Ранок дня не визначає
Шрифт:
— Ви цього зазнали?
— Ледве не зазнала. Вчасно зрозуміла, що мені треба й чого не треба, під час свого першого і, сподіваюсь, останнього шлюбу.
— Все-таки шлюб вас не обминув.
— Атож, не обминув. Бо ми як мавпи, недарма від них походимо. Інші прагнуть шлюбу — то й ми прагнемо і думаємо, що шлюб — це альфа й омега життя. І навіть зазнавши гіркоти сімейного ярма, все одно вдаємо, наче купаємося в щасті, навіть думаємо, що шлюб — це й справді щастя, тільки нам особисто не пощастило.
— Це від Сеймура, — констатую я. — І не намагайтеся заперечувати. Це від Сеймура.
— Думаю, що ви даремно згадуєте ім'я цього чоловіка, — майже люб'язно зауважує Мод. — Коли б ви знали його краще, то зрозуміли б, що він ніколи не став би вести зі мною таких розмов.
— Ви по вуха закохані в нього, — знову кидаю я пробну кулю.
— Я поважаю його.
Нарешті хоч одна істота, що любить Сеймура. Він тримався за Грейс, а та показала йому язик. Ця закохана в нього, а він має її за ніщо. Звичайна історія.:
— Яке безглуздя, — каже Мод, немов прочитавши мої думки. — Людям здається, що вони сходяться, а насправді вони розлучаються. Не можуть жити окремо, не можуть існувати одне без одного, і водночас вони нічого не значать одне для одного, ну геть нічого! А взагалі, якщо мені потрібен чоловік, його знайти неважко. Але ж я не можу кожного кретина пускати до себе в ліжко.
— Дякую за комплімент, — кажу я.
— Я не вас мала на увазі. Ви — особливий випадок.
— Особливий не я, особлива ситуація.
— Це одне й те саме. Треба діяти за розкладом. І за вказівками. Ви вже випили каву?
— Майже.
— Тоді розрахуємось.
Видно, що розмова ця її і втомила трохи, і розважила. Розрядила атмосферу цього нудного очікування. Чекати — важка професія.
Виходимо з бару в готель. Дама, як завжди, супроводжує мене до дверей кімнати, щоб я, бува, не загубився в коридорі.
— Гадаю, хоч раз ми могли б порушити і інструкцію, і нашу самотність, — пропоную я, просто аби щось сказати.
— А ви нахабніший, ніж я гадала, — зітхає Мод. І додає: — Тільки порушуватимемо її в моєму номері. Не у вас.
— Хіба у вашому номері немає підслухувальної апаратури? — запитую я.
Знову зітхання:
— Альбере, ви переоцінюєте вагу своєї особи в цій ситуації. Гадаю, що в даний момент вам цілком вистачить мене як апаратури.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
— Треба підскочити в Майнц, — через два дні каже мені Мод.
Нарешті хоч щось.
— Підскочити чи переїхати?
— Підскочити, Альбере. Збирати
Ранок дощовий і туманний. У цьому гірському краю раннє літо нагадує ранню осінь. Ми квапливо залізаємо в «мерседес», а важкі дощові краплини вже глухо тарабанять по даху кузова.
Перетинаємо містечко вздовж, протискаючись заповненою автомобілями Майнцерштрассе. Рух тільки на шосе. Тротуари порожні. В цьому маленькому містечку відстані такі великі, що з центру на околиці всі дістаються тільки машинами.
— Туман… — констатує дама, коли ми виїжджаємо з міста.
— …І темрява, — додаю я. — Все, як у нашій з вами історії.
Щодо темряви я трохи перебільшив, але важкі вологі хмари облягли все небо, і здається, що вже вечоріє. З туманної сутіні блимають фари зустрічних автомобілів.
— Радійте темряві, Альбере, — радить мені дама. — Після темряви завжди настає світанок.
— Так, але не для всіх. Кажуть, люди найчастіше вмирають уночі.
Мод не відповідає, вона напружено дивиться вперед — там поворот, з-за якого вихоплюється машина з потужними фарами. Мод зменшує швидкість, автомобілі розминаються.
— Ми зупинимося в готелі? — питаю я.
— Звичайно.
— Але ж у мене немає паспорта.
— Вже є. В моїй сумочці.
— Мабуть, його місце не у вашій сумочці.
— Навпаки, саме там, — не ви, а я товчуся біля адміністраторів, — відповідає дама. І додає наче здивовано: — Ви й досі мені не довіряєте?
Звивистою дорогою видираємося кудись угору. Туман попереду стає прозорим і синюватим, як розведене молоко, а потім зовсім розсіюється. Ліс зникає, натомість з'являються темно-зелені луги, над якими здіймається легка пара. Дощ припинився.
— Вас чекає знайомство з однією жінкою, — повідомляє Мод. — Треба було сказати вам зранку, щоб ви взяли новий костюм, та я не зробила цього з ревнощів.
— Певно, нова секс-бомба.
— В даному випадку це не зовсім те. Але не виключаю, що вона вам сподобається.
— Тільки якщо вона схожа на вас.
— Цілковита протилежність. У всіх відношеннях.
— В такому разі, не сподобається. Ви навіть не помічаєте, як разом з паспортом ви привласнили й моє серце.
— Не люблю брехунів, — бурчить Мод. — Хоч таку брехню іноді приємно слухати. Особливо коли вона не дуже груба.
— У брехні часто буває доля правди.
— Будемо сподіватись.
Вродлива, хоч і не богиня, порядна, хоч і не свята, відверта, хоч і не порушує службових інструкцій, — ця жінка — справжня знахідка для такої, як я, людини, звиклої мати справу із співрозмовниками, які кажуть зовсім не те, що думають. Така не встромить тобі ніж у спину. Хіба що Сеймур накаже їй порішити тебе.