Пристань Ескулапа
Шрифт:
Трепка мав дуже офіційний вигляд.
— Кілька днів тому, залишаючи «Пристань», — сказав він, — я розраховував, що незабаром приїду повідомити вас про щасливе завершення слідства і закінчити деякі формальності піймання злочинця. На жаль, протягом цього часу виникли нові, трагічні аспекти справи. Гляньмо правді в очі. Я приходжу до вас як вісник поразки. Вже деякий час гра йшла на іншу ставку, важливішу, ніж здійснення акту правосуддя над вбивцею. Тут вчинено злочин
Про що ви говорите? — нервово перебив Касіца.
Про рукопис «Епсилон».
— «Епсилон»?! — скрикнув професор. — А що це за робота?
— Величезне відкриття професора Містраля в галузі боротьби з білокрів'ям.
На якусь мить запала тиша. Присутні переглядалися між собою, дезорієнтовані і збуджені. Але ніхто не одізвався.
— Я не настільки компетентний, щоб пояснити вам цінність твору, — порушив мовчанку Трепка, — тому попросив доктора Йонаша коротко ознайомити вас з науковим значенням праці. Прошу, докторе.
Йонаш витер лоб носовою хустинкою. Він був блідни як стіна. Запинаючись, почав пояснювати, в чому полягала величезна цінність відкриття.
— Це блеф, — нахабно перебив його Заплон. — Навіщо ця комедія? Цим ви нас не обдурите, капітане. Знаємо ваші криміналістичні штучки!
Настало невелике замішання.
— Це дивно, що саме ви не вірите, — сказав Трепка.
— Дайте, будь ласка, докази, — засміявся Заплон. — Це фантастичні казочки. Ви, мабуть, начиталися різних нісенітниць з бібліотеки наукової фантастики.
— А якби я дав вам докази?
Спантеличений Заплон підозріливо глянув на Трепку.
— Так от прошу, — Трепка демонстративно витягнув годинник, — за півгодини, усі вже знатимуть. Ви мусите це знати, — додав він суворо. — Поразка, якої ми зазнали, — не тільки моя поразка. Це насамперед ваша поразка. Поразка науки. Для чого я вам про все це кажу? Для того, щоб урятувати все те, що можна ще врятувати. Щоб урятувати ваше добре і м ' я. — Трепка зробив невелику паузу. — У мене є докази. Мені потрібен тільки один день, щоб назвати прізвище злочинця. І я назву його. Я знаю, як шукати злочинця, і знайду його, хоч ви й далі мовчатимете. І для цього не треба провадити додаткового слідства. Проте я вважаю, що в цій справі потрібна і ваша участь. Потрібна не мені, а вам. Вашому сумлінню. Тому я востаннє прошу бути цілком відвертими. Злочинець серед вас. Одійдіть від нього! Настав час говорити правду. Я розумію, можливо, не кожен наважиться говорити при всіх. Тому влаштуємо це ось як. — Трепка знову глянув на годинник. — Через п'ять хвилин я по черзі запрошуватиму вас у лабораторію на маленьку розмову. Я повідомлю, що знаю, і ви скажете правду. Це остання ваша можливість.
Говорячи це, Трепка перейшов у лабораторію. Я рушив за ним, зовсім збитий з пантелику. Зачинивши двері, я тихо спитав:
— Що це має означати, капітане? Ви сказали, що тільки завтра знатимете прізвище злочинця…
— Так треба було, — відповів Трепка. — Це невеличкий прийом, і я сподіваюся, що ти вибачиш мені цю маленьку нещирість.
— А ваше апелювання до їх
— Друже, невже ти вважаєш мене за циніка? — кашлянув Трепка. — Я звертався цілком щиро, виходячи з свого гуманного характеру.
— Ви розраховуєте, що їх зізнання полегшать справу?
— Ні. Я не розраховую ні на які зізнання хоч би тому, що вони уже нічого цікавого не можуть мені сказати.
— То навіщо тоді все це?
— Я ж сказав уже, що роблю все це для них. Хай у них залишиться враження, що вони в чомусь допомогли справі. Мені здається, що це потрібно для моралі їх самих як науковців. Для їх самопочуття.
— Чудово! — сказав, я іронічно. — Але ж ви не переконаєте мене, що мали тільки цю безкорисливу мету.
Трепка кашлянув.
— Це правда, друже, ти маєш рацію. Я був не зовсім безкорисливий… Дуже прикро, але ніяк не можу стати зовсім безкорисливим.
— Отже, у вас є тут ще й інша мета?
— Є.
— Яка?
Замість того, щоб відповісти, Трепка раптом усю свою увагу звернув на свій костюм, почав збивати з піджака невидимі порошинки. Я зрозумів, що нічого більше не довідаюсь від нього.
Ображений, я залишив лабораторію, де незабаром мала розпочатися комедія останнього допиту.
Розділ XXX
Кілька хвилин я тинявся у вестибюлі, а потім, вийшов у сад подихати свіжим повітрям. Ясна річ, весь час я думав про справу, а точніше — про свою участь у слідстві. Баланс був надзвичайно невигідний для мене. Я нічим не відзначився. Начебто я й брав участь у подіях, Трепка ніби й не приховував від мене жодного факту, а проте я відчував, що стою якось осторонь. Трепка не хотів поділитися зі мною найважливішим — висновками, які він робив із своїх відкриттів, і хоч тепер настала остання стадія слідства, капітан явно усунув мене від участі в розв'язанні всієї цієї історії. Однак за п'ять хвилин до закінчення я знав тільки те, що нічого не знаю. Кажуть, ніби Сократ вважав, що це вже багато, але я був іншої думки. Мене це страшенно принижувало.
— Павле, — почувся знайомий голос.
Я обернувся і побачив Галінку.
— Уже все? — запитав я.
— Так! Поцілуй мене, Павле! — Вона вперше назвала мене на ім'я. — Це великий день для нас. — Галінка була якось радісно збуджена.
У мене закалатало серце.
— Що сталося?
— Я хочу сказати тобі дуже важливу річ, але пообіцяй мені, що ти нікому не передаси.
Я приголомшено дивився на неї.
— В чому справа, Галінко?
— Ця історія закінчиться зовсім не так, як думає капітан.
— Не розумію.
— Слухай, — вона взяла мене за руку, — для тебе ця справа дуже важлива?
— Ну звичайно, — відповів я здивовано.
— Ні, для тебе особисто? Чи дає це тобі… ну… якісь хороші перспективи в житті?
— Мабуть, ні. Моя участь була тут зовсім скромна.
— Тепер буде інакше! — запально мовила Галінка.
— Не розумію.
— Фініш належатиме тобі. Розумієш? Ти відзначишся найбільше.