Провінціалки
Шрифт:
Лідія Андріївна. Ну, це вже... (Забрала руку.)
Сергій (радіє, мов дитина). Вибачено! Вибачено! Ура! Слухайте! А чи не влаштувати нам звану вечерю? Га? На знак повного примирення. На відзнаку початку якісно нового етапу в наших стосунках. (Скандує з акцентом.) Дружба! Дружба! Ми запросимо гостей, близьких, приємних і милих нашому серцю людей. Лідіє Андріївно! (Знову кидається в куток і тягне звідти свою сумку.) Дайте-но цьому лад, по-хазяйськи.
Лідія Андріївна. Але ж у нас іще...
С е р
Таня стенає плечима.
Все, і не думай про навчання. Досить. Після напруженого пня мозок мас. розслабитись. Сідай.
Таня запитально дивиться на матір, але ніякої вказівки не отримує.
Зараз ми цих... (Дивиться нагору.) Ау-у! Ви не зголодніли? Як щодо приємного товариства? (Не діставши відповіді.) Ніяк. їх можна зрозуміти. В них справи більш важливі. А в нас... (До Лідії Андріївни, котра так і стоїть із сумкою в руках.) Лідіє Андріївно, давайте я вам допоможу.
Лідія Андріївна. Спасибі, я сама. Я звикла.
С е р г і й. Отож, а от у Франції, наприклад, вміють усе-таки відгородити жінку од побуту.
Лідія А н д р і ї в н а. А ви були у Франції?
Таня глянула на Сергія з цікавістю.
С е р г і й. А що ж тут дивного? 1 не тільки. Я вже мовчу про країни соціалістичної співдружності. В нас багато хто їздить. Час міжнародних контактів, інтеграція, інтерполяція, обмін досвідом і тому подібне.
Лідія Андріївна (занепокоїлась). А за рахунок держави?
Сергій. Ні, Лідіє Андріївно, на жаль, частіше доводиться їздити за свій власний.
Лідія Андріївна (занепокоїлась іще більше). Та це ж, напевно, дорого?
Таня жестом: «Навіщо воно тобі?»
Лідія Андріївна так само: «Та помовч!»
Сергій. Так, дорогувато, звісно, але чого не зробиш, аби зазнайомитись ближче, відхилити завісу... Інший світ, інший спосіб життя, їхні звичаї... Заглянути в душу народу, доторкнутися... Останню копійчину витрусиш. А культурні цінності! Ель Прадо, галерея Уффіці, музей Гугенхайма...
Лідія Андріївна. Музей Гуген?..
Сергій. Хайма. Ні-ні, нічого спільного. Хоча, звісно, хто в наш час може бути абсолютно певен? Це назва. В Нью-Йорку містечко таке в гирлі ріки Гудзон. Тут недалеко — так, через океанчик.
Лідія А н д р і ї в н а. Ви що ж, зовсім мене...
Сергій (гаряче). Що ви, Лідіє Андріївно! Ну от, знову щось... Прошу вас! Лідіє Андріївно! Давайте умовимося так: якщо я... якщо вам знову видасться, що я якось не так... словом, якщо вам у моїй поведінці чи в словах щось не сподобається, ви подумайте: «Він дурень». Так і подумайте: «Він дурень». І все. А що з дурня взяти? Йому закон не писаний. Я маю на увазі в переносному, звичайно, значенні. Нікому я не дозволив би, а вам дозволяю. Тому що ви мені дуже симпатичні. Ви. І Таня. (Довірчо кладе руку Тані на плече. Так і тримає.) І мені дуже хочеться... я вірю, що все у вас буде гаразд.
І затим Таня дуже спокійно відсторонюється, і рука Сергія,
ковзнувши по плечу
Непогано б закусити чимось легеньким, га, Лідіє Андріївно? Маслинки хоч якісь, свіжий овечий сир?
Лідія Андріївна (встає). За це не ручуся...
Сергій. Можна декілька устриць. Не розігріваючи, звичайно.
Лідія Андріївна широко всміхнулася.
Що, немає? Скінчились! Невже поїли? Ай, Лідіє Андріївно. (Навздогін.) Одкривайте все підряд. Чудова в тебе мама, Танюшо. Трохи своєрідна, зрозуміло, але всі ми з дивацтвами. Я от теж ніби нормальна людина, а чи ж знаєш, хто про тебе що думає? А говорить! (Без паузи.) Ти не хочеш потанцювати? Рух конче потрібний. Тим паче людям розумової праці, ось як ми з гобою. (Не чекаючи згоди, вмикає касетний магнітофон.)
Хвильку подумавши, Таня погоджується. Танцюють.
Горішнє світло не заважає? (Вже ладен кинутися до вимикача.)
Таня. Аніскільки.
Сергій. Трохи ріже очі, правда?
Т а н я. Я не помітила.
Поступово танок стає дедалі інтимнішим, однак завдяки старанням дівчини в межах припустимого.
С е р г і й. А я так буквально засліплений. Ти тут увесь час чи й у місті з'являєшся?
Т а н я. В мене консультації.
С е р г і й. А коли наступна?
Таня. Післязавтра.
Сергій. Чудово. Я тебе зачекаю, а тоді одвезу сюди. Нащо мучитись в електричці? А може, ще куди заїдемо — ти ж у нас уперше?
З кімнати Бориса виходить Світлана.
Світлана (зраділа надміру). О, народні гуляння! (Сходить донизу.)
Сергій. Розважаємося, як можемо. Я вас гукав.
Світлана. Я не чула твого поклику, милий. Очевидно, він був надто слабкий.
Сергій. Слід було слухати, а не...
Світлана (зацікавилась надзвичайно). Так-так?
Сергій не відповідає — старанно танцює.
Шампанське... А світло він тобі ще не пропонував вимкнути?
Сергій. Тільки без вульгарщини. От вульгарщини я не зношу.
Світлана. Справді? Вперше чую.
А тут і музика вмовкла.
Потанцюєш зі мною, милий?
Підтримуючи Таню за лікоть, Сергій підводить її до стільця.
А тут і музика знов заграла.
Потанцюємо?
Сергій. Так, так, чорт забирай! Я ж у вас один. (Стоїть на місці.)
Світлана. Чого ж ти? Вже розхотілося?
Сергій. Що розхотілося?
Світлана(із смішком). Танцювати, само собою. (Стежачи краєчком ока за Танею, — та сидить боком до них, — обережно провела долонею по його волоссю.)
Танцюють очі в очі, то майже притискаються одне до одного, то відсторонюються, і важко визначити, чим завершився б цей танок за інших обставин. Видно, що в них свої, приховані від усіх стосунки. Ось Сергій вже подібно до подруги стежить за Танею, коли та опиняється в полі його зору...