Позичене обличчя
Шрифт:
— Фактів обмаль. Ви, напевне, скажете, що змарновано час, але…
— Слухайте, Клагг, про час поговоримо потім. Отже, Джойс…
— Я опитав одинадцять осіб, заглянув у церковні книги, порозмовляв з адвокатом Беллом — одне слово, витратив одинадцять годин. Джойс, нині всіма шанований громадянин Кілдара, глибоко релігійна людина. Він жахається навіть порожньої пляшки з-під віскі. Двадцять років тому лише щасливий випадок допоміг йому уникнути суду. Ще бувши дитиною, розповідала стара селянка (довелося протеревенити з нею дві години), якось у нападі люті він залізякою
— Добре, що коротко і ясно, — буркнув Девітт. — Але викладайте далі…
— Отже, Джойс поступово став великим святенником. А зараз ви дізнаєтесь про велике відкриття. Хоч коштувало воно мені три години, але річ дуже важлива: незважаючи на те, що Джойс присвятив своє життя богові, він і тепер піддається нападам раптового гніву, як тридцять років тому.
— Скільки годин, ви сказали, витратили на це відкриття?
Клагг зазирнув до свого записничка.
— Якщо точно, то три з половиною години.
— Мені для цього вистачило не більше чверті години, — спокійно зауважив Девітт. — Люб'язний, віруючий Джойс став ще злостивіший, ніж колись. Але свою злість він зганяє тепер не на людях, а на телятах, вівцях та коровах. Він убиває їх не гуманним способом, як належить різникові, а так довго мучить, що шкура їх перетворюється на сито.
Клагг знову почухав носа.
— Треба було сказати одразу, сер. Звідки ж я знав, що вам це відомо. Я не ясновидець.
— Кажіть далі!
— Цікаве ставлення Джойса до овдовілої місіс Скрогг, котра нічим не поступається йому в побожності.
— Вони добре порозумілись?
— Дуже добре.
– І скільки годин вам було потрібно, щоб з'ясувати це?
— Не менше години, але її я не включатиму в рахунок, — сказав Клагг тихо. — Усі, з ким я розмовляв, твердили, що зовні скромний кушнір — насправді дуже багата людина, що він привласнив Скроггове майно.
— Хвилинку. — Пам'ятаючи про небіжчицю в домі, Девітт утримався від жарту і мовив, тамуючи усмішку: — Ви сьогодні не на висоті, Клагг. Про те, що Джойс зібрав невеличкі статки як посередник в орендуванні церковних земель, що на його рахунку в банку 1800 фунтів, цвірінчать навіть горобці на дахах.
— Пробачте, але…
— Розміри його заощаджень не зовсім точні, але все інше відповідає дійсності. Будь ласка, місіс Ейн, тепер ваша черга.
— Про Скроггів нічого нового, — вона подала йому кілька списаних аркушів. — Звичайне патякання, до якого
— Те, що ви тут з'ясували, справді дуже цікаве, — мовив він, гортаючи аркуші. — Отже, цілком можливо, що стара зовсім не кульгава.
Він глянув на двері пивного залу.
— Якби вона змогла відповісти на запитання лиш одним словом «так» чи «ні», таємницю було б розгадано.
— Гадаєте, це робота старої Скрогг? — спитала місіс Ейн, як завжди уїдливо-агресивннм тоном.
— Гаккетт присягалася, що Скрогг дуже хвора, без сторонньої допомоги з ліжка не підводиться, без милиць не ступить і трьох кроків. Але тепер ми знаємо, що це вельми сумнівне твердження.
Місіс Ейн на знак згоди кивнула головою.
— Так, цілком можливо, що обидві вони діють спільно. І Джойс із ними.
Стелла, яка сиділа в кутку і звідти стежила за Девіттом, чекала, чи він ще скаже що-небудь, потім мовила саркастично:
— Видно, що ви цілком у курсі справ, Патріку. Але від мене так легко не відкараскаєтесь, як від Ейн, — вона з симпатії до вас і щоб подражнити нашого шановного шефа, вдає, ніби шпигування — втіха, та й годі, а з себе корчить ясновидицю. Певне, з Фіннігеном ви вже розмовляли і, певне, теж подумали, що переважна частина жінок липне саме до таких типів.
— Не філософствуйте, Стелло. За це нам не платять, — перебив її Клагг.
— Що ж ви цікавого відкрили?..
— Дещо є, — відповіла Стелла сухо. — Гадаю, Патріку, те враження, яке справив на вас Фінніген, точне. Людина набита суперечностями… Проте Фінніген може бути галантним… Він зовсім не дурний. Я просиділа вчора вечір у барі «Веселий ірландець» і без особливих зусиль зав'язала з ним розмову.
— Без особливих зусиль ви зав'язуєте з чоловіками не лише розмову, — підколола її місіс Ейн.
— Довелося стільки випити того жахливого джину, що мене аж занудило, але справа була варта заходу. Виявляється, Гайлен чотири дні перебувала в Реммінгтоні й там часто зустрічалася з Фіннігеном, якщо під цим словом розуміти інтимні стосунки.
— У вас є незаперечні докази? — спитав Девітт.
— Авжеж. Я покладаюся не тільки на сердечні почуття закоханого богатиря, який, наче мала дитина, вчепився у спідницю Гайлен. Він навіть не зробив спроби поцілувати мене. Він марить своєю Гайлен.
— Чи не марив він також і своєю Енн, і своєю Лайн? — кисло спитала місіс Ейн.
— Отже, в той час, коли сталися вбивства, Гайлен і Фінніген були разом? Де ж вони зустрічалися? — допитувався Девітт.
— У готелі «Веселий ірландець». Я розмовляла з його власником, і він присягається, що обоє у неділю ввечері і вночі — тобто тієї ночі, коли загинула Енн, — були у своїй кімнаті, в ліжку. Фінніген навіть кілька разів спускався вниз по пиво.
— Але ж господар не бачив Гайлен, — висловив сумнів Клагг.