Пригоди Румцайса
Шрифт:
Сказав князь:
— Щоб Манка була тут за посудомийну — це воля княгині й моя. А схоче хто чогось іншого — хай спершу розвалить замок і повбиває сторожу, яка стоїть перед брамою.
Сказавши це, князь підштовхнув княгиню ліктем у бік, і обоє вони хитро всміхнулися. Вони добре знали: Румцайс ніколи не розвалить замку, щоб не зашкодити Манці. Та й убити когось — це теж не було в Румцайсовому звичаї.
— Ну, ми ще побачимо! — сказав Румцайс і повернувся спиною до князя й княгині.
Замислившись, дійшов
— Ти мені трапився, як дукат із неба, — сказав Румцайс. І попросив Волшовечека іще постояти тут, бо він буде потрібен. Потім повернувся у бік Ржаголецького лісу і гукнув:
— Агов, Ціпісеку, чекаю тебе разом із барильцем!
За хвилину загриміло-застуготіло — і ген од брами Ціпісек уже котив барильце вина.
— Ну, тепер усе в нас піде, як по шнурочку, — мовив Румцайс.
Вибив він у барильця дно і вилив вино у басейн.
— Ну ж бо, Волшовечеку, проведи це вино потайними джерелами до колодязя, з якого п'є замкова сторожа.
Водяник Волшовечек хутенько вмочив у басейні з вином обидва мізинці і тричі склав їх хрестиком у себе за плечима.
Румцайс сперся на басейн і став чекати. Трохи згодом у вартівні замку залунав спів. Це співали сп'янілі стражники. А потім, зовсім знетямившись, розчинили вони навстіж браму, ще й хвіртку поруч з брамою.
Румцайсові тільки того було й треба. Зайшов він у замок. Насамперед попрямував у кухню. Погладив Манку по щоці і сказав:
— На майдані біля басейну стоїть Ціпісек. Приглянь, щоб не намочив він собі рукавчат.
І рушив далі — у князівські покої. Нарешті дійшов до спальні. Там Румцайс звівся навшпиньки і прямо над ліжками з силою придушив до стелі великого пальця.
Відтоді слід того пальця щодня ніби говорив панові князю і княгині «Доброго ранку».
І хоч як отой румцайсів слід намагалися забілити або зішкрябати — все було надаремне.
16. Як Румцайс розстріляв моряцькі штани
Одного разу княгиня сказала князю:
— Мон шер, чи хочеш ти зробити щось мені на радість, а тому розбійникові Румцайсові на зло?
Князь підсмикнув атласні штани, став перед княгинею на коліна і поцілував їй руку.
— Залюбки, ма шер!
Княгиня схилилася до князя і прошепотіла йому на вухо:
— Я б хотіла покататися на човні по лісовому озері. Але щоб це було з прапорцями і з музикою.
Князь у ту ж мить звелів послати по човен аж у Голландію. Прапорці шили їчинські швачки.
Незабаром про це почало теревенити жіноцтво, а після базару почула про це і Манка.
Прийшовши з Їчина, погладила вона Румцайса по плечу і сказала:
— Принесла я трохи ранньої черешні
— Дай я спершу сяду, а тоді тебе послухаю, — засміявся Румцайс і вмостився за столом.
Поки Манка розповідала, Румцайс замислено стукав кісточками пальців по столу, і спершу це звучало так, ніби сиплеться горох, а далі вже гриміло, ніби котиться каміння. Манка аж вуха заткнула.
— Ця княгинина забавка особливо потішить водяника Волшовечека, — нарешті мовив Румцайс. — Адже від музики у риб запаморочаться голови.
— Може, ти туди підеш? — сказала Манка.
Румцайс пішов і розповів Волшовечеку, що готує княгиня. Водяник послухав, послухав і скривив свою жаб'ячу губку. Від гніву в нього аж висохла завжди мокра пола.
— Я сам володар і суддя лісового озера! Тож повинен сам і дбати за нього! — вигукнув він.
Румцайс повернувся додому і на сухій сосні зробив нігтем дванадцять зарубок. Щодня потім він одну зарубку зішкрябував; коли зішкрябав дванадцяту, сказав Манці й Ціпісеку:
— Ну що ж, гайда подивимося на ту князівську водяну потіху.
Біля озера вже вигравала музика — сурми й барабани, їчинських людей найшло туди стільки, що голці ніде було впасти. Всі гукали:
— Віват! Віват!
Так їм звелів лакей Фріцек.
Голландський човен стояв при березі, прив'язаний шовковим шнуром.
На ньому майорів потрійний ряд прапорців.
На панові князю були нові атласні штани, пошиті по-моряцькому, швом хрест-навхрест.
Княгиня була в малому криноліні, щоб не зачіпати пеленою воду, а на шиї мала білий, мов із цукру, дорогоцінний хрестик проти морської бурі.
І хоч ніхто його не бачив, був там також водяник Волшовечек. Він перекинувся в жабку, лежав собі на мілині і аж сопів від злості, бо вся риба в озері була сколошкана. Під лівим боком у Волшовечека лежала купа таємних прутиків і травинок для водяницького чаклування.
Волшовечек вигукував, як велів йому обов'язок водяника:
— Я вас утоплю! Я вас утоплю!
Та тільки ніхто його не розумів, бо від хвилювання кричав він по-жаб'ячому.
Румцайс, Манка і Ціпісек стали віддалік за деревами.
— Казна-що придумав пан князь, — мовив Румцайс. — Ну, що буде, те й буде.
— Зараз я з княгинею буду сідати у човен! — оголосив князь. — А музика тричі заграє нам: «Слава! Слава! Слава!», — і ми тричі обпливемо це озеро.
Княгиня попереду, а потім пан князь — попереду кринолін, а позаду атласні штани, — полізли в човен. Коли князю подали весло, запитав він, яким кінцем треба опускати те весло у воду, і крикнув:
— Еге-гей!
І човен поплив по озеру поміж лататтям. Музика здіймала хвилі, рибам паморочилось у головах, і вони не знали, куди подітись.