Щит і меч
Шрифт:
— Я переглянув особові справи і склав список. Ти теж склади такий список. Якщо номери збіжаться, це буде добре: дві голови завжди непогано. — Потім побідкався: — Пан Клейн — великий шахрай: не захотів розшифрувати грифи на особових справах. Есесівці звикли працювати тільки на себе.
І ось усі вечори й навіть ночі Йоганн став просиджувати в канцелярії. Службове старання його було викликане не тільки вказівками Лансдорфа, хоч ними теж не слід було нехтувати. В Йоганна були свої, далекосяжні міркування: він вирішив насамперед виявити слухачів-донощиків. По суті, Рейс, розкривши «кролика», дав Йоганнові в руки кінчик ниточки, тримаючись за неї, він і почав свої мандри
Йоганн не торкався картотек у полірованих шухлядах, не цікавили його поки що й папки з особовими справами в'язнів.
Відомості продуктового постачання, записи комірника — ось що насамперед було йому потрібно.
Всі військовополонені приречені тут на повільну смерть від виснаження. І карають есесівці голодом: тим, хто попадає в штрафний блок, зовсім нічого не дають.
Продовжити життя в таборі може тільки їжа. От есесівці й заохочують потрібних їм людей їжею. Додатковий пайок одержують старости блоків — капо, як їх тут називають. Зрадникам теж належить додатковий пайок, а найвища нагорода для них — тютюн і шнапс.
Йоганн старанно вивчав хитромудрі позначки на продуктових відомостях, аналізував підшиті до них розписки блокфюрерів. Номер «кролика» був для нього ключем де розшифровки цієї складної бухгалтерії. І невдовзі Йоганн переконався, що обрав правильний шлях.
У списках людей, відісланих у спецблок, де на даху майорів білий прапор з червоним хрестом, він помітив кілька разів номер «кролика». Але ж із спецблока ніхто не повертався живим. І дати перебування «кролика» в спецблоку збігалися з датами розписок блокфюрера про одержання додаткового пайка, тютюну і шнапсу.
Таку саму закономірність Йоганн виявив і в списках штрафного блоку: дата «покарання» «кролика» завжди збігалася з датою одержання додаткового пайка блокфюрером штрафного блоку.
Після багатьох ночей у канцелярії Йоганн встановив, що не тільки «кролик» щасливо повертався з камер смерті. В списках було ще кілька номерів, які не раз потрапляли в спецблок і штрафний блок, і їхнє перебування там кожного разу пов'язане було з тими самими розписками блокфюрерів.
Так Йоганн виявив зрадників. Картотека згодилася йому лиш для того, щоб замінити номери іменами. Зашифрувавши імена, він сховав список під устілкою чобота, а номери записав у блокнот.
Продуктові відомості більше не цікавили Йоганна. Тепер він взявся за особові справи в'язнів. На деяких з них гестапівець Флінк зробив позначки. Розібравшись у них, Йоганн зрозумів, що в'язні, на особових справах яких були позначки Флінка, приречені на смерть. Але не через надмірне фізичне виснаження, а тому, що всупереч йому вони тримаються бадьоро і тим самим шкідливо впливають на інших. Йоганн виписав імена і номери таких в'язнів. Серед них виявився й № 740014 — той в'язень, якому він так недвозначно й одверто запропонував стати зрадником Батьківщини. Йоганн назвав речі своїми іменами, хоч навіть найнахабніші фашисти такі пропозиції висловлювали в більш обтічній і невизначеній формі.
Нервове напруження безсонних ночей давалося взнаки, проте Йоганн був задоволений. Він відкрив методику розшукування, виявив тих, кого слід виявити, розкрив імена в'язнів, які доблесно пройшли через усі муки і зустріли смерть з гідністю, яку Рейс, знизуючи плечима, назвав безглуздою, їхні імена Йоганн теж зашифрував: він хотів виконати свій обов'язок перед страченими, хотів, щоб на Батьківщині дізналися про їхній подвиг, щоб навічно збереглася про них пам'ять.
Вийшовши на світанку з канцелярії, Йоганн попрямував до кар'єру, до працювали в'язні, і годинами пильно стежив за номерами, які його цікавили.
Невдовзі Йоганн міг уже скласти список, якого ждав од нього Дітріх. Одібрав він тих зрадників, хто і за фізичними, і за інтелектуальними даними найменше підходив до ролі парашутистів-диверсантів. Йоганн розмовляв з ними не раз і побачив, що ці тупаки не здатні розв'язати навіть простої арифметичної задачки або запам'ятати три двозначні цифри. А про те, щоб накидати на папері маршрут від барака з керамічними печами до апельплацу, годі й казати. Ото вже й терористи-розвідники вийдуть з них! Могутнє підкріплення дістане фашистський вермахт!
Та запідозрити Вайса ніхто не міг. Підставою для правильності його вибору були особові справи тих, кого він вважав за потрібне включити в свій список. А в їхніх особових справах чорним по білому було зафіксовано все, що охоче вибовкували фашистським слідчим ці боягузливі й підлі люди.
Неначе змовившись, вони всі твердили, що постраждали від Радянської влади, були її жертвами. Звідси напрошувався висновок, що вони ладні відомстити за пережиті в Радянській країні страждання. Можливо, звичайно, деякі в'язні просто брехали, аби врятувати власну шкуру. Хоч як там було, такі показання були безсумнівним документальним свідченням, що Вайс добрав кандидатури за політичним принципом, а це не міг не схвалити Лансдорф.
Через кілька днів, хоч погода була й погана, Дітріх запросив Вайса прогулятися лісом. Очевидно, він гадав, що всі стіни тут мають вуха, а йому хотілося поговорити без свідків.
Тільки-но вони заглибилися в ліс, як Дітріх почав роздратовано ремствувати на Клейна. Він зовсім не впевнений, що Клейн добросовісно допомагає йому добирати потрібних людей. Очевидно, гестапо не збирається віддавати найбільш підхожих в'язнів.
Йоганн шанобливо вислухав нарікання Дітріха, кивком голови згодився з ним: так, завдання випало важке, — почекав, поки капітан одведе собі душу, і, вибравши момент, запропонував йому посидіти на пеньку. Поки Дітріх вмощувався, Йоганн витяг з планшета свій список кандидатур і виписки з особових справ для його обгрунтування. Урочисто вручивши папери, Йоганн, нібито тільки через скромність і особливу симпатію до Дітріха, попросив його вважати виконану ним роботу своєю. Дітріх дуже уважно ознайомився з паперами й, очевидно, лишився задоволений.
Прикинувши в думці, він вирішив подати Вайсів список як результат своєї особливої пронизливості, сподіваючись, що це значно підніме його престиж, та й взагалі престиж абверівців в очах Клейна.
І ось, виявляється, досить цієї дрібниці, щоб Дітріхів настрій враз і дуже помітно покращав. Обличчя стало самовдоволеним, нібито й справді він сам так вдало добрав кандидатури і вся заслуга тут належить саме йому й нікому іншому. Він уже не звертався до Вайса, не помічав його. Він навіть не відчував до нього вдячності. Подумаєш, велике діло! Його підлеглий єфрейтор, майже солдат, добув для нього деякі корисні матеріали. Але ж це його підлеглий, старався ж він для нього, на нього працював. Виходить, йому, капітанові Дітріху, як щось само собою зрозуміле, й належить право користатися плодами цієї роботи, вважати її за свою. Тут нема про що й говорити.