Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
поможи! Нате лишень, пожалуйте: от пляшка дулівки, от-півсотні тарані, ще свіжа була по весні; осьде ж і серпа-ночок.. тільки зділайте милость, пособіть моїй біді, ось що я вам розкажу...
— Знаю, знаю про твою біду, якого тобі мудрого печеного гарбуза піднесла йосииошіа Олена, що з Безверхого хутора, і як ти після нього насилу па другий день очуняв! Знаю, знаю усе.
Аж і здивувавсь пан Забрьоха, що відкіля се, каже, вона усе зна, неначе тут була, та й став її пуще прохати, щоб вона вже не сердилась і заступилась за нього.
— А що я тобі робитиму? — пита Явдоха.— Не йде за тебе хорунжівна,
— Та де її у гаспида ськати! — здихнувши, каже Уласович.— Одно те, що не придумаю, де другу ськати, а друге те, що далебі не хочу, бо смертельно улюбив Иосиповну Олену, так хоч би мені і суддівна аби хоч і полковничівна, так я і не подивлюсь на них, бо улюбив Олену усім тілом і душею, і серцем, і усім животом, і бачу сам, що коли її не достану, то або утоплюсь, або удавлюсь, або світ за очима піду... Поможи, паньматіночко! — та беркиць їй у ноги, га аж плаче, та просить, щоб не дала йому не своєю смертю пропасти, та щоб як-небудь приворожила, щоб вона за нього захотіла йти.
— Та як за тебе і йти такій дівчині? — вп’ять каже Явдоха.— Вона дівка-козир, чи одежею, чи на виду собі, так зовсім дівка, а худоби і грошей до ката, а ти що? Куди ти годишся?
— Та дарма, тіточко, матінко, дарма! Нехай я і стидкий, і бридкий, і усякий; а ти таки так зроби, щоб вона мене полюбила та щоб за мене заміж пішла. Що копа, то копа отеє на столі лежить, а то от сорок алтин, та ще...
— Ні,— каже Явдоха, та й відсунула від себе гроші.— Мені сих креймахів не треба, нащо вони мені? У мене уйеє, і чого забажаю, усього достану; а коли так пильно просиш, то нехай вже і змилосердюсь над тобою, тільки зроби мені от що...
— Що звелиш, паньматусю, усе зроблю. Чи звелиш Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю конотопську дітвору — що ви, відьми, не любите,— так за один день усіх до єдиного і потрощу...
— І то гаразд, та мені тепер от що треба. Озьми ти оттого сучого та пресучого сина Швандюру, що зняв мару з людей, що я була наслала, як мені сікуцію давали, так озьми його під арешт, буцім він або прокравсь, або тебе лаяв, або що хоч на нього набреши і зведи пеню, та оббери у нього всю худобу,— бо він собі заможненький,— та щоб на тебе родичі його не гримали, так ти віддай теє усеє пану писарю Ригоровичу...
— Благое діло і мудрое рішеніє, пані Зубихо, єй! істии-нр! — так обізвавсь пан Пістряк, сидячи собі на лавці край вікна. А Явдоха й каже:
— Бо йому, сироті, нігде узяти, тільки що спадками живитись,, а.Швандюру озьми і вижени із села, щоб його і дух не пах. От коли се мені зробиш, то і я тобі...
— Мурлу, няв, мурлу! — обізвавсь відьомський кіт, і Зубиха схаменулась та й каже:
— Е, ні, ще, ось слухай ще. Домашина ятрівка Хвенна Зозулиха... не можна мені біля її хати йти, так і доклада мені про те полотно, що в неї з огорода пропало та якось-то опинилось у мене у скрині, так вона мене злодійкою узива і усякі докладки доклада; так чи не можна її, підрізавши, теж з села вигнати?
— Та для чого не можна? Тільки кажи, усе зроблю...— Так казав пан Уласович, повеселішавши, що вже відьма стала до нього добріша.
— Отеє усе
— Мурлу, мурлу! — замурликав вп’ять кіт, і Зубиха знов стала договорюватись і каже:
— Та ще от у чім пожаліюсь. Демко Сіроштаїї нросвіт-ку мені не дає; позавчора хваливсь, що мого кота вб’є, як його не берегтиму, а він таки вб’є. Так його-то, пане сотнику, провчи та провчи...
— Та провчу ж, провчу, тітусю, так що до нових віників буде тямити; тільки зроби і моє діло...— пильно пристаючи, прохав її пан Забрьоха, і чого б то він не обі-хцався їй зробити, аби б вона так починила, щоб хорунжів-на за нього пішла.
— Ну, добре ж, синку, коли ж так, то й так. Буде за тобою бігати 4хорунжівна Олена і ночі не спати, як і ти за нею. Кицю, кицю, кицю, кицю.
— Мурлу, няв, мурлу, няв!
— Добре ж, — казала Явдоха. — А іди, пане Уласович, зо мною з хати та й уступи з порога лівою ногою на пісок, щоб твій слід обізначивсь на піску.
От і вивела його з хати і слід його зібрала у хусточку і зав’язала; а далі, вернувшись у хату, посадила на лаві край стола, а Ригоровичу звеліла каганцем світити, а сама, узявши пана Забрьоху за лівий ус, і стала волосся відділяти. Заколупне нігтем волос та й лічить: «Раз, два, три..,— та як відбере дев’ять волосів, та дев’ятий і рвоне
зовсім... Пан сотник кричить, пан писар регочеться. Яв^й-ха Зубиха щось шепче та спльовує, а кіт мурличе на усю хату... От так-то у бідного Микити Уласовича відьма виривала дев’яте волосся з лівого уса і нарвала їх усіх аж восьмеро, достала шматок напору і зппернула туди теє волосся, а пан Забрьоха, иошгпіраїшіи сльози, що так йому і текли від скубіппя, стан питати відьму, що «коли, — каже, — вже зовсім поворожила, то вже я й піду?»
— Іди, синку, здоров додому, та лягай спати, та й жди від хорунжівни присилу, щоб слав за рушниками.
Пан Уласович, сеє почувши, та за шапку, та з хати, та не оглядаючись — додому, щоб відьма не здумала ще де в нього вирвати волоссів. Побіг, сердешний, не дождавшись і свого писаря, бо той зостався ще у відьми і щось довго з нею гомонів, і кіт з ними мурликав; а як виходив пан Пістряк з Явдошиної хати, так чути було, що казав:
—І се усе благонаміренно устроївши,гряду у свою Палестину.Прощавайте!
— Ідіть здорові! — сказала Явдоха, зачиняючи за ним двері у хату, та й одізвалась до кота: — Кицю, кицю, кицю, кицю!..
— Мурлу, няв, мурррлу!
Тут зараз узявши, зняла з голови очіпок, сіду, як молоко, косу розпустила, узяла білу сорочку та й наділа на себе, та ні пояса, ні плахти не підв’язала, так і стала по хаті ходити та шептати усяке колдовство, та у всякім углі тричі спльовувала; далі узяла жлукто та й положила його серед хати і стала знов щось по-відьомськи бормотати; далі узяла з кухлика якоїсь води та, усе бормочучи, побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині... А кіт що є духу нявчить, а далі аж па ноги устав'та потягнувсь і засвітив очима ще дужче, чим каганець у хаті палав... Тут Явдоха мерщій у жлукто і полізла... а як вилізла, так стала дівкою! Та й дівка ж немудра? І молода, і хороша, і чорнява, і ще, мабуть, красивіша від чернігівської про-топопівни!