Пригоди Румцайса

Чтвртек Вацлав

У Манки душа втекла в п'яти.

Тут під'їхав на коні під липу сам імператор. На голові в нього височів генеральський ківер, а під сідлом була попона, виткана золотом. А лихий такий, аж золоті китиці на мундирі в нього трусяться. Закричав імператор:

— Слісай унис, Румцайсе! Шнель! [14]

Та Румцайс наче й не чув, — нюхав собі липовий цвіт. А потім спритно спіймав у повітрі ластівку і пошепки запитав у неї:

— Кудою звідси ближче до Відня? Скажи! Ти це повинна знати…

14

Швидше! (нім.)

Розтулив

він долоню, ластівка полетіла, і Румцайс з того боку зробив на дереві риску.

— Прокляття! Ти злізеш із липи, Румцайсе, чи ні?! — лютував імператор.

— Та вже злізу, — відповів Румцайс.

І поволеньки, гілка за гілкою, поліз із дерева. А коли був зовсім низько й імператор та солдати вже простягали до нього руки, зробив Румцайс хвацький розбійницький рух і зірвав з голови у імператора генеральський ківер. Потім висмикнув з-під сідла золоту попону і мерщій подерся нагору, до Манки.

Його величність допекло до живого. Витяг імператор із кишені роговий сюрчок і засвистів до війська:

— Гвинтівки і карабіни! Гармати і гаубиці! Бомби і гранати! Фаєр! [15] Прямо у Румцайса!

Але за мить до того, як військо вистрелило, насадив собі Румцайс на голову генеральський ківер, а Манці накинув на плечі злототкану попону. На одному кінці мотузки, яку позичив у Йокла, зробив він зашморг і закинув його на вершечок їчинської надбрамної башти. Тільки-но зашморг зачепився там, схопив Румцайс другий кінець мотузки зубами, обняв Манку, відштовхнувся з усієї румцайсівської сили і стрибнув з дерева.

15

Вогонь! (нім.)

Усе військо внизу стало «вільно» і тільки роти пороззявляло, коли в них над головами полетів Румцайс із Манкою над дахами далі і далі, у бік Відня.

А в імператорському палаці у Відні о цій порі троє камердинерів прибирали парадну залу. Провітрювали її, відчинивши вікна, і витирали порох з двох тронів — більшого для імператора й меншого для його жінки. Раптом перший камердинер згадав:

— А як там у Їчині війна з Румцайсом?

Тільки він промовив це, як у вікно щось влетіло до зали. Мить — і на більшому троні вже сидів сам імператор в генеральському ківері, а на меншому — загорнена у золоту парчу імператриця.

Другий камердинер упав на коліно і шанобливо промовив:

— Вітаю вас, ваша імператорська величність! Чи можемо ми поздоровити вашу величність із славною перемогою у війні з Румцайсом?

— Атож, — милостиво промовив Румцайс з-під генеральського ківера.

І Манка пропищала із своєї парчі:

— Атож.

— Гурра! — вигукнув третій камердинер. Махнув рукою музикам, які були напоготові, і ті заграли пісеньку

на честь перемоги.

Румцайс трохи послухав, але та пісенька йому не дуже сподобалась. Він спохмурнів і промовив:

— Годі.

Камердинери перезирнулися. Ще ніколи такого не бувало, щоб імператор зупиняв музику, яка прославляла його.

Та в цей час Румцайс наказав, як справжній імператор:

— Оголошую всім підданим нову пісеньку на честь перемоги. Ось цю: «В Їчині музики грають, аж дерева гнуться».

Імператорський оркестр заграв цю пісню.

Камердинери стали струнко.

Коли оркестр дограв, троє камердинерів запитали, які будуть далі накази його імператорської величності.

— Зараз ми підемо до своїх світлиць, — промовив поважно Румцайс.

Він узяв Манку за руку, і вони подалися в рідну Чехію, до печери в Ржаголецькому лісі.

Частина друга

Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека

1. Як Румцайс замовив три танці

Одного разу сиділа їчинська княгиня у садочку за стіною замку, поглядала на моріжок і зітхала по-французьки:

— Яка нудьга дивитися весь час на зелену траву!

Прийшов пан князь у нових атласних штанях і промовив:

— Алябонер [16] , я до ваших послуг.

Покликав він лакея Фріцека і звелів, щоб той розпорядився викопати на місці зеленого газона ставок.

Коли ставок викопали, князь показав його княгині, але та тільки зітхнула, обмахуючись хусточкою:

— А де біля ставка очерет?

Князь кивнув Фріцекові:

— Щоб сю ж мить усе було готово!

16

Сю ж мить (фр.)

Фріцек гукнув на садівників, і за хвилину навколо ставка зазеленів очерет.

Та княгиня промовила примхливо:

— А де русалка? Я хочу, щоб вона танцювала на ставку переді мною.

Тут уже ні князь, ані лакей Фріцек не могли дати ради. Спробували заманювати русалок срібним дзеркальцем, але жодна не прийшла.

У княгині зіпсувався настрій, і вона подалася до свого сповідника.

— Але ж це простіше простого! — вигукнув сповідник. — Русалки найкраще ловляться на свячену нитку.

І тут-таки освятив їй п'ятнадцять метрів тонкої нитки.

Княгиня змотала свячену нитку і гукнула Фріцека:

— Негайно спіймай нам русалку. Та швидко!

Фріцек вирушив до лісу.

А в цей час усі русалки Ржаголецького лісу поралися біля четвертого джерела.

Шість русалочок сиділи довкола і ніжними пальчиками вибирали з води ялинову глицю. А сьома стояла на горбочку і стерегла вітер.

Але вітрець віяв од Садської, а Фріцек підкрадався з боку Їчина. Від куща до куща, від дуба до бука, щоб його не помітила русалка, яка стояла на сторожі.