Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86
Шрифт:
Народився вчений на Рязанщині. Сім’я належала до старовинного дворянського роду. Дід брав участь у суворовських походах. Батько громив наполеонівські полчища, дійшов до Парижа, за виняткову хоробрість нагороджений золотою шпагою. Письменник і драматург, він чудово грав різноманітні ролі у домашніх виставах. Мати — Олександра Петрівна Бланк — походила з родини відомих російських архітекторів.
У своїх мемуарах Петро Петрович на схилі віку писав: “У сімейне життя батько мій вносив стільки активної любові, а мати стільки стриманості і розумного спокою, що нашу вельми численну і складну
Та ця сімейна ідилія тривала недовго. 1832 року Семенов-старший у далекому і глухому хуторі захворів на тиф і раптово помер. Маленькому Петрику йшов тоді п’ятий рік. Нагла кончина чоловіка глибоко позначилася на здоров’ї Олександри Петрівни — захворіла на білу гарячку. Почався психічний розлад. У садибі Семенових запанувала гнітюча обстановка…
Рязань, Москва, Петербург — ніхто не міг зарадити лиху бідолашної жінки, матері трьох дітей. Лікарі рекомендували повернутися в село — серед благодатної природи хвороба рідше давалася взнаки. До того ж, і це Олександра Петрівна добре розуміла, вичерпувалися засоби до життя. 1837 року вона приїздить у рідне Урусове. З нею тільки молодший син Петя — старші діти Микола і Наталя зосталися на берегах Неви.
На плечі десятирічного хлопчика лягли нелегкі турботи про тяжкохвору матір. Крім цього, він змушений був брати участь у розв’язанні заплутаних справ їхнього маєтку, вступати в ділові стосунки з селянами. Допитливий, вразливий, не по літах розвинутий хлопчина відкриває для себе темні сторони і несправедливість пансько-кріпацьких стосунків. У нього зароджується думка про необхідність скасування кріпаччини, тобто поневолення людини людиною. Пізніше Петро Петрович напише: “Коли в 1847 році ми з братом стали посідачами своїх маєтків, я відчув, що перебираю на себе відповідальну роль власника кріпосних людей; дедалі більше і більше я переконувався в неспроможності існуючого порядку і в тому деморалізуючому впливові, який він справляє не тільки на кріпаків і особливо на дворових, а й на самих поміщиків”.
Та рідне Урусове не тільки дало поштовх передовим думкам майбутнього державного і громадського діяча — тут народжувався великий мандрівник, визначний природодослідник.
Через багато років на урочистому засіданні Російського географічного товариства, присвяченому 85-річчю з дня народження Семенова-Тян-Шанського, статечний і сивобородий ювіляр, згадуючи свої далекі дитячі літа, із сльозами на очах пригадуватиме:
— Улітку я здійснював свої екскурсії за межі нашого чарівливого саду і ближнього лісу. Зацікавив мене і багатий тваринний світ з його різноманітними і красивими комахами в траві й на землі і скойками на березі річки… Щодня я приносив з собою щось нове й цікаве…
Влітку його улюбленим заняттям були екскурсії, взимку — читання книг. Юний урусовець вивчив напам’ять окремі твори Пушкіна і Крилова, знав праці Державіна, Ломоносова, кілька разів перечитав дванадцятитомну “Історію держави Російської” Карамзіна.
Йому легко давалися іноземні мови. Французьку він знав змалоліт:
Петро Петрович чудово знав класичну світову літературу, історію, географію… А природа? Природа була йога стихією, природа стала його біографією.
Ні, він не кинувся зопалу в наддалекі мандри, не став легковажити на модному тоді подорожницькому терени Поміркований і обачливий, нічого не затівав непродумано. Закінчивши екстерном школу гвардійських підпрапорщиків і Петербурзький університет, двадцятидвохрічний природолюб вступає до Російського географічного товариства. Його приймає віце-президент, граф і адмірал Федір Петрович Літке.
— Що привело вас, юначе, до нашого середовища? — поцікавився він.
Юний Семенов не розгубився. З властивим для молодості запалом відповів:
— Любов до рідної землі, потяг до мандрів.
— Похвально, юначе, похвально, — з ледь вловимою іронією мовив сивий адмірал. — І ви вже готові до мандрів? І куди, до речі, збираєтесь?
— Для початку я хотів би посидіти в бібліотеці товариства, познайомитися з її фондом. Кажуть, там багата цінних наукових праць…
Довго дивився на свого співрозмовника прославлений мандрівник.
— Я на вашому місці зробив би так само…
Читання праць з географії, ознайомлення зі звітними доповідями визначних учених і мореплавців сформувало, в основному, П. П. Семенова як географа. Його зацікавлює найобширніша частина світу — Азія. Він складає проект проникнення до снігових вершин Тянь-Шаню, де ще не ступала нога європейських мандрівників. Але… рано ще, рано! Замість “небесних гір” він досліджує чорноземну смугу Росії — подорожує по Рязанській, Тульській, Орловській, Тамбовській, Воронезькій губерніях. З цієї поїздки він повертається магістром ботаніки.
У 1853 році молодий учений на два роки їде до Європи — відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію… Він вивчає гори Гарц, подорожує по Рейну, зупиняється на березі Женевського озера, сімнадцять разів сходить на вогнедишний Везувій.
Під час європейського турне природодослідник зустрівся з відомим ученим і мандрівником Александром Гумбольдтом. Це була вельми знаменна зустріч. Свого часу німецький географ подорожував по Росії — відвідав Урал, Алтай, Каспійське море… Нині його зацікавив проект експедиції на Тянь-Шань. У тритомній праці “Центральна Азія” він стверджував, що ця гірська система має вулканічне походження. Російський вчений був іншої думки.
— Можливо, юначе, ви маєте рацію, — сказав по зустрічі старійшина європейських географів. — Я там не був і вже не буду — мені йде 85-й. А ось ви!.. У вас іще все попереду.
— Шановний професоре, — відповів Семенов, — не важливо, чия думка виявиться істиною. Головне — встановити істину.
— Ось ви і встановіть її. Я помру спокійно, коли привезете бодай кілька уламків від скель Тянь-Шаню…
Російський подорожник добре запам’ятав ці слова. По приїзді до Петербурга він упритул зайнявся підготовкою експедиції на Тянь-Шань. Дехто відраював його: