Роберто Зукко

Кольтес Бернар-Марі

ГОЛОС: Я не бачу нічого.

ГОЛОС: Сонце нам очі виїдає. Сліпить нас.

ЗУККО:

Дивіться, що з сонця випинається. Це кінчик сонця — з нього і дує вітер.

ГОЛОС: Як це? У сонця є тюхтюльчик?

ГОЛОС: Заткніться!

ЗУККО: Поворушіть головою: ви побачите, він ворушиться з вами.

ГОЛОС: Що ворушиться? Я не бачу, щоб щось ворушилося.

ГОЛОС: Як, по-вашому, може щось ворушитися, там, нагорі? Там усе прикріплено на віки вічні, присобачено, забито гвіздками.

ЗУККО: Це джерело вітрів.

ГОЛОС: Більше не видно нічого. Все тоне

в світлі.

ЗУККО: Поверніться лицем на схід, і воно туди зміститься; а, якщо ви повернетеся лицем на Захід — воно теж піде за вами.

Зривається ураганний вітер. Зукко заточується.

ГОЛОС: Він божевільний. Зараз він упаде.

ГОЛОС: Стій, Зукко; ти ж розіб'єшся.

ГОЛОС: Він божевільний.

ГОЛОС: Зараз він упаде.

Сонце підбивається вище, стає сліпучим, як спалах атомної бомби.

Більше не видно нічого.

ГОЛОС (кричить): Він падає.