Пригоди Румцайса
Шрифт:
— Годі, Манко!
Манка спинила катеринку, Румцайс завдав собі повний мішок на плечі і поніс його до річечки, біля якої сумно сидів Команек із села Подулшя.
Мельник вибіг на балкончик і кляв Румцайса, аж борошно летіло у нього з рукавів:
— Ох, урветься тобі скоро бас, Румцайсе, і забудеш ти про свої витівки! Кажуть люди, що пан князь скаржився на тебе аж у самому Відні, і сам імператор розгнівався на тебе!
Та Румцайсові так було смішно, що у млині все пішло задом
22. Як Румцайс допоміг машиністові
Ржаголецьким лісом щоранку літала поштова сойка і кожному, хто хотів чути, повідомляла, де і що сталося нового. У той день сойка була така схвильована, що мало не вдарилася об Румцайсів капелюх. Мчала вона, як стріла, і весь час кричала:
— Ой, людоньки, скоро із Їчина до Садської поїде парова машина!
— Я такого ще ніколи не бачила, — сказала Манка. Вона пригорнулась до Румцайса і любенько йому всміхнулася: — Ти мені вже давно обіцяв показати залізницю.
Румцайс порахував собі на пальцях.
— Я, Манічко, зовсім про це забув. Але сьогодні ми підемо туди.
Манка заплела собі в косу стрічку, а на палець одягла сонячний перстень. Румцайс узяв її за руку і повів на узлісся, повз яке проходила колія. Сіли вони на траву, і Румцайс сказав:
— Зачекаймо тут на те диво.
Незабаром до них причвалав із хащів вогневик того лісу. Обійшов обережно Румцайса і Манку, щоб не обпалити їх, і витріщив свої палючі очі.
— Кажуть, із тої штуки іскри летять?
— Я не знаю, — відповіла Манка. — Ми її ще не бачили.
Вогневик вигріб собі ямку в землі, вмостився в ній, щоб нічого від нього не зайнялося, і теж став чекати поїзда.
Минуло чимало часу, і от у рейках ніби задзвеніли маленькі молоточки. Вдалині біля Їчина заклубилася хмарка диму і почала швидко наближатись. Поряд знову пролетіла поштова сойка, репетуючи:
— Ой боже ж мій, уже воно суне!
Відразу за сойкою примчав паровоз з тендером, повним вугілля. Паровоз гуркотів на рейках, колеса крутилися, кривошипи кривошипились, і тяги тягли. З труби бурхала пара і вилітав вогонь. Із будки на паровозі визирав машиніст Гнотик, пильно оглядав колію аж до станції Садської.
З брязкотом і сичанням, розсипаючи іскри, пролетів паровоз повз узлісся.
— Сто чортів! — тільки й промовив Румцайс.
Манка перевела подих аж за хвилину.
А з вогневиком сталася дивна річ. Коли його обвіяло жаром і парою, вселилось у нього якесь шаленство. Він вискочив із ямки, подмухав на всі боки, розжарився аж до червоного, та й ну гасати понад лісом, промовляючи:
— Ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш!
— Заспокойся, — сказав йому трохи згодом Румцайс, — і не розкидай іскор, бо ліс сухий,
Вогневик не послухав розумного слова і розжарився ще дужче — так, що почало з нього шугати полум'я і зрештою зайнялася трава. Далі спалахнув чагарник, і вогонь побіг у глибину лісу.
Румцайс зірвав капелюх і кинувся збивати ним вогонь, Манка гасила його спідницею. А вогневик бив себе по розпеченій голові і все повторював:
— Ой, що це я наробив!
Вогонь захоплював більше й більше лісу. Коли стало видно, що самим пожежу не погасити, витяг Румцайс пістоль і промовив:
— Треба стріляти, щоб прислали з Їчина поміч.
Вистрелив він, і всі троє стали чекати на допомогу.
Та тільки того дня пожежники в Їчині самі стріляли на честь відкриття залізниці, і на Румцайсів постріл ніхто не звернув уваги.
Полум'я буяло серед дерев. І вже можна було сказати Ржаголецькому лісові: «Прощай назавжди!»
Та в цей час у рейках знову заклепали молоточки, і від Садської помчав назад до Їчина паротяг. Машиніст Гнотик уже здалека кричав:
— Оце так пригода!
Доїхавши, зупинив машину, перескочив на тендер, схопив шланг, включив насос і пустив на вогонь пружний струмінь. Вогонь опирався, якийсь час перебігав з одного місця на інше, але зрештою послухався поради й погас. У лісі гірко пахло паленим.
Придибав вогневик, згасив на собі кілька іскорок і сказав Гнотикові:
— Спасибі тобі, машиністе, сто тисяч разів! Я тобі за це віддячу.
— Авжеж, покличу тебе, як треба буде стріху над головою підпалити, — пробурчав Гнотик і поїхав далі.
Десь за тиждень ішов Румцайс знову тими місцями понад залізницею. Раптом почув він здаля гірке нарікання:
— Святий Фердінанде, покровителю залізниць, врятуй нас!
Румцайс побіг туди, звідки долинав голос.
На колії побачив непорушний паровоз. Тільки він стояв не сам, а було до нього причеплено шість вагонів, повних їчинських дядечок і тіточок, що вибралися до Садської, яка славилась своєю цілющою водою.
Навколо паровоза бігав машиніст Гнотик і ламав собі руки:
— Святий Фердінанде, покровителю залізниць, врятуй нас!
— Чого ти весь час кличеш свого Фердінанда? — спитав Румцайс.
Гнотик витяг із жилетки годинника і глянув на нього.
— Тому що за сім хвилин усе тут буде потрощене на друзки!
— Чого це раптом?
— Та того, що в тендері немає вже ані грудочки вугілля. І через це нема пари. І я не можу зрушити з місця. А за сім хвилин у нас вріжеться поїзд із Їчина!
Румцайс нахилився до рейок. Молоточки вже дзвеніли десь далеко.