Провінціалки
Шрифт:
Лідія А н д р і ї в н а. Ви лікар-шкідник.
Сергій. Лідіє Андріївно, ярлики минулого, вони, знаєте, бувають і безпідставні, як учать нас уроки історії. Ви не праві. Я навіть не лікар-здирник. Хоча міг би ним стати, як чимало з моїх колег. Порядність не дозволяє. Однак дедалі більші потреби випереджають застиглі на мертвій точці можливості, і мимохіть починаєш намацувати якусь іншу стежечку, де можна було б іще...
Лідія Андріївна. Відхопити?
С е р г і й. Ви швидко вловлюєте, але форма викладу... Вам необхідно попрацювати над стилем. «Виявити
Лідія А н д р і ї в н а. Це все жахливо
Сері і й. А я про що!
Лідія А н д р і ї в н а. Ні, я маю на увазі ваші слова.
С е р г і й. А я — реальність. І щоденну практику. А вже я з нею зіткнувся... (Бадьоренько ляскає в долоні і, потираючи їх, дивиться на стіл.) Ну, то...
Лідія Андріївна (збуджено). Я все життя... Ми з чоловіком усе життя працювали...
Сергій. Усі працюють.
Лідія Андріївна. Працювали чесно і не зраджували свою професію...
Сергій. Тим гірше для вас. (Вже наштрикнув на виделку щось смачненьке і з задоволенням нюхає.) М-м-м...
Лідія А н д р і ї в н а. ... І прожили в одному місті...
Сергій. Містечку.
Лідія Андріївна. Нехай так. І пишалися тим, що ми порядні люди, що нас поважають...
С е р г і й. А хто вам сказав, що мене не поважають?
Лідія Андріївна. І виховували дочку саме на святих принципах... (Згадала про дочку.) Танюшо, здається, тобі слід учити.
Т а н я. Добре, мамо. (Підводиться.)
Сергій. Ні-ні-ні. (Хапає Тато за руку й знов садовить.) Дівчинці корисно. Присутність при подібній полеміці збагачує. Адже їй тут жити. А тут не так, як у вас.
Лідія А н д р і ї в н а. Це у вас, саме у таких, як ви, не так, як усюди.
С е р г і й. О, ні, Лідіє Андріївно, мамочко моя. Це у вас там не так, у вашому містечку Ен, заповіднику людських душ. До Червоної книги ще не втрапили? Вже час. Ось ви мені щойно тут казали: чесні, всілякі — ах! ах! — які... Краще дайте мені відповідь на нескромне запитання: скільки ви отримуєте на місяць? Не скільки заробляєте, а саме отримуєте. Ваша заробітна плата яка?
Лідія Андріївна. В мене немає різниці між зарплатою і заробітком.
Сергій. Тим гірше для вас. Отож?
Лідія Андріївна. Тепер, враховуючи мій стаж... сто тридцять карбованців плюс преміальні.
С е р г і й. І вам вистачає, ваших ста тридцяти карбованців плюс преміальних!
Лідія Андріївна. Ну, в нас невелике місто...
Сергій. Містечко.
Лідія Андріївна (вдає, що не почула). І витрати, звичайно, не такі... живемо ми скромно. За певної економії...
Сергій. Тобто за певного урізування себе у всьому необхідному?
Лідія Андріївна. Навіщо ж так?
С е р г і й. Як це — навіщо? Давайте, коли вже так, відверто. У вас доросла дочка, котра поки що не заробила ні копієчки, але сюди приїхала у вельветових
Т а н я. Я рік працювала.
Сергій. Ах, перепрошую. У вас доросла дочка, котра за рік заробила собі на вельветові штанці...
Т а н я. Ну, знаєте...
С е р г і й. І ще на шкарпеточки!
Лідія Андріївна. Навіщо ж ви гак?
С е р г і й. Бо я все чудово розумію. Ось ваш зшиточок: «Морква — двадцять, буряки... сир — п'ятдесят чотири...»
Лідія Андріївна. Віддайте.
С е р г і й. Я бачу на вашому обличчі зморшки, так, вибачте мені, — я не галантний, — зморшки, і знаю, що не всі вони од віку. Ось цю, на чолі, ви помітили після того, як рік збирали Тані на шубку — вона вже велика дівчинка, і ходити взимку в демісезонному пальті стало просто незручно. А оці дві, у куточках очей, ось тут, з'явилися, коли ви вирішили, що Таня поїде вступати сюди, саме сюди, до нас, і знову стали відкладати й викроювати, і зрештою наважилися позичити, а тепер, окрім усього, ще й сушите голову, яким чином сплатити борг, і гарного гумору це вам не додає. А ось ця...
Лідія Андріївна (тихо). Коли помер мій чоловік.
Сергій. Так, це сумно. Але ми зараз не про те. Ось хочете, я... я ризикую, але думаю, що, можливо, навіть здобуду вашу прихильність. Так, ви мене не любите, вам і нема за віщо мене любити... Проте... (Виймає з гаманця дві банкноти вартістю в двадцять п'ять і п'ятдесят карбованців.) Ось. Котра з них вам більше до смаку?
Лідія Андріївна розгублено мовчить, не знаючи, чим усе завершиться
Можна і... (Заглядає до гаманця, але тут-таки складає його.) Стольничка, на жаль, немає.
А на галерею тим часом тихо вийшла з кімнати Бориса Світлана.
Вона вже в халатику. Спинилась, з цікавістю спостерігає.
Ну, то як? Я вам допоможу. Найпевніше оця, так9 (Злегка помахав п 'ятдесятьма карбованцями.) Платоспроможність більша, виглядає поважніше. Та й колір, між нами кажучи, мені більше до душі. Ненав'язлива зеленкувата гама облагороджує очі, самопочуття й нервову систему. Надто коли їх багато. І зазначте — за кожну треба ходити на роботу майже півмісяця. (Швидко шматує гроші.)
Лідія Андріївна майже в колапсі подалася наперед, не в змозі здобутися
бодай на звук Таня більш-менш спокійно зважує цю сцену
Світлана. Браво! Виконано чудово! А чого ж не сто? Шкода?
Сергій (ледь збентежився). А, і ти... Не знайшов, не знайшов. А шукав — у мене й свідки є. (Злегка картинно вклоняється їй.)
Світлана. Блазень. (Зникає за дверима кімнати Бориса.)