Пригоди Румцайса
Шрифт:
А Манка знову:
— Якщо вона має тут бути, то чого ж її нема?
— Туди до дідька, невже мені офіцер неправильно показав! — злякався Румцайс. — Манко, я, мабуть, вистрелив оту затичку в інший бік.
— Отже, мені квит! — зітхнув водяник Волшовечек і зменшився, мов риб'ячий міхурець.
Та в цю ж мить затичка була тут. Тільки прилетіла вона з боку Турнова, а не Їчина.
— Видно, той офіцер добряче наплутав, — сказав Румцайс. — Ось чого вона так довго літала.
Затичка вцілила просто
Водяник проплив чистим плесом, визирнув із очерету і кинув Румцайсові порожню черепашку.
— За те, що ти нікчемний рибалка, дарую таку нецінну річ. Але за те, що ти моторний хлопець і добре справив, що зіпсував, тримай для Манки іще щось!
І Волшовечек подав Румцайсові гарного трифунтового коропа.
Засмажили його на дровах, які нарубала блискавка.
20. Як Румцайс запріг сома
Наступного дня сидів Румцайс перед печерою і розчісував собі бороду дерев'яним гребенем, яким жінки збирають у лісі ягоди-чорниці. Лісові бджоли тихо кружляли над його головою. Румцайс міркував, що б його зробити приємне Волшовечеку за його вчорашні страждання.
Манка у цей час годувала з плисковатого кошика зграю голубів.
— Хоч ви нам у лісі ні до чого, — говорила вона, — та вже їжте.
В цей час поміж деревами побіг тоненький струмочок води, більшаючи з кожною миттю. Манка відскочила вбік, злякані голуби розлетілися, а Румцайс промовив:
— Як би там нагорі не прорвало греблі на озері. Ото була б пригода! Вчора Волшовечек трохи не пересох, а сьогодні його ще занесе дика вода хтозна-куди!
І Румцайс кинувся назустріч потоку до лісового озера.
Гребля була ціла, але на вербі сидів водяник Волшовечек і ридав. Так гірко він ридав, що сльози текли потоком.
— Та годі вже, а то затопиш мені печеру! — вигукнув Румцайс.
Волшовечек сумно шморгнув носом.
— Добре тобі казати: «Не плач!» А ти поглянь, що у мене робиться в озері!
Румцайс глянув і зблід. В озері лежав сом Хольдегрон. Такий велетенський сом був тільки один на всю Чехію. Він зайняв усе озеро від верхнього краю аж до заставки внизу. Пащу Хольдегрон мав широку, як шлюз, а очі — наче млинові жорна.
— Ну, ти ж і красень! — мовив Румцайс і взявся міцніше за вербу. І відразу напав на Волшовечека: — Якби я був водяник, як ти, то вже зумів би впоратися з будь-якою рибиною. Вижени цього сома і лізь в озеро замість нього.
— А може, ти сам спробуєш це зробити? — в'їдливо запитав Волшовечек.
Румцайс міцніше вперся ногами у греблю і суворо промовив до сома:
— Гей, Хольдегроне, я не хочу тебе бачити тут. Ану лясни своїм хвостом і вертай,
Сом блимнув оком на Румцайса, ліниво ворухнув хвостом і зняв таку хвилю, що вона підхопила Румцайса та Волшовечека й принесла їх аж до печери.
— Привіт, — сказала Манка, — бачу, ви все владнали.
— Із Хольдегроном так просто не домовишся, — відповів Румцайс.
— Ех ви, не можете з рибою домовитись, — сказала Манка.
Румцайсові стало соромно, що сом їх наче подолав. Поставив він Волшовечеку відро під полу, щоб не накапало в печері, а сам глибоко замислився.
За хвилину клацнув пальцями і витяг із прискринка клубок тонкої мотузки.
— Можемо йти!
Відвів він Манку і Волшовечека до озера, подав Манці клубок і запитав:
— Ти б могла із цього сплести міцну сітку?
Манка натягла мотузку між двома вербами, потім ще раз, дала маленькому, наче трісочка, Волшовечеку другий кінець мотузки, і водяник почав снувати поміж тією основою, ніби ткацький човник. За кілька хвилин сітка була готова.
Сом Хольдегрон ліниво позирав на це то одним, то другим оком. Тільки тоді, коли сітку розіслали на греблі, він усміхнувся своєю величезною пащею:
— Ану спіймайте мене в ту сітку!
— Де вже там, його ніщо не візьме! — зітхнув Волшовечек.
Та в цей час Манка заплескала в долоні, і до неї прилетіла зграйка голубів. Голуби вхопили в дзьоби по одній мотузочці, гайнули разом на озеро й опустили сітку прямо на Хольдегрона.
Сом Хольдегрон неспокійно ворухнувся під сіткою і знову промовив:
— Марно ви собі ламали голови й пальці. Спершу знайдіть когось, хто б мене зрушив з місця!
Тільки він це сказав, як водяник Волшовечек торкнувся долонею води — і з усіх кінців озера попливла до нього риба. Припливли неквапливі силаки-коропи, примчали щуки, статечно приплескали лини, а за ними збіглася і всяка риб'яча дрібнота. Риби була сила-силена, і кожна рибина взяла у писок одну мотузочку від сітки. Та хоч як тягли вони сітку в різні боки, не могли зрушити велетенського сома.
Хольдегрона це розвеселило.
— Для цієї збруї треба було спершу знайти погонича! — глухо зареготав він.
— Він тут, цей погонич! — вигукнув Румцайс, вирвав у верболозі замашну лозину і скочив з греблі просто на спину Хольдегронові. — Вйо, мої коні!
Риб'яча запряжка враз напружилась, рвонула і поволі поїхала ровом проти води. Румцайс стояв на спині у сома і правив.
Коли дісталися так до річки Ельби, спинив Румцайс риб'ячу запряжку і сказав до сома: