заперечив Миша, — але не можна думати тільки про себе — про свій зовнішній вигляд, кар'єру, добробут. Не в тому річ,
— Він забантувався! — вигукнув Яша.
Руку підніс Саша Панкратов.
— Я хочу сказати про хуліганів. Дехто розмахує фінками.
— Це ти про мене, чи що? — ошкірився Вітька Буров.
— Атож, про тебе. Ти чорно лаєшся. Нецензурні слова говориш.
«Молодець, сміливий хлопчак», — подумав Миша про Сашу Панкратова.
— А ти чув? Чув, як я чорно лаявся? — запитав Вітька.
— Чув, — рішуче відповів Саша.
— Як? Повтори!
— Сам знаєш як. Я тобі наодинці повторю.
— І я чув… І я! — закричали хлопці в залі.
— А ви не слухайте! — огризнувся Вітька.
Зіна Круглова сказала:
— Мало того, що Буров хуліганить сам, він утягує в хуліганство малечу.
— Судити показовим судом! — оголосив Генка.
— А право маєш? — визивно запитав Вітька.
— Маємо. Школа відповідає за наш дім.
— Ой, злякався, — посміхнувся Вітька, вдоволений тим, що опинився в центрі уваги. — А коли ж судитимете?
— Повідомимо, не забудемо, — пообіцяв Миша, — не турбуйся, якось упораємося з тобою. Запам'ятай про всякий випадок. Отже, пропозиції?
— Повести рішучу боротьбу з міщанством, вульгаризмом і обивательщиною, — запропонував Генка.
— Загально. Давай конкретніше! — заперечив Миша.
— Заборонити галстуки, банти, ажурні панчохи, духи.
— А одеколон? — запитав Яша.
— Теж.
— Одеколон не розкіш, а гігієна! — вигукнув хтось із залу.
— Це гасло видумали перукарі-приватники, — відпарирував Генка.
— Хто за пропозицію Генки? — Запитав Миша.
Руку підніс один Генка.
— Які ще пропозиції?
— Заборонити танцюльки! — оголосив Генка.
— У мене інша пропозиція, — сказала Зіна Круглова. — Танці дозволити, крім фокстроту й чарльстону.
— Це чому?
— У фокстроті притискуються.
— А ти не притискуйся.
— Це буржуазний танець, — наполягала Зіна, — і ніхто не вміє по-справжньому його танцювати, виходить саме кривляння й вихляння.
Той же молодий, дзвінкий дівочий голос із залу вигукнув:
— А бариню-судариню можна?
— А тропак?
— Особисто я віддаю перевагу лезгінці, — сказав Миша, — кабардинській і наурській, але в перервах між ними іноді задумуюсь: для чого я живу й працюю?
9
Диспут тільки звеличив Вітьку Бурова у його власній уяві: він став на ньому центральною постаттю. Він і йшов у клуб, розраховуючи, що про нього заговорять, а як ні, то він утне таке, щоб заговорили.