Щит і меч
Шрифт:
— І багато тут таких, як ви?
— Раз, два — та й усе. А ось в РВА є публіка нічого, собі. Унтер-офіцер Полканов про баню мріє. Його предки банниками були, на цьому ділі й капітал зібрали. — Спитала з надією: — Більшовиків проженуть, тоді поворот на повну котушку для вільної комерції?
Вайс примружився, сказав суворо:
— Та не для вас.
— А це ж чому?
— Як вам відомо з матеріалів РВА, Росія стане нашою колонією, а такі навчені люди, як ви, будуть і надалі виконувати каральні функції по відношенню до місцевого
— Ну що ж, значить, візьмуть до фельдполіції. Я так вас зрозуміла? — Зітхнула, — Ну що ж. Теж посада.
Сорокін, полковник РВА, гладкий, хвацький, з віночком фарбованого в яскраво-чорний колір волосся навкруг білої лисини, хворів на астму й тому говорив, задихаючись.
Віддано дивлячись Вайсу у вічі, запевняв:
— У нас в РВА модерну не визнають, всяких там сучасних фокусів. По-старосвітському, як діди і прадіди. Шкваримо. Є такі мастаки — унікуми! В гестапо подібних немає. Там по-європейськи, із застосуванням всякої техніки. А в нас у РВА із звичайним сиром'ятним ремінцем віртуози!
Вайс сказав полковникові, щоб той додатково допитав лейтенанта Нюрку та її підсобницю про справу унтершарфюрера СС. А капітани Ауфбаум він допитає сам. Потім у супроводі капітана Ауфбаум обійшов гуртожиток курсанток. Це був такий самий барак, як і в «штабі Валі».
Задушно смерділо дезинфекцією. До цього смороду домішувався нудотний запах крему, одеколону, пудри — всієї тієї косметики, яку видавали курсанткам у ті дні, коли приїздило начальство.
Ауфбаум уважно оглядала напружені напудрені обличчя жінок, які стояли по команді «струнко». Одні з них намалювалися старанно, акуратно, інші зумисне недбало, немовби збиткуючись над собою. Таким вона робила суворі, зауваження. Пояснила Вайсу, що в курсанток є також партикулярний одяг. Але зберігається він у коморі ї видається в міру потреби, в окремих випадках.
— Наприклад? — спитав Вайс.
Ауфбаум зам'ялась.
— Ну… коли хто-небудь з приїжджих має бажання побесідувати…
— Зрозуміло, — сказав Вайс.
— Білизну їм ми видаємо солдатську. Але дозволяємо підрізати кальсони. А з обрізків вони шиють собі ліфчики.
— Дисциплінарні стягнення?
— Це місія мого заступника, лейтенанта, — ухильно пояснила Ауфбаум.
— Є скарги, претензії?
Ніхто з жінок не відповів.
Вайс спитав дівчину із спотвореним опіками обличчям:
— Що це у вас?
Ауфбаум квапливо сказала:
— Це вона сама, праскою.
— Дивно. Обличчя ж начебто не прасують.
Товста, яскраво розмальована дівчина, що стояла трохи збоку, мстиво пояснила:
— Це вона навмисне пику зіпсувала, щоб її до офіцерів рідше викликали. Щоб інші за неї віддувалися.
— Он як, цікаво, — сказав Вайс. Спитав дівчину з обпеченим обличчям: — Ваше прізвище?
— Нема в мене ні імені, ні прізвища.
— Кличка?
— Штир, — сказала Ауфбаум і поскаржилася: — Я гадала, оскільки в мене жіночий склад, давати
Курсантку з кличкою Спиця, заради якої він прибув сюди, Вайс вирішив відвідати сам, без супроводжуючих.
Йому показали кімнату, де її тримали замкнутою.
На тапчані сиділа тоненька дівчина в довгій, надто широкій для неї, розшитій блискітками сукні.
Маленьке, бліде личко, темне, хвилясте коротке волосся, яке ще не відросло після табору. Опухлий великий рот, запалі очі, висока, тонка шия. Руки на зап'ястях забинтовані.
Вона була така худенька, тоненька і легка, що матрац, покладений на тапчан, не підминався під нею.
Йоганн ввічливо відрекомендувався й пояснив мету свого візиту. Вона мовчки вислухала, сказала:
— Брешете.
— Ви зможете самі переконатися: винуватці будуть якнайсуворіше покарані.
— Побачимо.
— Дозвольте сісти? — І Вайс опустився на тапчан.
Дівчина схопилася, кинулась до дверей, штовхнула їх. Двері розчахнулися.
— Може, нам краще бесідувати не тут? — Вайс теж встав.
— А я не бажаю з вами бесідувати!
— Тоді назвемо це інакше. Ви дасте мені деякі показання, необхідні як формальність, хоч мені уже все ясно.
Вона спитала, озлоблено всміхаючись:
— А якщо все ясно, навіщо я вам?
— Можна взнати ваше ім'я?
— У мене є кличка — Спиця.
— Будь ласка, ваше ім'я.
— Припустімо, Інга.
— Ви Інга, а я Йоганн — приємна співзвучність.
— В такому разі я Ольга.
— Це правда?
— Ви вже починаєте допитувати?
— Знаєте що, — подружньому сказав Йоганн, — мені не подобається ваша сукня, надто вже вона така…
— Яка ж це «така»?
— Ну, самі знаєте… Я попрошу, щоб вам дали іншу.
— Шовк, блискітки…
— От-от. І тому вона вам не личить.
Дівчина уважно глянула Вайсові в вічі.
— Даремно прикидаєтесь. Ви, гестапівці, спочатку завжди так…
— А потім?
— Ви самі знаєте, що потім. Адже я дала підписку… Мені можна тепер наказувати все, що завгодно.
Очі в дівчини потьмяніли, згасли. Вайс сказав різко:
— Фрейлейн, у мене є підстави курсантку з кличкою Штир, — нагадав, — ну оту, котра обпекла собі обличчя праскою, — підозрівати в приховуванні своїх справжніх переконань, її слід відправити назад у штрафний блок Равенсбруку.
— Та що ви! — сполохалася Ольга. — Вона… Вона справжня контрреволюціонерка і прихильниця фюрера. — На обличчі в дівчини відбилися відчай і тринога.
— Ви переконані в цьому?
— Так-так, цілком! — палко запевнила Ольга.
— Ваше свідчення для нас настільки авторитетне, що в такому разі я відміню наказ капітана Ауфбаум.
Бачачи, як прояснилося Ольжине обличчя, він зразу ж спитав:
— А оця, з вищипаними бровами, хутряниця?
— Сволота!
— Пробачте, я не розумію цього слова.