Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
— За кого ж, доню, тебе віддати?
— За кого хочеш, за кого здумаєш, таточку! аби не за нього. Поспішай, панотченьку, поки він не приїде.
— Що се ти, Галочко, надумала? Устань-бо та сядь біля мене, пригорнися до мого серденька і розкрий мені свою душу, що се за думка така?
— А от, таточку, яку думку мені не хто, як бог послав. Туж-туж він вернеться, пристане не до мене, а до вас; приведе людей, начальників своїх; а ті — що їм за діло до нашого щастя? — аби б йому услужити — стануть васуго-варювати, прохати, зоб’ють вас з думки об моїм щасті; ви звелите мені йти, а тут ще і моє серденько змовиться з вами...
Чи будеш же ти щаслива, доню моя, з ким другим? Чи пг погубиш же ти себе, віддавши себе нелюбу, та ще і цілий пік з ним жити?
— І вже моє щастя. Однаковісінько мені страждати приходиться! Хто б не узяв мене, то, коли не він, усяк мені нелюб! Нехай він розв’яжеться зо мною, він розумний, опісля дяковатиме мені.
— Ти ж збавиш собі віку! Ти зажуришся!
— Отеє мені тільки кріпко тяжке урем’я, поки усе спол-ниться, а там... Таточку! я говіла, я молилася; здається мені, що я добре роблю. Мене бог не оставить, я ще втішу тебе при твоїй старості!
Довго вони собі так розговорювали... І що то як люди з розумом! Порадилися, потолковалися, обсудили діло кругом— так і є: приходиться Галочці, щоб не заїсти чужого віку, йти за свого брата, за рівню. «А то справді,— сказав Олексій,— не стерплю, переміню свою думку, приставатиму до тебе... бо кріпко хороший чоловік... О, що жалко мені його...»
— Тим-то й треба поспішати, кінчати наше діло, а то, як разом набіжить, тогді пропала я!..
— За кого ж тебе, душко, віддати? Вибирай сама; ти знаєш усіх женихів, що ще і недавно засилали людей, скажи — зараз пошлю, і таке весілля справлю, що ну! щоб туга не відзивалася ні в мене, ні в тебе.
— Не хочу я, панотченьку, ні за кого з тих женихів. Вони пишні, багаті, будуть вередовати. Тяжко моєму серцю буде у перші годи, а вони не дадуть мені воленьки і гаразд поплакати об моїй долі. Чи не знаєш, таточку, якого сироти у бідності? Озьми його у прийми, віддай йому й худобу нашу, і мене, нещасну. Він буде за добро, що йому зробимо, нас поважати і мною таки пе так буде орудовати. Знайди такого, привели і скажи мені: се твій мужик; я у ноги поклонюся.
Довго думав Олексій, де і кого узяти, далі і каже:
— Доню, Галочко! Коли так, іди за Миколу!
— Добре, панотченьку,— разом сказала Галочка, а на серце, мов кусок льоду впав, бачачи, що усе ближче, усе ближче зав’язується їй світ.— А хто ж то такий Микола?— далі спитала.
— Микола — круглий сирота, чесного, хорошого роду, тільки бідність така, що й не було, і нема нічого. Я, бачивши, що вій є парень розумненький, роботящий, роз?
щот усьому зна, перемовив його від купців, ще йому п’ятнадцятий годок був, і обіщав наградите його. І що то придався парень! За усіх усе зробить, ніколи не заліниться, хазяйського добра, як ока, береже і, спасибі йому, багато зберіг і доглядів мого. Я його куди треба посилаю з ху-рою: усе зробить як лучче і розщот у всім привезе. Він, як е меж купцями прикажчик, так він в мене права рука моя. І товариство поважа його: знаєш, часом,
— І вже, таточку, мені сього хоч і не кажи!
— Так коли так, доню, так так. Коли вже певно намірилася йти за кого-небудь, так іди за Миколу.
— Піду, таточку, з великою радістю. Зділай же милость, панотченьку, поспішай швидше. Коли ж можна, щоб сьогодні нас і звінчали!
— Як се можна? Коли б хоч у сю неділю...
— Приїде, таточку, приїде! І усе наше пропало тогді!
— Вже ж що робить? — треба прибиратися...
— Яке тут прибирания? Чи до танців тут, до скоків? Аби б у закон уступити. Моє сирітське діло. А то щоб часом за приборами ви мені не наробили гіршого лиха!
Радилися, радилися, а далі дочка таки виплакала у батька, щоб завтра вінчатися і щоб не було ніяких порядків, що треба по закону. Каже Галочка: «Він сирота, і я сирота. Чого тут? Покликати самих старших родичів, поблагословитись, звінчайте нас; що бог дасть, пообідаєте, чим здумаєте, попоштуєте гостей, та й розпустити їх. Я не піду ні дружечок збирати і не хочу ніяких пісеньок. Се весілля — теж похорони».
Як сказала, напрохала панотця, той так і положився.
— Треба ж,— сказав Олексій,— покликати жениха.
— Покличте, таточку,— сказала Галочка.— Коли почали, будемо і кінчати.
Старий сам пішов за Миколою, і йдучи і каже: «Чи ждав же він собі такого щастя? Та і я чи ждав же такої долі своєму дитяті?..» "'
Зоставишся Галочка сама собі у хаті, стрепенулася і сказала: «Тепер, Семене Івановичу, прощай на вічні віки!..'' Мабуть, що я тебе щиро любила, коли відреклась від тебе; топлю свої молоді літа, дівованнячко; іду на вічнії сльози, на тугу, на усяке мученіє душі, аби б од тебе відвести усякоє лихо... Не кажу тобі, люби мене! — не можна, се проти закону, а згадуй мене у сім ділі, що я для тебе зробила... і як знаєш, так дякуй! Прощай! Настає година,
що І іицум.тгіі про тебе гріх буде. Прощай, мій мплеиі.- кііГіі..
– <•
Хуиніку усю, що держала у руках, усю змочила своїми гіркими,кривавими слізьми, хоч вижми!
Тепер,—сказала,— усе покончила. Закрився для мене (>і,іііііі світ,— і стала богу молитися і поклони бити, щоб бог дав їй силу перетерпіти еюю годину, перемогти своє сер* донько у закон уступити... а там — як божа воля!
То плакавши, то поклони бивши, розкраснілася Галочка. І що то за хороша була! От як бува рум’яна зоря догоряє, а тут чорнії хмари її застилають, і вона ніби спішить красоватись і веселити мир божий, що так би усе і дивився на ту зорю, і хмари поодпиховав би геть, коли б можна було: така і Галочка була тогді. І чого б не зробив, чого б не віддав, щоб вона була щаслива!
Увійшов Олексій з Миколою. Галочка стоїть кінці стола і не глянула на свого судженого. Вона з батраків батькових не дуже кого і знала. І чого було вже дивитись і розглядати, який собі той, з ким тяжкая доля привела жити!
Сівши Олексій на лавці, подумав, здихнув і каже:
— Молодим дуже приговорив я тебе служити в мене і обіщався, коли будеш мені вірно і чесно служити, не зоставити тебе і наградити. Ти служив мені так, що дай боже, щоб і товариш так приглядав добра, як ти вбивався за хазяйським. Спасибі тобі!