Щит і меч
Шрифт:
— Чи варто було турбувати юристів? — спитав Лансдорф.
— А чому ж? — і собі спитав Геббельс. І лукаво поцікавився: — Ви помітили, дорогий друже, що в наших колекціях відчувається сумна відсутність предметів з національних галерей Лондона, Нью-Йорка і, що найбільш прикро, поки що нічого немає з Москви, Ленінграда? Так от, — сказав він багатозначно, — якщо стіни моєї галереї не будуть прикрашені кремлівськими іконами і картинами з ленінградського Ермітажу, консультація юристів виявиться зовсім не зайвою. Як колекціонер, я виявляю далекоглядність вибачливу для колекціонера, і не тільки для колекціонера, хіба не так?
Ця розмова з Геббельсом спливла зараз у пам'яті Лансдорфа не випадково. І, роблячи з неї такий самий далекоглядний висновок, Лансдорф
— Як ваш начальник, я забороняю вам будь-які дії, що можуть суперечити принципам гуманності. — Перевів погляд на Штейнгліца, спитав: — Сподіваюсь, у вас добра пам'ять і ви за будь-яких умов зумієте згадати цю мою рішучу вказівку? — Замислився. Потім, дивлячись насмішкувато на видовжені, розчаровані обличчя офіцерів, повторив: — Так от, я забороняю всякі насильні дії. І якщо хтось із курсантів, скажімо, під час ознайомлення з новими вибуховими речовинами чи через недбале поводження із зброєю дістане травматичні пошкодження, як часто буває із солдатами під час бойової підготовки, я, безперечно, найсуворіше покараю того офіцера, який провадитиме ці заняття. Та коли потерпілий після одужання виявиться фізично придатним і висловить добровільне побажання продовжити свою агентурну службу, — така людина гідна всілякого заохочення. — Додав переконливим тоном: — А взагалі ваш намір використати інвалідів після поранення на фронті має гуманну мету: дати їм можливість набути професії і бути корисними рейху. До речі, звичайні каліки відчувають свою неповноцінність, їх мучить безперспективність у майбутньому, і тому вони найпіддатливіший матеріал для вербування. Не тільки абвер, але й інші наші розвідувальні й контррозвідувальні органи не раз переконувалися в цьому. Тут уже набуто багатого і плодотворного досвіду. Так, наприклад, майор Штейнгліц, очевидно, гадає, що одна високопоставлена особа з англійського міністерства іноземних справ робила нам послуги тому, що стала раптом прихильником ідей фюрера? Де там! Ми впливали на нього не ідеологічними, а методичними способами. Запропонували нашому співвітчизникові, знаменитому лондонському медикові, внушити своєму пацієнту, що він невиліковно хворий на рак, і навіть точно визначити термін його недовгого перебування на цьому світі. Природно, той у стані крайнього пригнічення турбувався тільки про те, щоб забезпечити сім'ю після своєї смерті. Ми й допомогли йому це зробити, високо платячи йому за послуги. Про те, що він постачав нас документами з вогнетривких шаф «Форейн-оффіс», ви знаєте. — Позіхнув, потягнувся. — Як бачите, панове, квіти нових ідей виростають з насіння, зібраного нами, стариками.
Все-таки Лансдорф не втримався й задовольнив своє зачеплене самолюбство, давши Дітріху зрозуміти, що його пропозиція не така вже й нова, як він думав.
Вайс був у курсі ідеї, з якою носився Дітріх. Лишалося тільки дізнатися, кого з курсантів намічено перетворити на інвалідів, а також з'ясувати, на якому підприємстві намічається диверсія. Вайс перш за все вирішив ознайомитися із заявкою на відбір відповідної радянської кінохроніки. Він уже неодноразово користувався цим способом, щоб збирати інформацію для Центру.
Досі агентурі «штабу Валі» не вдавалося пробратися на жодне радянське оборонне підприємство. Незважаючи на гнівні вимоги Канаріса, майже всі операції, спрямовані на це, незмінно зривалися.
Тепер диверсії стали готувати в атмосфері виняткової секретності.
При, «штабі Валі» було створено особливий табір, куди мали допуск тільки вищі офіцери. А тим абверівцям, котрі працювали з групами, що готувалися в таборі, заборонялося виходити за його межі. Вайс не мав туди доступу.
Створення цього секретного табору свідчило про новий етап діяльності «штабу Валі», про те, що перед ним поставлено серйозні завдання, про те, що зараз він, як ніколи раніше, являє велику небезпеку для Радянської країни.
Найсуворіша дисципліна посилювалася ще й тим, що чекали приїзду Канаріса, котрий вирішив зробити інспекційну поїздку по всіх частинах абверу, спрямованих
За цих умов Йоганн мусив бути надзвичайно обережним, гнучким, вдумливо неквапливим навіть тоді, коли кожен день затримки в розкритті ворожих задумів наближав грізну небезпеку.
38
Начальник жіночого філіалу Варшавської розвідувальної школи капітан створеної німцями із зрадників так званої Російської визвольної армії (РВА) Клара-Клавдія Ауфбаум-Зеленко була дама освічена і з великим життєвим досвідом.
Так, на її вимогу, ще в 1920 році її чоловік Фріц Ауфбаум, колишній бухгалтер донецької шахти, що належала бельгійській компанії, змінив не тільки прізвище, але й спеціальність, і за Радянської влади зайняв уже посаду головного інженера. В цьому не було нічого дивного. Потреба в технічній інтелігенції була величезна. Брак знань надолужувався в новоявленого головного інженера вмінням солідно триматися з підлеглими, небалакучістю й беззаперечним виконанням наказів і рекомендацій будь-якого начальства. Це був чоловік недалекий, але безбоязний у своєму самозванстві, бо потай він був глибоко переконаний у тому, що росіяни і українці — це напівазіати. А оскільки він, Ауфбаум, чистопородний європеєць, — цього цілком досить для того, щоб керувати ними, тим більше, що серед підлеглих траплялися люди, добро обізнані з тим, про що сам він мав досить невиразну уяву.
Клавдія Зеленко захоплювалася українською старовиною і навіть опублікувала в етнографічному журналі якусь працю з цього питання. Потім, коли чоловіка перевели в Брянськ, вона почала захоплюватися й російською старовиною.
У той період, коли із стахановців, які прославилися трудовими рекордами, почали готувати командирів виробництва, Клавдія Зеленко викладала цим шановним дорослим людям німецьку мову. Це дало їй змогу зблизитися з тими з них, хто став потім керувати великими підприємствами. Людина працьовита, вона перекладала німецьку технічну літературу на російську мову й добре заробляла. А потім почала перекладати з російської мови на німецьку ті праці радянських металургів і вугільників, які цікавили німецьких видавців.
Кілька разів Федір Зеленко їздив у відрядження в Німеччину.
Там, дізнавшись, що він німець, до нього виявили особливий інтерес, намагалися завербувати. Вислухавши всі пропозиції і обіцянки, старанно все зваживши, Зеленко-Ауфбаум ухилився від цих пропозицій: його становище в Радянській країні, міцне, солідне і перспективне, приваблювало його більше, ніж роль німецького агента.
Повернувшись додому, він вирішив вигіднішим для себе повідомити про ці пропозиції ДПУ, а також своїй дружині. Дана ним інформація ще більше зміцнила довір’я до нього. Що ж до дружини, то тут реакція була трохи несподівана.
Клава-Клара, жінка запальна, з дуже розвиненою уявою, не тільки побачила в цьому деяку романтику, але й спалахнула пристрасною тугою за землею своїх предків. І всупереч волі чоловіка зв'язалася з одним працівником видавництва, де вона співробітничала, який виявився німецьким агентом.
Уявивши себе сучасною Мата Харі, натхнена своєю новою діяльністю, Клава-Клара навіть погарнішала, схуднувши від клопітних переживань і відновивши тим самим дівочу поставу.
Але в цей час, і до того ж з найнесподіванішого боку, на родину Зеленко-Ауфбаум упав удар.
У них був п'ятнадцятирічний син, комсомолець. З тих комсомольців, для яких героїка будов соціалізму стала немовби їхньою духовною природою.
Образ Павки Корчагіна був його ідеалом. Він кинув школу і всупереч волі батьків вступив у молодіжну бригаду на одній із шахт, що саме була в прориві.
Працювали завзято, самовіддано, але, незважаючи на все, жили надголодь, бо, не маючи досвіду та й фізичної силоньки, не могли виконувати норми.
Це була молодіжна бригада — комуна з тих, що, як відомо, згодом були розформовані, бо хоч у них і існував дух рівності й братерства в усьому, однак стояли вони на порочному шляху зрівнялівки.