Пригоди Румцайса
Шрифт:
Першою хвилею він змив в озеро чоботи, повні риби.
— Що це ти виробляєш? — зарепетував пивовар Куле.
— Це тільки початок, — відповів Волшовечек.
Послав він другу хвилю, і вона повимивала всю рибу їм із кишень.
На третій хвилі приплив сам водяник Волшовечек.
— Хто хотів риби, хай її й має! — закричав він.
І
Покаравши пивовара, скерував Волшовечек хвилю на Шпанігеля і вкинув йому в жилетну кишеню пліточку.
Мусив Шпанігель носити цю рибку замість годинника і весь час плутався в часі.
Пономареві Коритку водяник запхнув коропа за комір. І відтоді щоразу, коли Коритко забував під час служби в церкві якусь молитву, вистромляв короп хвоста і ляскав його по вуху.
Отак усе й скінчилося, а Волшовечек пішов наводити лад у лісовому озері.
Румцайс і Ціпісек попрямували додому, до Манки. На узліссі Румцайс зупинився і гукнув у бік Їчина:
— Фейфере, а нащо тобі та діжка?
Гукнув так голосно, що діжка розвалилася у Фейфера під руками на клепки.
15. Як Румцайс бажав князю і княгині доброго ранку
Якось корчмар із липової алеї в Їчині їхав з чотирма барильцями вина через Ржаголецький ліс. На роздоріжжі одне колесо пішло не в ту колію, віз перекинувся, і корчмар став над ним ні в сих ні в тих.
Аж тут густі кущі розсунулись, і з них вийшов Румцайс. Поставив він віз назад на дорогу, поскладав докупи барильця і мовив:
— Можеш їхати.
Корчмар зняв з воза одне барильце і поставив на обніжок.
— Це тобі, Румцайсе, за допомогу.
Румцайс відкотив барильце до печери і вмостив у кутку: може, колись знадобиться.
Через сім днів після того заманулося їчинській княгині зазирнути, до замкової кухні. Покликала вона покоївку і сказала:
— Проведи мене до кухні, але нікому — ні мур-мур.
Коли княгиня з'явилася на порозі кухні й гостро зиркнула в лорнет — як там господарюють, кухар злякався і з переполоху налетів на посудомийну. Та впустила тарілку, тарілка розбилася на скалки, а посудомийна сказала:
— Нічого — це на щастя!
Раптом вона побачила на дверях княгиню. Княгиня повела підборіддячком і вигукнула:
— Раус! [24]
Вигнавши посудомийну, вона насипалася на кухаря:
— Невже ти не можеш знайти кращої посудомийки? Адже в цієї діряві руки!
А кухар на те:
— Якби я й знайшов моторнішу, все одно вона з більшою охотою піде слугувати у сусіднє місто Градець.
— Ну, тоді я сама знайду! — сказала княгиня і склала лорнет.
24
Геть! (нім.)
Наступного
Зненацька до струмка під'їхала карета. З віконця ніхто не визирав, і дверцята не відчинялися.
— Кого це ти везеш? — крикнула Манка візникові. — Мені так цікаво!
Але той сидів мовчки, ніби вуха в нього були заткнуті дубовими кілочками.
— Ми тут не всяких гостей любимо, — пояснила Манка. — То кого ти везеш?
Візник знову ані мур-мур.
Манка посадила Ціпісека на мілкому, щоб його не змило водою, і пішла до карети.
Узялася вона за ручку і прочинила дверцята. А в кареті сидів лакей Фріцек. Він схопив Манку за руку і смикнув так, що вона влетіла у карету, як ластівка.
— Чого тобі треба? — крикнула Манка.
— Мені нічого, — видихнув, як із повітряної кулі, лакей Фріцек. — А от їчинська княгиня хоче мати тебе за посудомийну.
Фріцек постукав у віконце, візник заграв батогом, і карета покотилася. Якби хтось і схотів із неї вистрибнути, то вже напевне поламав би собі кістки.
Коли Румцайс повернувся з лісу до печери, курточка в Ціпісека була застебнута не на той ґудзик. Румцайс спитав:
— А що з Манкою?
І враз все зрозумів.
— Сто чортів! — мовив він так голосно, аж печера здригнулася. — Гіршого вони не могли придумати, як забрати Манку.
Коли ж він трохи прочах і прийшов до тями, то сказав Ціпісеку:
— Я піду туди сам. Ти ж сядь у кутку на барильце з вином і прислухайся, що робиться в їчинському замку. Може, ти мені знадобишся, а може, й ні.
І він побіг навпростець до Їчина, не розбираючи шляху. Біжачи, кричав:
— Дорогу! Дайте мені вільну румцайсівську дорогу, бо я біжу по Манку!
І що де було на шляху — те йому не заважало: камінці самі відкочувалися, а гілки відхилялися вбік.
Коли Румцайс прибіг до замку, пан князь визирав із вікна і пальцем визначав, звідки дме вітер.
Румцайс зупинився перед замковою брамою і крикнув угору:
— Нам з вами нічого ділити. Віддайте Манку!
Князь озирнувся через плече, бо від страху забув, що і як. За спиною в нього стояла княгиня. Вуха в неї були закриті кучерями, і, мабуть, тому вона не розчула Румцайсового голосу.
Приставила вона до вуха долоню і солоденько так затуркотіла по-французьки:
— Коман? Коман? [25]
— Я прийшов по свою Манку! Я її все одно добуду, хоч би й з-за мурів! — промовив Румцайс і розглянувся довкола — як би проникнути в замок.
Але пан князь уже проковтнув цілющу таблетку, і переляк у нього минув.
25
Як? (фр.)