Пригоди Румцайса
Шрифт:
Коли велетень досхочу навтішався блискавками, відчмихався, відфоркався, він розігнав по небу хмари й бурю на сім сторін. А у восьмий бік побіг назад до Іспанії черівник дон Міракль. А за хвилину ввійшла химерна яблуня в землю, і лишилася на тому місці тільки ямка.
Пан князь і княгиня стояли, як два стовпці. Нарешті князь промовив:
— Ма шер, віднесіть назад на кухню ножик для яблука.
А княгиня на те:
— Мон шер, краще
35. Як Румцайс утретє і востаннє навернув на добрий розум велетня Цумштайна
Велетень Цумштайн лежав на військовому плацу, і кожна хвилина здавалася йому довгою-довгою, як в клубочку, що втік із рук. Раптом побачив він: від дальнього кутка Їчина біжить якась бабуся.
— Коли людина хоче згаяти час за розмовою, нема краще як побалакати з бабусею! — зрадів Цумштайн. Повернувся він набік, щоб не завдати старенькій шкоди своїм диханням, і промовив: — Постій біля мене хвилинку, якщо ти не дуже поспішаєш!
А це була бабуся Голотова із будиночка на околиці Їчина. Спинилась вона, сіла, вмостилася зручно і почала:
— Ну, якщо такий здоровенний парубійко та кличе стару бабу перекинутися словечком, тут щось неладно!
Попрохав Цумштайн бабцю Голотову перейти на другий бік, сам теж перевернувся і зітхнув:
— Таки неладно, бабусю. Вже собі боки відлежав до мозолів. А так же хочеться щось робити! А ну ж бо я тобі в чомусь допоможу!
Бабуся Голотова засміялась.
— Авжеж, ото була б допомога, Цумштайне! Я йду до Прахова, щоб нашкребти зі скель трохи піску — чистити горщики і долівку посипати. Хіба ж ти упораєшся із цим ділом своїми здоровенними ручиськами?
І бабуся підвелася й жваво подріботіла далі до Прахова.
Цумштайн довго розглядав свої руки. Кожна долоня була в нього більша за два сільські дворища. Дивився на них велетень і повільно-повільно думав. Аж поки надумався.
Десь опівдні налила Манка у горщик молока лісової лані й приставила до вогню. Але в ту ж мить по молоку пішли кола, потім ще і ще, і холодне молоко трохи не вибігло з горщика.
— Румцайсику! — покликала Манка. — Ось глянь, що воно за диво.
А Румцайс їй:
— Десь щось добряче працює; це воно мало не вигнало молоко з горщика.
За мить примчав Ціпісек, мокрий майже по шию:
— Струмок вийшов із берегів і розлився між деревами!
— Десь щось працює так, що вже й воду виганяє з берегів. Треба подивитися, що воно… — повторив Румцайс.
Манка залишилася у печері — пильнувати, щоб не збігло молоко. Ціпісек повернувся до струмка — завести його назад у береги, а Румцайс вирушив у дорогу.
Іде
— Тисяча чортів! — вигукнув Румцайс. — Треба поспішати! Він саме проминав будиночок бабусі Голотової, коли раптом у повітрі загуділо щось, наче сім басів одразу, і бухнуло об землю так, ніби з неба звалилася скеля.
Глянув Румцайс, а у дворі бабусі Голотової і справді скеля стримить. Із пісковику, як біля Прахова.
З будиночка вибігла бабуся, побачила скелю у дворі і скрикнула:
— Певно, це той парубійко з плацу прислав мені трохи піску горщики чистити і долівку посипати!
Румцайс усе зрозумів. Став він навшпиньки, притулив долоні до рота і загукав у бік Прахова:
— Ану облиш, Цумштайне!
Та перш ніж ці слова долинули туди, у двір бабусі Голотовій звалилася друга скеля.
— Облиш, Цумштайне, вже піску вистачить і для моєї правнучки! — закричала бабуся Голотова, та голос її долинув хіба що до тину.
Тоді Румцайс з усієї сили:
— Гей, Цумштайне, годі!!!
Скелі більше не падали. Десь з-за гори визирнув від Прахова велетень Цумштайн і прогримів через ліс і долину:
— Хоч би що я робив, Румцайсе, ніяк від тебе не дочекаюся подяки. Погане роблю — ти мене караєш. Добре роблю — все одно тобі не вгоджу.
Бабуся Голотова почула це і засміялась:
— Ох і цікаво мені, Румцайсе, як ти розтовкмачиш велетню, що таке справжнє добро.
Сказала це бабуся, нашкребла із скелі трішки піску в фартух і пішла чистити горщики.
— Ну, то поясни ж мені, Румцайсе, що до чого! — знову гукнув велетень через ліс і долину.
— Овва! Я й сам цього не знаю, Цумштайне! — гукнув він до Прахова. — Полеж поки що там. Як дізнаюся, прийду до тебе і розповім.
Велетень Цумштайн підклав собі під голову скелю, щоб зручніше було лежати й чекати, а Румцайс пішов додому.
Сів він до столу в печері й обхопив голову руками:
— І чого це виходить погано, коли хоче Цумштайн добро робити?
— Про що це ти? — запитала Манка.
Румцайс пояснив їй, що через велетневу добрість міг би увесь Їчин опинитися під скелями.
Манка помішала дерев'яною ложкою молоко лісової лані і зітхнула:
— Ох і нелегке це діло, Румцайсе!
Тут прийшов Ціпісек і витяг з кишені вісім яєчок пташки волове очко. Румцайс покатав ті яєчка на долоні і каже:
— О, я вже знаю, що сказати Цумштайнові.
Коли Румцайс прийшов до Прахова, розкошував Цумштайн, лежачи на спині.