Повнолітні діти

Вільде Ірина

Ти, Дарцю, збери всі свої бруди, і завтра зробимо прання спеціально твоїх речей, щоб потім не починати тарараму в останню хвилину.

Мама теж хоче підкреслити, що життя в нашому домі анітрішечки не вийшло з берегів.

Завершує цей дивний ранок у нашому домі зауваження бабці:

— А я й не знала, що з Костика такий віцман [80] .

Так. Таки так! Дарка мусила погодитися з мамою (татко в цьому питанні зберігає святий нейтралітет), що вона, тобто дочка, а не мама, дійсно не така, як людські діти.

80

Жартівник (нім.).

Скільки

вона не передумала, скільки насумнівалася з приводу наміру Костика одружитися з малописьменною шляхтянкою, а тим часом громадськість Веренчанки сприйняла цю вістку на диво спокійно. Ніхто не дивувався, а тим паче не вболівав з того приводу, що недокінчений студент жениться без любові з дівчиною, яка може йому гарантувати цілі штани, черевики на зиму і тричі на день стіл.

Се ля ві — таке життя, Дарко Попович!

До речі, людей хвилював не так сам факт одруження, як події довкола весілля, помножені на найрізноманітніші здогади.

Кожна чергова версія починалася словом «кажуть» (лови вітра в полі!). Дарка так і охрестила це невловиме джерело: всевидячий, всезнаючий пан Кажуть.

Отож той Кажуть приніс вістку, мовби батько молодої доручив майбутньому зятеві подбати про дозвіл сигуранци на зібрання зі співами і танцями, тобто на весілля, щоб пізніше не було неприємностей ні для гостей, ні для господарів.

Єлінський звернувся до нього як до нормальної людини, яка знає, серед яких обставин живемо, а в зятенька начеб сам чорт ускочив.

Він (подумаєш, ніби тільки він один!), з діда-прадіда господар цієї землі, мав би принижуватися і просити в окупанта дозволу поспівати чи потанцювати на своєму весіллі? А може (тут він сказав таке, що Дарка, їй-бо, соромиться вголос вимовити), а може, ще треба дозволу від сигуранци, щоб… лягти з шлюбною жінкою спати?

Татко (татко!!!) осудив Костика.

— Не можна бути аж таким егоїстом. Він собі жениться з фальчами і плює на сигуранцу, а ми всі, що перебуваємо на державній службі? Припустімо, я можу не співати і не танцювати, але самого того, що я там буду, вистачить, аби звинуватити мене в підбурюванні бунтарськими піснями до антидержавних дій. А Костик не хоче цього розуміти…

— А може, ти б прихворів на той час? — відразу знайшла мама практичний вихід із становища.

— Ні, Климцю, не намовляй мене на шельмівство, бо нічого з того не буде. І ти ще не забувай, що зі мною на весіллі має бути Дарця. Чи їй звелиш прихворіти? Може, має її на ту пору зуб заболіти і… хто, хто повірить, що нашій доні може боліти зуб?

Ні, мої дорогі, я не прихворію, а просто-таки без попередження умру, якщо не поїду до Суховерхова на весілля. Адже пан Кажуть уже доніс мені, що Данко напевно там буде, бо треба буде молодим заспівати у церкві «Многая літа», а який хор може обійтися без диригента?

Поскільки я, як стверджено, не така, як людські діти, то будьте обережні зі мною, а то я можу і без вашого дозволу чкурнути на те весілля.

Увечері, коли родина сиділа за насонним молоком (ніщо так не впливає на здоровий сон людини, як склянка літеплого молока з ложечкою меду на ніч, — це з рецептури моєї бабці), тато, видно, за день переосмисливши сказане вранці, підійшов тепер до справи з іншого боку:

— Треба буде щось подумати, жінко. Я поки що не знаю, що і як,

але одне знаю, що на весіллі у Костика не бути не можу. Це теж, жінко, коли хочеш знати, якась порядність.

— З чийого боку? — мама не була у захопленні від зміни таткової орієнтації.

— З нашого, жінко, з нашого. Костик в цім однім має рацію. Не можна показувати їм, що ми їх аж так боїмося, бо вони самі будуть сміятися з нас. З сигуранцою так, як з собакою: тікаєш, то він за тобою женеться, а обернешся раптом сміливо проти нього, то і він позадкує. Я не думаю, щоб наш панотець дозволив їхати на весілля зятеві й Орисі, якби сигуранца не дала дозволу. Якась домовленість мусить бути.

— Ти хочеш сказати, що отець Підгірський в добрих стосунках з сигуранцою?

— Ет, лишім цю пусту бесіду! Нічого я не хочу сказати… ні, хочу сказати, щоб ти вийняла з шафи мій чорний анцуг [81] і подивилася, чи всі гудзики в порядку. Слухай, жінко, коли я останній раз надягав на себе чорне вбрання?

— Не так давко, татку, на весіллі Лялі Данилюк.

— А, правда.

Ще не з'ясувалася справа з дозволом на весілля, як Кажуть доніс про новий вибрик зятя, чи то пак — майбутнього зятя Єлінських.

81

Костюм (нім.).

Десь Єлінський мав натякнути Костикові, але отак дуже обережно, дуже чемно (знаючи вже трошки його характер): мовляв, він просив би, з огляду на людські злі язики, щоб родина молодого з'явилася на весілля трохи, отак, про людське око, злегка по-панськи одягнена.

Костик, не поцікавившись докладно, чим викликана потреба такого маскараду, відразу накрив тестя мокрим рядном: що-що? Його родина мала б з себе гаманів [82] робити? А пан тесть не знав, з якої ложі походить його майбутній зять? То вже й останньої національної ознаки треба цуратися?

82

Єврейських святих.

Якої ознаки, що за ознака — не дуже-то й розумів Єлінський свого натуристого зятя. Про ніякі ознаки йому, боже борони, не йдеться! Він хотів, ну, просто хотів, аби злі язики пізніше мололи бозна-що, ну, точніше, з огляду на деяке ліпше товариство, що буде на весіллі, щоб… як то сказати? щоб… одне слово, зять повинен зрозуміти його…

Костик одне розуміє: хто не визнає його народу, то може не визнавати і його, Петра Костика, а від вівтаря відступити ще не пізно.

Кажуть запевняє, що така погроза зробила своє. Тесть відразу присмирнів, а Костик, скориставшись з тимчасової перемоги, пішов далі в атаку. Якщо так справи стоять, то він тепер підмовить своїх з'явитися у найстародавніших, з самого дна скрині, з самого споду жердки [83] прадідівських народних одягах. Чоловіки хай прийдуть у білих вовняних гачах, в сердаках та кожухах з дармовисами, а жінки — у червоних, з вивернутими халявами чоботях і у фезах під рушниками.

83

Перекладина, на яку вішають одежу.