Повернення Короля

Толкин Джон Рональд Руэл

Арагорн дбайливо торкнувся тонкого стовбура, і деревце відразу ж немов саме пішло йому в руки: корені ледь трималися в тонкому шарі грунту і, неушкоджені, легко відокремилися. Король загорнув саджанець і відніс у місто. Сухий стовбур викорчували, але не спалили, а поклали на спокій у тиші вулиці Мовчання. Арагорн сам посадив нове деревце над водоймищем в Цитаделі, воно швидко й міцно вкоренилося, дало сильні паростки і до червня усе покрилося квітами.

– Ось і знамення, - сказав Арагорн.
– День наближається.

І він велів

виставити на стінах спостережні пости.

Напередодні найдовшого дня року до міста примчали-ся гінці з Амон-Діну і повідомили, що з півночі до стін Пеленнору наближається чудовий кортеж.

– Нарешті!
– сказав король.
– Готуйтеся зустрічати гостей!

І ось напередодні Маківки літа, коли небо стало синє, мов сапфіри, і білі зірки заблищали на сході, а захід ще рум'янило вечірнє сонце, Північним Трактом до воріт Мінас-Тіріту наблизилися дивні вершники: Елладан і Ерлоїр, за ними Глорфіндель, Ерестор і всі ельфи Рівенделлу, за ними Володарка Галадріель і Келеборн на білих конях та безліч ельфів Лоріену в сірих плащах з коштовними аграфами, нарешті з'явився Елронд, шанований і людьми, і ельфами, з жезлом Анумінасу в руці. Дочка Елронда Арвен їхала поруч на сірому коні. Фродо з захопленням дивився, як вона наближалася, Вечірня Зірка свого племені, ясніючи в літніх сутінках, і зірки блищали над її чолом.

– Ось тепер ясно, чого ми чекали, - сказав Фродо Гандальфу.
– Тепер наша історія гарно скінчиться. І дні будуть нам милі, і ночі солодкі та безпечні!

Король вийшов назустріч гостям, коли вони спішилися. Елронд передав Арагорну жезл і з'єднав руку своєї дочки з рукою короля. І вони усі разом вирушили наверх, до Білої Вежі Мінас-Тіріту, під небом, що сяяло одвічними зірками. Арагорн-Елессар одружився з Арвен Андоміель, і зіграли весілля в столиці в день літнього сонцестояння.

І на тому прийшов кінець довгим рокам чекання і смутку. [232]

Розділ 6. ПРОЩАННЯ І РОЗЛУКИ

Коли минули святкові дні і друзі стали подумувати про повернення додому, Фродо навідався до короля. Той відпочивав біля водограю під рясним квітом Білого Дерева, слухаючи спів Арвен, своєї королеви. Помітивши гобіта, він піднявся і сказав:

– Здогадуюся, чого ти прийшов, Фродо! Ви хочете додому. Вірно, любий друже, усяке дерево краще росте в рідному ґрунті. Але май на увазі: усі землі королівства будуть завжди відкриті перед тобою. Хоч досі твій народ займав небагато місця у легендах Великих народів, відтепер він удостоївся слави, якою не кожна держава може похвалитися.

– Так, ми хотіли б повернутися до Гобітанії, - підтвердив Фродо.
– Але спершу ще потрібно завітати до Рівенделлу. Якщо мені зараз чогось не вистачає, то це тільки старого Більбо. Дуже шкодую, що його не було в почті Елронда!

– Чому ж ти дивуєшся, Хранителю Персня?
– сказала Арвен.
– Адже ти сам випробував силу знищеного скарбу. Усе, що трималося його владою, розпалося. Твій дядечко володів Перснем

довше за тебе. Він дожив до поважного віку, за міркою вашого племені. А тепер він сам виїхати вже не зможе... хіба востаннє.

– Тоді дозволь мені, володарю, відправитися швидше!
– попросив Фродо.

– За тиждень поїдемо всі разом. Нам по дорозі до самого Рохану. Через три дні Еомер повернеться за тілом Теодена, і ми супроводжуватимемо їх додому, щоб ушанувати пам'ять славетного ярла. Але я вже зараз хочу підтвердити слово Фарамира: тобі надана повна воля і допомога в межах Гондору. Якби я мав нагороду, гідну твоїх заслуг, я віддав би її не шкодуючи. Але ти й так можеш узяти що побажаєш, тебе спорядять у дорогу, як князя, і проводять гідно.

– Прийми дарунок і від мене, - додала Арвен.
– Я дочка Елронда, але він вирушить до Сріблястої Гавані без мене: я вибрала, як колись Лючіень, долю і солодку, і гірку. І я поступаюся тобі, Хранителю Персня, своїм місцем. [233]

Коли настане твоя година, можеш, якщо побажаєш, відпливти з ельфами за Море. Якщо ж тобі дошкулятимуть старі рани і спогади про скинутий тягар, відправляйся на захід, за Море, там вгамуються біль і туга. І носи ось це на пам'ять про Елессара Ельфійського і Вечірню Зірку, з якими звело тебе життя. Це охоронятиме тебе від важких дум про страх і пітьму.

З цими словами вона зняла зі своїх грудей білий переливчастий камінь на срібному ланцюжку і наділа на шию Фродо.

Як і казав Арагорн, за три дні прибув Еомер з найслав-нішими воїнами Рохану. їх зустріли з належною пошаною, а коли всі зібралися за столами у Великому бенкетному залі Цитаделі, Еомер вперше побачив і Володарку Галадріель, і королеву Арвен. Після бенкету він відшукав гнома Гімлі і запитав:

– Гімлі, сину Глоїна, твоя сокира при тобі?

– Ні, але якщо потрібно, можу принести.

– То принеси, вона тобі зараз знадобиться. Бо я оголошую, що зовсім не пані Галадріель - найчарівніша в цьому світі!

– Усе ясно. Біжу за сокирою!

– Зачекай, дай мені виправдатися, - сказав Еомер.
– Якби я побачив її одну, погодився б з тобою. Але сьогодні я віддав першість королеві Арвен, Вечірній Зірці, і готовий битися з усяким, хто буде заперечувати. Ну, чи братися мені за меч?

Гімлі низько вклонився.

– Ти виправданий цілком, ярле. Ти вибрав Вечір, я - Ранок, але серце підказує мені, що Ранок незабаром мине...

Настав день від'їзду. Усе було готове. Правителі Гон-дору й Рохану на золотих ношах пронесли тіло Теодена вулицею Мовчання, Рат-Дінен, мовчазним містом й уклали на похоронну колісницю. Підняли прапор; колісницю оточили роханські вершники. Меррі, як зброєносець Теодена, сидів на колісниці, тримаючи його меч і щит.

Іншим Хранителям підібрали коней на зріст; Фродо і Сем їхали з Арагорном, Гандальф - на Тінеборі, Пін приєднався до гондорської гвардії, а Леголас і Гімлі, як і колись, удвох умістилися на Ароді. [234]