Селище

Буличов Кір

— Спускаємося, — сказав Сергіїв.

— Давай, — погодився Олег. — Я зараз помру від холоду.

Опустилися вони на болоті, а потім усім селищем до вечора

витягували звідти кулю. Усі забруднилися і змокли. Але це вже не мало значення.

На планеті були люди. Інші люди.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Планета була безіменна.

У неї був цифровий код. Будь-який довідковий комп’ютер

видавав про неї інформацію, навіть не підозрюючи, що людям приємніше, коли планета має назву. Звичніше.

Але так стається з планетами, відкритими здалеку, з космосу, а потім включеними у список досліджень.

Планету відкрили кілька років тому. Потім, як і годиться, до неї була відправлена станція “Тест”. Автоматична станція, яка вийшла на орбіту, випустила скаутів, зняла проби її поверхні та повітря. Потім “Тест” зібрав усіх своїх помічників та пішов на трасу, де його підібрав корабель-матка. На кораблі-матці молодший науковий співробітник Кирейко переглянув матеріал, зробив кваліфіковані висновки, і всі матеріали про планету пішли в архів, чекати черги.

Молодший науковий співробітник Кирейко міг виявити, що планета має виключний інтерес чи то через те, що на ній є розумне життя, чи тому, що нерозумне життя незвичайне, чи тому, що тут чудовий клімат і умови для колонізації, чи, нарешті, тому, що тут мінеральні багатства вражають розмаїттям і багатством.

Нічого такого молодший науковий співробітник Кирейко не виявив.

На планеті не виявилося розумного життя. Її поверхня була вкрита засніженими хребтами. Під хмарами ховалися первісні ліси, а в екваторіальній частині тягнулися розпечені пустелі. А нахил її до орбіти був невеликий. Період обертання мав більше тисячі діб. Нічого особливого.

У принципі, середні широти, туманні області лісів і більш спекотні області прерій були придатні для життя людини. Але віддаленість планети від космічних трас і брак дослідницьких груп у цьому віддаленому секторі Галактики прирекли планету на забуття.

А коли на планеті немає розумного життя і мало шансів на його появу у найближчих тисячоліттях, отож, імені ця планета не потребувала.

“У крайньому випадку, — думав Павлиш, збираючи робочий стіл, — ми можемо охрестити планету будь-як (розвідувальні групи мали на це право), наприклад, Фіалкою, за умови, що в каталозі галактичних тіл немає іншої “Фіалки”.

Стіл зібрати ніяк не вдавалося. У комплекті бракувало нижньої третини телескопічної ніжки, правда, ящиків виявилося на один більше, аніж треба. Ящики Павлиш надув, запхав на місце, а зайвий прилаштував під смітник. З ніжкою він ламав голову, аж поки здогадався використати рейку від палатки.

Клавдія бачила цю боротьбу і була незадоволена. Вона не любила будь-якого безладу.

Павлиш поставив стіл біля ілюмінатора так, щоб сіре присмеркове світло падало справа.

Він не любив працювати обличчям до світла.

Клавдія поставила робочий стіл так, щоби працювати обличчям до світла. В її комплекті всі складові стола були зібрані, як годиться. Потім Клавдія розпочала складати прилади. Чисті та акуратні, хоча деякі вже встигли побувати на трьох-чотирьох планетах, значно складніших, аніж оця.

Третій стіл, що належав Саллі Госк, так і залишився поки що у плоскому ящику. Саллі відклала влаштування особистих справ, доки не облаштує побут станції. Станція повинна була бути жіночою.

Екіпаж Клавдії Сун.

Клавдія Сун — начальник групи і геолог. Саллі Госк — радист, електронник і повар. Срібляна Талева — біолог.

Разом вони працювали вже на чотирьох планетах.

Центр Космічних досліджень намагався не створювати в малих розвідувальних групах побутових ускладнень. Він комплектує такі екіпажі або з сімейних пар, або вибирає одностатеві групи. Купол станції невеликий, душ і туалет відділені від загальної робочої кімнати ширмами з пластику, а перегородки між спальними відсіками ледь вищі людського зросту.

Але Срібляна Талева примудрилася зламати стегно за день до висадки.

Капітан “Магеллана”, старий товариш Гліб Бауер, викликав Павлиша. Він дивився на нього зі співчуттям.

— Ти, звичайно, розумієш, — сказав він, — що група Клавдії Сун остання на борту. Решта покинули корабель.

— Срібляну можна буде виписати лише через місяць, — сказав Павлиш. — Дуже складний перелом.

— Я не про це. Я хотів запитати, що вони робитимуть там без біолога?

— Без біолога їм важко, — погодився Павлиш.

— Ти розумієш, що ми їм зірвали висадку?

— Ми не винні.

— Ми несемо відповідальність, — сказав Бауер так, що було зрозуміло, — відповідальність несе саме Павлиш.

— Віддати їй мою ногу?

— Славко, це не тема для жартів.

Дивовижно, як швидко капітани починають відчувати себе капітанами. Можна було подумати, що минуло багато років відтоді, як Бауер був другим штурманом на “Сегіже”. Щоправда, Павлиш у ті часи був корабельним лікарем і досі ним залишався.

— Що ж ти пропонуєш? — запитав Павлиш. — У капітана на все мають бути рецепти.

Бауер не захотів відчути прихованої іронії.

— Слухай, Славко, — сказав він значно м’якше. — Ти вже тисячу разів просив мене: відпусти на пошуки, обридло сидіти у залізній банці. Просив?

— Мені стати Срібляною Талевою?

— Я питаю, хочеш допомогти розвідникам?

— Не хочу.

— Чому ж?

— Не уявляю, як працюватиму в жіночій групі.

— У групі буде тридцять три відсотки мужчин.

— Клавдія Сун мене з’їсть. Ти ж знаєш, яка у неї репутація.

— Клавдія мила жіночка. Я тобі це гарантую.