Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Як, невже тільки тоді!? — здивувався я.
— Тільки тоді, — буркнув Трепка. — У той суботній вечір Міхал, за планом, діставши консервну банку, одразу ж заховав її, мабуть, десь поблизу «Пристані Ескулапа», не перевіряючи. А втім, йому навіть на думку не спало, що в банці могло бути щось інше.
— Тепер я розумію, чому в четвер він раптом повернувся в «Пристань», — сказав я, — приїхав повідомити Галінку, з'ясувати, як стоїть справа, і одержати потрібний рукопис.
— Правильно, друже. Але рукопису «Епсилон» уже не було. В пекарні Касіца побачив
— А до всього цього Журка хоче допитати його.
— Так. Журка хоче допитати його. Міхал боїться провалу. Він не хоче виказати Галінку. І не може примиритися з думкою, що його викриють як учасника злочину. І він покінчує з собою.
Розділ XXXII
Я довго мовчав, переварюючи всю цю історію. А в душі моїй вирували суперечливі почуття жалю, приниження і захоплення Трепкою.
— А проте, — сказав я, — все це було не так уже й просто. Ви надто скромні, капітане, — адже це пекельна історія.
— Ну звичайно, — відповів Трепка, — це вимагало вивчення і знання грецького алфавіту, — ущипливо пожартував він. — Але в мене, як тобі відомо, є свій філософський метод. Мій покровитель — високошановний мудрець Діоген, який ходив з ліхтариком по місту й белькотів: «hominem quaero» [6] . В даному разі цим homo був ти. Не дивися так на мене, друже, це правда, — ти мені найбільше допоміг.
Як завжди, я не знав, чи кепкує Трепка наді мною, чи каже правду. Ще й досі я не зміг розкусити дивного стилю капітана. На всякий випадок я запротестував.
— Ні, це справді так, хлопче, — Трепка по-дружньому поплескав мене по плечу. — . Коли в заплутаному клубку цієї пекельної справи я шукав свою червону ниточку, коли, за звичаєм, запитував себе, що ненормальне є в стосункахміж людьми з «Пристані», відповідь приходила негайно: ваше кохання чи, точніше, ставлення панни Стор до тебе.
— Що ви хочете цим сказати? — прошепотів я.
— Кохання цієї жінки до тебе здалось мені разючим і абсурдним.
Я почервонів мов рак.
— Не гнівайся, друже, — вів далі Трепка, — я знаю, що в тебе є багато хороших рис, але однієї природа пожаліла для тебе; і ти пересвідчишся в цьому, коли глянеш у дзеркало. Ні, боронь боже, я не кажу, що тобою не зацікавиться жодна жінка. Але ти перебуваєш у такому щасливому становищі, що можеш сподобатися лише надзвичайно благородній істоті, яка зуміє оцінити твої внутрішні позитивні якості. Якщо колись ти одружишся з жінкою, то, ручаюся, вона, безумовно, буде ангел. Тут ти в безпеці, друже! В цілковитій безпеці, і багато хто може тобі позаздрити. От, кажу, я й подумав собі: коли таким чоловіком, як мій друг Дзярмага, займається така жінка, як Галінка, то тут щось не гаразд. І задав собі запитання: навіщовона це робить?
Спочатку думав, що це примха для забави,
І це мене вразило як психологічна фальш. Бо з того, що про неї говорили, з її біографії, з усього минулого вирисовувалась інша картина — образ людини енергійної, сміливої і спритної. От я й запитав себе: що це за маскарад? А мета його була проста. Ні, йшлося не про маскування її справжньої вдачі. Стор була винна і хотіла убезпечити себе. Вона тримала тебе, так би мовити, як залізний резерв на той випадок, коли земля почала б горіти в неї під ногами. Тоді ти мав бути її останньою надією на порятунок. От і все. А інше ти знайдеш у Галастри в газеті.
Трепка підвівся і зажурено глянув на мене.
— Опам'ятайся, нарешті, друже. Не забувай, що я казав тобі про людську свідомість. Адже твоя роль у цій справі була позитивна. Правда, ми могли б зробити більше, але доля не дала нам бути рятівниками, світу. Залишімо це іншим і продовжуймо обробляти свій скромний город.
Капітан поплескав мене по згорбленій спині і пішов до машини.
Не знаю, скільки ще сидів я, заглиблений у чорні думки. Тільки почувши дзенькіт скла, здригнувся. Це доктор Заплон підсів до мене з коньяком.
— Що це з вами, поручику, — хандра? Переживаєте за світ? Розумію! Ви хотіли зберегти віру в десяток праведників з «Пристані». Але це дуже великі вимоги, поручику! — пожартував він. — Навіть в часи Содоми з цим було дуже важко. Досить одного, двох… Наприклад, мене.
Я підозріливо глянув на нього. Хай йому грець, невже я для того тут залишився, щоб наді мною насміхалися? Він говорив серйозно чи, може, розгадав мене?
Ніби відгадуючи мої думки, Заплон засміявся, підвівся і щільніше закутався в плащ.
— Але ж дує, хай йому чорт! Видно, ще не час для весни, і сидіти під парасолькою ранувато. Погода в цьому році страшенно жартує з нами.
— Кажуть, що це від термоядерних випробувань, — пробурмотів я.
— Справді, так кажуть.
Ми підняли коміри. Дув безжалісний, пронизливий вітер. Я відчував його навіть крізь плащ.