Пригоди Румцайса
Шрифт:
А Румцайс тим часом порався біля ґрат. Вхопився за них, розбійницькою ногою вперся у мур і тягне. Манка допомагала йому зсередини. Та грати навіть не схитнулися.
Румцайс трішки замислився і каже Манці:
— Коли молодиця береться за чоловічу справу, то тільки силу в чоловіка забирає. Ну ж бо відступись і гарненько мені всміхнися!
Манка відпустила грати і всміхнулася до Румцайса спершу барвінково, потім фіалково, а тоді трояндно.
Каміння, в яке грати були забиті на три вершки, враз затріщало й посипалось.
Але
— Раз-два, разом!
Почув це Румцайс і каже Манці:
— Чуєш, хтось нам унизу допомагає. От і чудово: раз-два, разом!
Сказав це, потяг добре, потяг іще — і грати вивалилися з муру, а Манка влетіла Румцайсові в обійми, паче ластівка.
Та в цю ж мить Фіштула відрубав останню тріску, і тополя з Румцайсом та Манкою стала хилитися.
— Що ж ти наробив, Фіштуло? — крикнув Румцайс згори.
— Збираю урожай, — відповів знизу Фіштула. — Пострушую вас обох, як груші, та й запроторю в монастирську тюрму. А звідти ви вже у мене не вилізете.
А тополя все падала вниз — назустріч твердій бруківці. Румцайс і Манка тільки й встигли подумати, що це — їхня остання хвилина. Та раптом молодий місяць на небі нахилився і подав Румцайсу кінчик свого ріжка. Румцайс скочив верхи на місяць, умостився там, як у сідлі, і перетяг до себе Манку.
Бурмистер Фіштула тільки очі вирячив на те, як місяць з Румцайсом поплив по небу до Ржаголецького лісу.
10. Як Румцайс зустрівся із прусським генералом
Минуло скількись часу, і на місто Їчин рушило в похід прусське військо. Дощі йшли такі, що аж криниці переливалися через верх, а у розбійницькій печері зробилося вогко і холодно. Одного разу вночі щось там заворушилося у темряві і пролунало:
— Кахи!
— Манко, це ти? — стурбовано запитав Румцайс, сів на ліжко і, кресонувши нігтем об ніготь, запалив скіпку.
Та в цей час у печері ніби вистрелив хтось:
— Апчхи!!!
І світло в ту ж мить згасло.
— Румцайсе, це ти? — спитала Манка.
— Та я, — шморгнув носом Румцайс. — Як розвидниться, треба йти в аптеку, щось узяти від нежиті.
Вранці, ще роса не зійшла, вирушили вони до Їчина. Зайшли в аптеку, де порядкував серед своїх пляшечок і слоїків аптекар Калина. Він саме катав на дощечці пілюльки, хоч і мав їх уже під прилавком повну банку.
— Навіщо стільки пілюль? — здивувався Румцайс.
— Суне до Їчина прусське військо,
— Апчхи! — мовив Румцайс.
Аптекар кивнув головою і подав Румцайсові торбинку:
— Ось вам порошок од простуди, з вас тринадцять крейцерів.
Румцайс повивертав усі кишені, але знайшов тільки сім крейцерів. Аптекарю за такі гроші невигідно було продавати. Почухав він собі ніс, сховав торбинку з порошком і підсунув Румцайсові та Манці круглу коробочку.
— Тут у мене є трішки безплатних розбійницьких ліків першого сорту.
Румцайс і Манка взяли коробочку й пішли. А Калина-аптекар сказав своїй жінці:
— Було у мене трохи громового порошку, щоб висаджувати в повітря скелі. Якщо сюди прийдуть пруссаки, мав би я з цим порошком неабиякий клопіт. Добре, що я його позбувся.
Румцайс і Манка відійшли зовсім недалечко від Їчина, коли Румцайсові раптом засвербіло в носі.
— Манко, мерщій порошку! — мовив він і почав утягувати носом повітря, ніби ковальський міх.
Манка відкрила коробочку, відсипала трохи Румцайсові на долоню, і він нюхнув. Та йому від того зовсім не полегшало. Почервонів Румцайс, надувся і тільки й зміг видушити із себе:
— Швидше поверни мене носом на порожнє місце!
Манка і повернула його носом у бік військового плацу під Чержовською горою. Якусь мить всередині у Румцайса набирався грім, а потім із носа в нього пролунав постріл. По плацу наче буря промчала: каміння з землі повилітало, дерен догори корінцями поперевертало, навіть хмари попід небом з місця зрушило. Жах, та й годі!
Румцайс аж потом умився від напруги. Втер він носа рукою і каже:
— От клятий аптекар!
А Манка вирішила закопати в землю той порошок, щоб не вийшло через нього якоїсь біди.
Знайшли вони м'яку місцинку при межі і вже хотіли заховати там круглу коробочку, як раптом хтось за спиною в них промовив суворо:
— Хальт!
Румцайс глянув і побачив коня.
А на коні сидів прусський генерал.
— Хальт, нічого не закопувати! — сказав генерал, насварився на Румцайса рукою в рукавичці з козлячої шкіри і забрав у нього круглу коробочку. — Я приїхав сюди із Пруссії не для того, щоб дивитися, як хтось закопує такі цінні речі.
Румцайса взяло за живе, що чужинець йому наказує.
— А я хотів би знати, що ти взагалі за один? — спитав він.
Генерал зіскочив з коня.
— Я найвищий генерал артилерії, і послав мене король Фріц подивитися, звідки найзручніше стріляти по Їчину.
І почав генерал туди-сюди штурхати й тицяти Румцайса, наче то була гармата. Аж поки наставив його носом прямісінько на Їчин. Румцайс так здивувався, що не міг навіть язиком поворушити, не те що рукою.
А генерал тим часом насипав повну жменю порошку з круглої коробочки і став водити рукою під носом у Румцайса.