Пристань Ескулапа
Шрифт:
Містраль сидів скорчившись, голова його звисала на груди. На ньому був домашній халат і м'які туфлі. Збоку на підлозі лежав розбитий шприц. Трепка підняв його.
— Ви дуже злякалися, дитинко?
— О так! — видавила панна Стор, притискуючи руки до грудей.
— Поклич доктора Заплона, — сказав мені Трепка. — Нехай візьме з собою фонендоскоп і термометр.
Заплон ще не спав. Лежав у костюмі на ліжку і переглядав якісь записи. Коли я сказав, що сталося, він присвиснув
А за хвилину, дивлячись, як спокійно і діловито Заплон оглядає труп, я подумав: «Цей весельчак на диво холоднокровна людина». Температура тіла професора становила 35 градусів, руки й ноги вже значно охололи. Все це свідчило про те, що смерть настала щонайменше годину тому. Ми глянули на годинник. Було двадцять хвилин на дванадцяту.
— Яка, на вашу думку, причина смерті? — запитав Трепка.
— Я не знав докладно стану здоров'я Містраля, — ухильно відповів Заплон. — Може, Йонаш міг би щось про це сказати.
Я пішов по Йонаша. Той уже спав. Якомога тихше я стягнув його з ліжка і повідомив про смерть професора, Йонаш був невимовно вражений. Коли він надівав домашній халат, руки його тремтіли. Потім він довго не міг знайти окулярів. У вестибюлі загубив фонендоскоп.
— Це неможливо… Боже…. це ж неможливо… — белькотів невиразно всю дорогу.
Йонаш нервово оглядав тіло. Особливу увагу звернув на ротову порожнину. Раз у раз витирав лоб носовою хусткою. Нарешті випростався й безпорадно розвів руками.
— Не розумію, — промимрив, — нічого не розумію… Я вислухував професора сьогодні після вечері… У нього були ревматичні болі, це правда, але ж ніякі ускладнення йому не загрожували… Тиснення було нормальне.
— Інфаркт? — підказав Заплон.
— Це виключається, — Йонаш похитав головою, — серце здорове. Щоправда, певні зміни внаслідок ревматизму у професора були. Кінець кінцем, це завжди позначається на серці. Але зміни ці дуже незначні… — Йонаш знову витер лоб. — Скажу вам одверто: мені здається, що професор помер не своєю смертю.
— Вам так здається тільки тому, що смерть раптова? — запитав Журка.
— Я помітив… — Йонаш завагався, — помітив, що ротова порожнина трохи налита кров'ю, слизиста оболонка рухла. Це може бути наслідком вживання міцного алкоголю… Цей запах… Ви, колего, відчуваєте цей запах? — звернувся він до Заплона.
Заплон ствердно кивнув головою.
— Справді, схоже на те, що професор хильнув перед смертю, хоч такі ознаки можуть бути і в іншому випадку. Мені, наприклад, здається, — Заплон примружив очі, — що професор отруївся ціаністим калієм.
— Або, точніше, його отруїли, — сказав Журка.
Йонаш закусив губу. На хвилину запанувала
— З вашого дозволу, панове, — процідив Журка, втупивши погляд в асистентів, — будемо дотримуватися цієї версії.
— В гарне становище ми потрапили, — пробурмотів Заплон, хоч мені здавалося, що він не дуже засмучений. — Не обійдеться без розтину, протоколів і галасу в пресі. Словом, почнеться слідство, колего Йонаш, а слідство в кар'єрі лікаря — це дуже неприємна історія.
— Так, це неприємна історія, — зітхнув Трепка, — приглядаючись до блідого Йонаша.
— Між нами кажучи, для вас, панове, теж, — Заплон злорадно посміхнувся. — Три дні пильнувати жертву і не вберегти. Ох, запобігання — це надзвичайно важка річ. У нас, лікарів, теж є такі турботи, Йонаш і Галінка здригнулись.
— Як це… Що ви хочете цим сказати, колего Заплон?!
— Я хотів, цим сказати, що бувають іноді святкові гості спеціальних категорій, правда ж, поручику Дзярмаго?
Я безпорадно глянув на Трепку. Капітан був лютий.
— З міліції! — видавила Галінка, дивлячись то на нас, то на Заплона, який злорадно посміхався. Очі панни Стор знову стали круглі.
Трепка закусив губи. Але нам не залишалось нічого іншого, як зробити добру міну при поганій грі. Вимушено посміхнувшись, ми відрекомендувалися.
Йонаш і Галінка були в однаковій мірі налякані.
— Ох, це жахливо!.. — прошепотіла Галінка. — Я ніколи б не подумала… Ви зовсім не схожі на міліціонерів. Ви були такі милі…
— Хіба це змінює становище, дівчинко? — привітно запитав Трепка.
— Ні, ні… але це жахливо. Таємна міліція дома. Боже! Подумати тільки, що ви за нами шпигували!
— Хоч й без особливих наслідків, вірніше, з досить плачевними, — зухвало кепкував Заплон.
— Ви страшенно злі, докторе, — зауважив Трепка.
— Признаюсь, я відчуваю величезне задоволення, коли бачу міліцію в скрутному становищі. Не знаю навіть, звідки це в мене. Може, тому, що колись, ще в дитинстві, ми гралися на своєму улюбленому Таргувку в злодіїв та поліцаїв, і я завжди був злодієм.
Трепка засопів. Неприхований цинізм Заплона явно дратував його.
— Раджу вам прикусити язика, докторе Заплон, бо можете колись потрапити в халепу.
— Невже? — Заплон ущипливо посміхнувся.
— Хто знає, чи не доведеться нам пограти ще раз у ту цікаву гру з Таргувка.
— Ох, я був би невимовно вдячний, якби вам пощастило воскресити спогади мого ангельського дитинства.
— Досить жартів над покійником, панове, — суворо обрізав Трепка. — Поручику Журка, попросіть усіх мешканців нагору.