Щастя Ругонів
Шрифт:
— Це ти, Касуте? — спитав Макар, припиняючи читання.
Відповіді не було, а двері все відчинялися.
— Та заходь-бо! — вигукнув він нетерпляче. — Що, мій браток-розбійник повернувся вже додому?
Тут двері з такою силою відчинилися навстіж, що вдарилися об стіну, й натовп озброєних людей затопив кабінет. Попереду ішов Ругон, увесь червоний, з виряченими очима. Змовники вимахували зброєю, наче палицями.
— Так ось що! У цих паскудників є зброя! — гукнув Макар.
Він хотів був схопити два пістолі, що лежали на столі, але п’ятеро чоловіка вже вчепилися йому в горло; всі чотири автори відозви якусь хвилину борюкались; гуркіт
Поки переможці одхекувалися, з двору донеслося ще три постріли. Грану підбіг до вікна кабінету. Обличчя витяглися, всі, мовчки й непокійно напружившись, чекали, нікому не було охоти битися з вартовими, що про них вони, взявши гору тут, зовсім забули. Але Рудьє гукнув знизу, що все гаразд. Сяючи з радості, Грану зачинив вікно. Виявилось, що Ругонів постріл збудив тих, що спали. Вони здалися, бо бачили, що чинити опір неможливо. Але троє з загону Рудьє, що їм нетерпеливилося швидше попорати це діло, вистрілили в повітря, ніби відповідаючи на постріл згори, самі не тямлячи навіщо. Бувають такі хвилини, коли рушниці в руках полохунів стріляють самі по собі.
Ругон наказав міцно зв’язати Макарові руки шнурами від довгих зелених завіс кабінету. А цей аж заходився від скаженої лютості.
— Так, так, шкварте, — бурмотів він. — Наші вернуться сьогодні ввечері або завтра, і тоді ми вже порахуємось!
Від цього нагадування про повернення повстанців аж затремтіли спини у переможців. Ругонові перехопило подих. Макар був розлючений, що його, як дитину, схопили ці полохливі буржуа, ці жалюгідні шпачки, яких він зневажав як колишній солдат. Він уп’явся в П’єра очима, повними запеклої ненависті.
— А я ж знаю, я ж усе знаю, — сказав він, не спускаючи з нього очей. — Спробуйте тільки віддати мене під суд. Я маю що розповісти суддям.
Ругон зблід. Він страшенно боявся, що Макар буде говорити про нього, і тоді пани, які тільки що допомагали йому рятувати Пласан, перестануть його поважати. Але всі вони, вражені драматичною зустріччю двох братів, дипломатично відійшли набік, передбачаючи гостру розмову. Ругон зважився тоді на героїчну постанову. Він наблизився до них і сказав тоном високої шляхетності:
— Ми лишимо тут цього Чоловіка. Хай він подумає над своїм становищем, а потім зможе дати нам деякі корисні відомості.
Потім він додав ще поважніше:
— Я виконую свій обов’язок, панове. Я присягався врятувати місто від анархії, і я його врятую, навіть коли б мені довелося зробитися катом свого рідного брата…
Можна було подумати, що стародавній римлянин приносить свою родину в жертву на вівтар батьківщини. Грану, глибоко схвильований, стиснув його руку з плаксивою міною, що промовляла: «Я вас розумію, ви людина з великою душею». Він став Ругонові в послузі, повівши всіх за собою під претекстом, що треба забрати звідси чотирьох полонених.
Коли П’єр залишився наодинці з братом, до нього вернувся весь його апломб. Він правив далі:
— Ви не чекали на мене? Я все розумію тепер: ви, мабуть, влаштували мені вдома пастку. Нещасний! Бачте, куди вас завели
Макар знизав плечима.
— Знаєш що, — мовив він, — іди під три чорти! Ти — старий шахрай. А сміється краще той, хто сміється останній.
Ругон, не знаючи, що йому робити з братом, штовхнув його в туалетний покоїк пана Гарсоне, де той любив відпочивати. З цієї кімнати, освітленої лише згори, був тільки один вихід. Там стояли крісла, канапа та мармуровий умивальник. П’єр замкнув двері на ключа, попустивши мотузки на братових руках. Чути було, як Макар кинувся на канапу й заспівав що було сили: «Усе піде гаразд», — ніби підбадьорюючи себе.
Ругон, залишившися сам, сів у фотель мера. Він зітхнув і витер собі піт на чолі. Як. важко завойовувати собі щастя та пошану! Але він уже близький до мети. Він почував під собою м’який фотель і несамохіть погладив рукою бюро з червоного дерева, рівне й гладеньке, наче шкіра гарної жінки. І він усівся ще глибше, прибравши таку ж поважну позу, як Макар за хвилю перед тим при читанні відозви. Він відчував невимовне піднесення. Тиша кабінету, здавалося, була насичена врочистістю. Роздимаючи ніздрі, він побожно, мов ладан, вдихав запах пилу і старих паперів, кинутих по кутках. Ця кімната зі злинялими шпалерами, вся ніби пересякла мізерними клопотами глухого містечка, Оберталася в храм, а він салі ставав якимсь божеством. Ругон попав у святиню і хоча раніше недолюблював священиків, тепер йому пригадувалося солодке хвилювання, відчуте ним за першого причастя, коли він щиро вірив, що вкусив тіла Христового.
Але й у своєму зачаруванні він нервово здригався, коли докочувався до його вух Макарів громовий голос. Слова «аристократів на ліхтар», загроза повісити проривались крізь двері, брутально розбиваючи його райдужні мрії. А! Це все ця людина! І мрія рро Пласан, простелений біля його ніг, раптово змінювалася видінням суду, суддів, присяжних та публіки, котрі вислухували ганебні Макарові свідчення: історію про п’ятдесят тисяч франків та всі інші; спочиваючи в м’якому фотелі пана Гарсоне, він раптом бачив себе завішеним на ліхтарі вулиці Бан. Як же спекатися цього негідника? Кінець кінцем Антуан заснув. І П’єр кілька хвилин зазнавав незахмареного раювання.
Рудьє й Грану вивели його з цього блаженного стану. Вони вернулися з в’язниці, куди відвели полонених. Уже розвиднилося. Скоро прокинеться місто. Треба ухвалити якусь постанову. Рудьє заявив, що передовсім слід звернутися з відозвою до населення. П’єр того часу саме читав відозву, що повстанці залишили на столі.
— Так ось! — гукнув він. — Вона цілком підійде. Треба тільки змінити кілька слів.
І справді, не збігло й чверті години, як Грану вже читав схвильованим голосом:
— «Мешканці Пласана! Година розплати пробила, віднині запанував лад…»
Було вирішено відозву видрукувати в друкарні «Пласанського вісника» й порозліплювати на всіх перехрестях.
— Тепер слухайте, панове, — сказав Ругон, — ми підемо зараз до мене, а тим часом пан Грану збере сюди всіх членів міської ради з тих, що лишилися на волі, й розповість їм про трагічні події минулої ночі…
Потім він додав з пихою:
— Я готовий взяти на себе відповідальність за всі мої вчинки. Коли ви визнаєте, що зроблене мною для справи досить доводить мою відданість законній владі, я ладен стати на чолі міської ради, аж до відновлення законної влади. Але щоб мене не обвинувачували в шанолюбстві, я піду — і вернусь до мерії тільки на прохання моїх співгромадян.