Постріл
Шрифт:
Пролунав дзвінок. Усі потяглися в класи й кабінети. Коридор збезлюднів.
Юра вийняв з клітки портфель, відкрив, видобув ключі, один великий, другий маленький для французького замка, поклав у кишеню, поставив портфель у ящик і спустився сходами.
На першому поверсі біля вішалки здибався з Сашою Панкратовим.
— Ти куди? — запитав Саша.
На рукаві в нього була червона пов'язка — знак чергового по школі. В іншій ситуації Юра не звернув би уваги на цю дрібноту, хоч і з червоною пов'язкою на
— Я вийду на хвилинку, віддам батькові ключ від квартири, свій він загубив. Зараз повернуся.
Валентин Валентинович уже чекав на нього. Юра передав ключі.
— Коли у вас обід?
— З дванадцятої до першої.
— За чверть о першій я поверну ключі.
— Тільки не запізнюйтесь, бо зачинять двері.
— Не турбуйся; може, прийду раніше.
— Це було б дуже добре.
— Поки що!
— Поки що!
На дверях стояв Саша Панкратов. Ідіот!
— Ти чого тут стовбичиш?
— Замкнути двері.
— Я можу зробити це сам.
Юра зайшов у школу. Саша замкнув двері. Попереду — дві години томливого чекання. Треба робити фізику, але Юра пішов в історичний, там була Люда: чи не вийде вона до своєї клітки, раптом знадобиться портфель…
Люда конспектувала, з кабінету не виходила.
Дзвінок провістив велику перерву.
Вигукуючи: «Розподіл! Розподіл!», усі висипали в коридор, помчали вниз сходами, шалено загрюкали кулаками в зачинені двері їдальні: «Розподіл — відчиняй!..»
Яша Полонський прокричав:
Девочки-прелестиицы, Не ломайте лестницы! Мальчпки-соколики, Берегите столики!Двері відчинились. Розштовхуючи один одного учні ввірвалися в їдальню, всілися за довгі, криті клейонкою столи. На кінці стола — каструля з супом, по краях — алюмінієві миски й ложки, в середині — таріль зі скибками чорного хліба, його одразу ж розхапали, кожен хотів дістати окраєць… Юра вийшов з класу за Людою.
Люда вийняла з клітки портфель, сунула в нього зошити, поклала назад. Слава богові! Тепер візьме його тільки після обіду…
Єдиною прикрасою їдальні був плакат: «Добре пережована страва йде на користь». Внизу олівцем було написано: «Що таке користь?»
Хлопці гримотіли ложками по столу:
— Розподіл — розподіляй!
Яша Полонський став на лаву:
Перестаньте шуметь! Бросьте разговаривать! Пищу надо переваривать. Тише — эти, ша —Чергові в халатах насипали суп у миски. Кит великим кухонним ножем розрізував на листі млинчастий пиріг.
— Що це таке? — Юра гидливо тицьнув виделкою пиріг.
— Млинчастий пиріг.
— А де м'ясо?
— Воно з кашею.
Юра відсунув миску.
— Казна-що, загорнуте в гидоту!
— Ти, певно, лободу пополам із соломою не жер? — запитав Генка.
— Вибач, не їв ні соломи, ні сіна.
— Не добитий контрик! — кинув йому вслід Генка.
Учні гримотіли ложками по столу:
— Добавки! Добавки!
Миша гукнув Шниру й Фургона:
— Панфілов! Зимін!
Вони підійшли.
— Адже ви знали, що фінка не моя, а Вітьчина. Чого мовчали?
І цього разу Шнира й Фургон мовчали. Що вони могли сказати?
— Незрозуміло, в які ігри ви з ним граєте? — запитав Генка. — Він удвічі старший за вас. Бенкетуєте разом. На який кошт? Крадете?
— А ти бачив? — осмілів Шнира.
— Боягузи ви нещасні, — сказав Миша, — ще раз зрадите, ми з вами таке зробимо — луска полетить. А тепер тюпайте!
Шнира й Фургон поспішили це зробити.
— Даремно ти їх так відпустив, — сказав Генка.
— У куток поставити?
— Гнати зі школи до чортової мами!
— Усіх повиключаємо, сам Генка залишиться, — всміхнувся Миша.
15
Юра вийшов на вулицю, Валентина не було. Правда, ще тільки пів на першу, але все одно Юра нервував.
Вийшла зі школи Люда з дівчатами, хлопці подалися на спортивний майданчик, Миша й Генка приєдналися до тих, хто грав у італійську гилку.
Юра глянув на годинник. Чорт забирай! За чверть о першій!
Люда походжала по двору з подругою. Юра не спускав з неї очей: якщо вона спробує повернутися в школу, він будь-що затримає її до Валентинового приходу, залишить з Валентином і в цей час покладе ключі.
Валентин Валентинович прибув за десять о першій.
Юра рушив йому назустріч.
— Ну як?
— Усе гаразд, — весело відповів Валентин Валентинович, повертаючи Юрі ключі.
— Якщо можна, затримайте Люду на кілька хвилин.
— Це потрібно?
— Потрібно.
Валентин Валентинович підійшов до Люди, привітався, познайомився з подругою…
Юра ввійшов у школу, зійшов сходами, коридор був порожній, поклав ключі в Людин портфель, засунув портфель на місце.
Тепер його страхи здавалися смішними. Ідіот, психопат, істерик, панікер! Як весело і впевнено тримався Валентин Валентинович! Так, людина.