Прокляті
Шрифт:
— Ти так і не навчилася підбирати аксесуари.
Безсумнівно, вона все ще не втрачає надії зробити з мене якусь вульгарну версію занадто сильно нафарбованої Еллі Шиді.
Я роблю крок уперед і прошу:
— Зроби мені послугу!
Орди, що оточують нас, чекають у задумливій тиші, а я дістаю з кишені скривавленої спідниці-шортів згорнутий конверт. Таємничі результати тесту щодо моїх поглядів на одностатеві шлюби, й дослідження стволових клітин, і права жінок, — я дістаю остаточний варіант результатів тесту, кладу його у простягнуту руку Бабетти й питаю:
— Я здала його чи ні?
Кінчиками пофарбованих у білий колір нігтів Бабетта дістає результати тесту з цупкого конверта і починає читати.
Розділ тридцять перший
«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Матуся моя казала: „Медісон,
Більше немає колишньої Меді Спенсер, дівчини із бездоганною поставою та вишуканими шкільними манерами. Та чарівна я об'явлена такою, що вмерла. Так, я знову розмістилась за консоллю телемаркетингової станції, але гарнітура у мене на голові сидить криво, щоб дати місце короні Медичі, короні, прикрашеній перлинами, і манера поводження в мене також змінилася навіки: чи то на краще, чи то навпаки.
Замість того, щоб підлещуватися до хронічно хворих, розмовляти дипломатично й таким чином, аби не налякати абонентів намаганням переконати їх у життєздатності Аїду — до речі, чи є таке слово, як «смертоздатність»? — і яскраво розписувати всі чудові можливості, які нам пропонує загробне життя, нова я залякую тих, хто зволікає, цих «запізників», які постійно відкладають час смерті. Замість того щоб виховувати й запевняти, моя нова агресивна особистість сперечається із тими, хто вмирає, і кому не пощастило отримати мене в телефонні співрозмовники. Так, мені тринадцять років, я мертва, і я працюю в Пеклі, що порушує мої права дитини, — але принаймні я не плачу й не скиглю, жаліючись на ситуацію, в якій опинилась. На відміну від цього, люди, з якими я розмовляю, так прикипіли до своїх багатств і досягнень, власних будинків, рідних і близьких, і навіть до своїх фізичних тіл. Так прикипіли до свого звичного побоювання. Ці незнайомі мені невдахи з пухлинами четвертого ступеню у мозку й нирковою недостатністю, вони все своє життя поклали на власне вдосконалення, застосовуючи й налаштовуючи кожен нюанс своєї особистості, і раптом усі їх зусилля летять шкереберть. Чесно кажучи, я по самісіньке горло сита ними.
Попередня Медісон Спенсер витрачала б час на те, щоб тримати їх за перелякану руку, втішати й заспокоювати їх. Однак та, ким я стала, каже їм виплакати цілу чортову річку сліз і померти негайно.
Час від часу якась дивізія чи рота моїх заплямованих орд, тих армій, що я їх успадкувала від Жиля де Ре, чи Гітлера, чи Іді Аміна, зупинялися поряд, благаючи надати їм якусь роботу, якесь широкомасштабне завдання задля мого уславлення.
Ще частіше біля мене зупинялись люди, яких я тренувала заради потрапляння до Пекла; вони хотіли висловити мені свою повагу. Щойно прибулі померлі, від яких все ще пахло похоронними гвоздиками й формальдегідом, ці іммігрантські душі хвалилися товстим шаром косметики й занадто сильно начесаними зачісками, які лише гробарі можуть зробити, і лише труп терпітиме. Ці новоприбулі, їх усіх переповнює нестерпне бажання обговорити свій жахливий досвід помирання, і я просто дозволяю їм базікати. У більшості випадків я спрямовую їх до численних сеансів групової терапії, які заснувала я, до нових груп спасіння «надієголіків», до стандартних груп із підтримкою однолітків, що розподілені на дванадцять етапів. Але коли порахувати велику кількість випускників і низький рівень рецидиву — Данте Аліґ'єрі був би у захваті. Тижнів через два постійних скарг і жалоби за самими собою — звичні нарікання стосовно втрачених предметів розкоші, ворогів, що продовжують жити, невідомщених кривд; додайте до цього вихваляння прижиттєвими заслугами й досягненнями, — більшість людей донесхочу наїдаються скиглінням і вирішують просуватися далі у своєму вічному існуванні. Якими б грубими не здавалися мої методи, моїх померлих друзів не знайдеш серед тих, хто століттями сидить у брудних клітках і кляне нову реальність. Ті померлі, кого я треную, врешті-решт, дивовижно добре адаптуються і плідно працюють. Колишній футболіст Рік Волк, який помер через травму тупим предметом, викликану автомобільною аварією, минулого тижня у місті Міссула, штат Монтана — цього тижня він веде колишні батальйони Чингізхана у новий похід: вони мають зібрати всі розкидані сигаретні недопалки, що неминуче
Так, може, я всього лише мертва дитина, яку задушили під час погано зрозумілої сексуальної гри, але для мене стакан у більшості випадків наполовину повний. Утім, незважаючи на мій оптимізм, я не знаходжу жодних слідів Ґорана — не зрозумійте мене хибно: я зовсім не гасаю по всьому підземному світу в пошуках коханого, наче безнадійно самотній сталкер.
Периферійним зором я помічаю, що у моєму напрямку рухається Бабетта, стискаючи довгими білими нігтями результати мого тесту на поліграфі.
Говорячи в мікрофон, я питаю жінку середнього віку, що вмирає в Остіні, штат Техас: «Чи знайомі вам старомодні розлучення нашвидкуруч, у стилі Ріно?» Я пояснюю, як кілька десятиліть тому люди просто брали відпустку на шість тижнів, аби отримати реєстрацію в Неваді, після чого могли подавати прохання про розірвання шлюбу за згодою обох сторін. Ну, я і раджу їй сісти на найближчий літак до Ореґону, бо там нещодавно на законодавчому рівні дозволили евтаназію. Їй навіть не доведеться купувати квиток в обидві сторони, і вона помре вже до кінця цього тижня. «Забронюйте собі номер у якомусь розкішному готелі у центрі Портленда, — кажу я їй, — замовте сеанс масажу, а після нього — передозування фенобарбіталу. І все! Організуйте собі справжній відпочинок…»
Я сиджу за столом, розмовляю по телефону, схрещую пальці та клянусь, що все це правда. Їй-богу. Моє АРМ, яке б на Землі являло собою мою секцію залу, оточене владними сувенірами, різноманітними знаряддями вбивства, відрізаними частинами тіл і символами державної влади. Невеличкий клаптик гітлерівських вусиків, що витріщається на мене з пробкової дошки оголошень, не надихає на чесність.
Периферійним зором я бачу, що Бабетта продовжує наближатися до мене, разом із невідворотними результатами мого тесту.
Говорячи у мікрофон, я запевняю цю помираючу мешканку Техасу, що переді мною лежить відкритий повний опис її життя, і там зазначено, що вона досить-таки швидко просувалася на шляху до Пекла, починаючи з двадцятитрирічного віку, коли вона скоїла адюльтер. Незважаючи на той факт, що з моменту весілля пройшло менше двох тижнів, вона вступила в сексуальний зв'язок із місцевим поштарем, великою мірою через те, що той нагадував їй колишнього коханця. Коли я вивалюю їй на голову цю подробицю, жінка ахає. Вона конвульсивно кашляє і затинаючись намагається спитати: «Звідки вам це відомо?»
На додачу, виявляється, що сидячи за кермом, вона сигналила на один раз більше, ніж треба. Згідно із божественним законом, пояснюю я, кожній людині дозволено упродовж усього життя сигналити не більше, ніж п'ятсот разів. Один сигнал, що перевищує це число, незалежно від обставин, призводить до автоматичного прокляття до Пекла — достатньо зазначити, що геть усі водії таксі приречені до Пекла. Аналогічний непохитний закон є чинним і для сигаретних недопалків. Дозволена кількість тут складає сотню, і кожен недопалок, що її перевищує, призводить до вічного прокляття без жодної надії на регресивне звернення. Схоже, цю постанову жінка також порушила. Всі ці подробиці викладені тут, надруковані майже нечитабельними літерами, чорним по білому, на матричному принтері — тут, у її особовій справі.
На цей момент Бабетта вже дісталася мене й стоїть біля мого ліктя, постукує носком підробленого «Маноло Бланік», і підкреслено нетерпляче дивиться на циферблат давно вже зіпсованого годинника.
Аби виграти час, я підіймаю вказівний палець, одними губами промовляю: «Зачекай», водночас розповідаючи мешканці Техасу, що вона нічого не встигне зробити за той короткий час, що залишився їй на Землі, аби заслужити собі місце в Раю. Вона має піклуватися про близьких, припинити тягти ковдру на себе і дозволити тим, хто її любить, повернутися до власного дорогоцінного короткого безладного життя. Так, ще вона має попередити їх не тиснути на клаксон і не викидати сигаретні недопалки, але потім їй слід іти далі.