Пригоди Румцайса
Шрифт:
— Нам зовсім не до вподоби, що ти викликав нас із міста до лісу — ми тут нічого не знаємо.
Румцайс відповів:
— А мені теж не подобається, що ви погано дбаєте про замкові димарі. Адже це ваше діло.
Галки здійнялися й полетіли назад до Їчина, прямо до замку. Закружляли вони над димарями в повітряному сажотрусному танці, погнали крильми вітер у димарі й так трусили сажу.
Саме в цей час у золотому покої готувалася до балу княгиня, а поряд у срібному — пан князь.
Три фрейліни вбирали
— Покажіть руки! Не закаляйте мені плаття!
Пан князь також крутився перед дзеркалом, приміряючи капелюх, прикрашений хвостом із білого півня. Прислужували йому троє камердинерів. А князь їм в одно:
— Ану помийте руки з милом! Чуєте? А тоді вже лізьте! Чуєте?
Коли княгиня була вже вдягнена в сукню, а пан князь насунув капелюх аж на вуха, посипалася раптом сажа із усіх димоходів. Було її, мабуть, три великі кошики, бо галки попрацювали на совість. У покоях наче сніг чорний випав. Півнячий хвіст на капелюсі в пана князя ніби хто наваксував чорною ваксою. Княгиня була вся зашмарована, як сажотрусова щітка. І обидва вигукнули по-французькому:
— Кель ефруа! [34]
І по-німецьки наказали сю ж мить припинити бал у замку.
Помили їх слуги у запашній водиці, і лакей Фріцек повідомив: у всьому винні галки.
— Але я міг би зробити так, — вів далі лакей, — щоб ті галки не скинули більше ані порошинки сажі, а замкові димарі тягнули справно.
Пан князь і княгиня вигукнули в один голос:
— Негайно зроби це!
І Фріцек негайно вирушив на військовий плац чержовським косогором.
34
Який жах! (фр.)
А на плацу розлігся велетень Цумштайн. Сердитий був на Румцайса, що звелів йому лежати якраз на тому місці, де весь час сурмлять військові сурми. Коли підійшов до нього лакей Фріцек, Цумштайн забубонів, аж у ближніх будинках зрушилися крокви:
— Чого ти хочеш?
Фріцек підсунувся до Цумштайнового вуха і закричав голосом, підмазаним маслом і медом:
— Я — нічого! Але пан князь і княгиня щось у тебе просять…
Велетень знову грубо так питає:
— А їм чого треба?
Фріцек знову ніби медом помастив:
— Бажають вони, щоб ти став над замком і потяг повітря носом.
— А навіщо? — загудів Цумштайн. — До того, як же я можу стати над замком, коли я отут лежу на військовому плаці?
— А що, якби ти устав? — порадив йому Фріцек.
Цумштайн ударив себе пальцем по лобі, ніби молотом по скелі:
— Ти диви!
І підвівся. Головою пробив низькі хмари і мусив їх роздмухати, щоб побачити Фріцека.
Фріцек повів велетня в місто, а там гукнув до нього, мов до гори:
— Еге-гей! Стань на ринковому майдані і втягуй повітря носом!
Цумштайн
Князь і княгиня ходили покоями від каміна до каміна і раділи:
— О, наш лакей Фріцек — це голова!
А Цумштайн стояв, тяг повітря носом, і весь ринковий майдан був зайнятий його ногою.
Коли про це дізнався Румцайс, він сказав:
— В такий спосіб пекар не доб'ється справедливості, а Їчин позбудеться свого ринкового майдану.
І він звелів Манці й Ціпісеку піти до холодного лісу, де росте п'ядич. Ціпісек тримав знизу шапку, а Манка обтрушувала пилок з гілочок п'ядича, аж поки набрали вони повну шапку.
— А далі я все зроблю сам, — сказав Румцайс, прикрив шапку хустиною і рушив до Їчина.
В місті все було так, як і допіру: ринковий майдан зайнятий ногою велетня Цумштайна, а сам він стоїть над замком і тягне носом повітря.
Румцайс ступив уперед, а тоді ще трохи. Сперся спиною об замок і зірвав хустину з шапки. Увесь пилок здійнявся хмарою і влетів Цумштайнові в ніс.
Румцайс ту ж мить крикнув на весь Їчин:
— Тримайтеся, хто за що може!
А тут як загримить! Цумштайн чхнув — і зірвалася справжня буря. Найбільше вітру потрапило у замкові димарі. В кухні суп виплюснуло з каструлі, і солодкі пиріжки порозкидало з такою силою, що вони хурчали в повітрі, як цеглини. У покоях вітром вивернуло гратки з камінів, а панові князю й княгині так скуйовдило перуки, що довелося їм викликати перукаря аж із Парижа. Лакею Фріцеку влетіло трохи порошку в ніс, і він чхав сім тижнів. А велетень Цумштайн перехилився назад і знову гупнув на військовий плац під чержовським косогором.
— Тепер усе гаразд, — промовив Румцайс. — Хто за що тримався, може відпустити.
32. Як Румцайс поклав Цумштайна в третій раз
Одного разу до розбійницької печери прибігла польова русалка Андулка. Ноженята в неї були обхльостані осокою, а пальчики побиті об камінці — так вона поспішала.
— Чи є Румцайс? — вигукнула Андулка.
Надвір вийшла Манка.
— Румцайса зараз нема. Пішов лісом збирати яєчка, що їх зозулі підклали у гнізда іншим пташкам. Та коли повернеться, я скажу йому, що ти була.
— Тоді вже буде пізно! — зітхнула Андулка.
— Сталося щось лихе? — стурбувалася Манка.
— Хтось випустив водянику Чесилку всю воду із ставка.
— Ой лишенько! — сплеснула руками Манка.
— Увечері ставок був як ставок. А вранці — порожня яма. І в болоті при бережку сидить водяник Чесилко.
— Може, вода втекла у нього під шлюзом? — сказала Манка.
— Всі заставки були спущені.
— Чесилко повинен знати, що і як. Адже став не може сам по собі вибігти, — правила своєї Манка.