Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86
Шрифт:
Торгівлю алкогольними напоями в країні обмежено. На одного дорослого припадає три літри міцних напоїв щоквартально. Коли зважити, що країна лежить за полярним колом, норма не видається великою. До речі, Ісландія — єдина держава, де перший день літа — національне свято. Тут цінують тепло.
Ісландці пам’ятають, що в шістдесяті роки, коли Англія зазіхнула на риболовлю в їхніх територіальних водах, Радянський Союз рішуче обстоював позицію країни в міжнародних організаціях, адже рибальство і вівчарство — основа її економіки.
А вівчарство тут оригінальне. Влітку отари не доглядають. Вони ходять самі. Райони пасовищ обмежені
Ісландія активно торгує з нашою країною. Продає рибу, вироби з вовни. На вулицях ісландських міст багато автомобілів радянського виробництва. Рибальський флот працює переважно на радянському паливі.
Населених пунктів у країні небагато, і вони дуже мальовничі. У невеликих селах біля будинків часто споруджують високі теплиці, де ростуть городина, фруктові дерева, ягідні кущі. Для опалення тут використовують теплі води гейзерів.
Ісландія — середньорозвинута капіталістична країна, і тому не знає багатьох болячок, властивих високорозвиненим. Плин її життя дещо патріархальний.
Скандінавська природа сувора. Гори красиві, проте вони не родять хліба. У давні часи вікінги вважали за краще грабувати, ніж годуватися мирною працею. Але ті ж вікінги були і відважними відкривачами нових земель. Так, вони освоїли Ісландію, численні острови, бували в Гренландії і, як тепер доведено, в Америці. Та поступово устрій життя змінився, і з XVIII століття жителі Скандінавії стали й зовсім мирними людьми. Праця дала їм значно більше, ніж розбій та війни або служба під прапором чужих монархів.
Біля туманного Альбіону
Так уже вийшло, що перша зустріч з Британськими островами почалась із знайомства з англійським телебаченням. У кают-кампанії за вечірнім чаєм, як завжди, ввімкнули телевізор і побачили “художній” фільм такого змісту. Група західних суперменів-вояків ціною неймовірних зусиль пробирається на підводному човні до Північного полюса. Переборовши фантастичні труднощі, вони спливають на поверхню. І бачать у кризі якусь підозрілу капсулу. Тягнуть автоген, розтоплюють кригу. Раптом у небі з’являються літаки з величезними червоними зірками. З літаків висипає десант. Щоб ні в кого не було ніяких сумнівів, на грудях у кожного солдата великими літерами виведено “СРСР”. Десантники оточують англійців, актор у формі радянського полковника каліченою російською мовою віддає команди, забирає капсулу, свариться на англійців пальцем і наказує “товаришам солдатам” повернутися до літаків, що вже сіли на кригу. Десант зникає. Отаке кіно…
Спочатку супермени діяли дещо картинно й трафаретно, але сюжет розкручувався у детективній манері й тримав біля екрана. Та згодом події на екрані набрали такого фальшивого й примітивного вигляду, що насміялися ми досхочу.
Цей фільм — не тільки один з виявів неповаги до англійського глядача, якому не посоромилися піднести подібну “клюкву”. Він — частка антирадянської пропаганди. Мовляв, навіть на полюсі щось там СРСР затіває.
Мені розповідали, як рік тому наш турбохід теж був у цих водах, йшов із Дубліна на Саутгемптон. Було надвечір’я. Вітер дужчав, хвилювання моря досягло шести балів. І раптом вахтовий матрос Микола Шевалов помітив вогник. Вчорашній військовий моряк, він легко прочитав світлову
Цей випадок не потрапив ні на шпальти буржуазних газет, ні на телеекран.
В один із заходів до того ж Саутгемптона ми побачили біля причалу англійський лайнер “Куїн Елізабет II”. Вперше довелося бачити це гарне велике судно за два роки перед тим на Бермудах. “Максим Горький” тоді пришвартувався біля причалу, а “Куїн Елізабет II” стала на рейді, бо її розміри не дозволяли зайти у вузьку гавань. Англійські моряки запросили команду нашого судна до себе в гості. Ми поїхали катером. Зустріч була теплою і пройшла, як-то кажуть, у дружній обстановці. Питання про “радянську загрозу” не стояло між нами.
І ось ми знову бачимо “Куїн Елізабет II”. Але як невпізнанно змінився цей морехід, краса і гордість англійського пасажирського флоту! Корму спотворено. З неї знято надбудови, щоб улаштувати вертолітну площадку. Сліди того, що англійський уряд готував лайнер для доставки своїх “томмі” у район англо-аргентінського конфлікту. Як людям, як морякам нам було шкода лайнера, що став жертвою імперських амбіцій.
Чи вірять англійські робітники у доцільність жертв заради озброєння? За всіх — не знаю. Ті, з якими доводилось зустрічатися в Саутгемптоні, Лондоні, Едінбурзі, Дубліні не виявляли ворожості до нашої країни. А один докер сказав так:
— Я поки що маю роботу. Але не знаю, що чекає моїх двох синів, які підростають. Ми не хочемо й чути про “радянську загрозу”, все, що у нас пишуть про неї, — брехня. Ми знаємо інше: радянські шахтарі допомогли нашим страйкуючим гірникам. Робочі люди завжди знайдуть спільну мову.
У Сполучених Штатах
Турбохід ріже круту океанську хвилю. Перетинаємо Північну Атлантику. Високо піднімається і опускається, вкриваючись білою піною, бак судна. Штормує океан, дев’яти балів сягають гребені хвиль. Тільки ближче до Канади стає спокійніше.
Коротка стоянка у Галіфаксі. І потім курс до берегів США.
Уперше “Максим Горький” з’явився в американських водах у 1974 році — його зафрахтувала американська фірма. Судно ходило по Карібській лінії і швидко завоювало популярність у туристів. Знайшлися сили, яким успіх радянського лайнера став кісткою в горлянці.
На трап “Максима Горького” в порту Сан-Хуан полетіла граната. Мета диверсії: залякати екіпаж, а особливо пасажирів. Провокацію влаштували пригріті в США кубинські контрреволюціонери, об’єднані під опікою ЦРУ в організацію “Омега-7”.
Під час іншої стоянки в тому ж Сан-Хуані сильний вибух у підводній частині (під танками, де зберігається вода) струсонув судно. Це була міна. Але автор стверджує факт як приватна особа. Далі стане зрозумілим чому.
Портові власті Сан-Хуана, як і належить у подібних випадках, провели розслідування. І прийшли до висновку: вибух стався “з невідомих причин”. Їхнє бажання затушувати негарну історію зрозуміле: одержавши портові збори, вони відповідали за безпеку судна.
— Отже, диверсії не було? — перепитав капітан, підписуючи папери. Представники порту дружно закивали головами.