Селище
Шрифт:
— Злякалися? — запитав Павлиш.
Саллі забрала руку.
— З прогулянкою нічого не вийде, — сказала вона. — Я так сподівалася, що тут можна гуляти.
— Ось і моя перша публікація в “Космозоології”, — сказав Павлиш. — Про особливості сімбіотичних спільнот на планеті... як вона називається?
— Ви можете думати про сторонні речі, — сказала Саллі. — Ви дуже холоднокровний, Славко. А я зараз умру від відрази.
— Ви тільки подумайте, якими бридкими ми здаємося цим істотам...
Біла безока морда зникла. Лимончики заметушилися ще більше — напевно, злякалися, що їхня домівка
Клавдія тільки глянула на лимончиків і відразу принесла свою камеру, вже зібрану і готову до роботи. Гірке нарікання на адресу Павлиша.
Чорний батіг вдарив по склу, розпоровши одного з лимончиків, і його сік жовтими патьоками почав сповзати склом. Решта лимончиків завмерли. Батіг повз повільно, розширюючись, аж поки не перетворився на смугу шириною десять сантиметрів. Через кілька секунд скло опустіло, тільки рештки жовтої плями нагадували про трагедію, яка щойно відбулася.
— Ми досі не увімкнули зовнішні камери, — сказала Клавдія. — Навіть не знаємо, що робиться за бортом.
— Дякую, що ви не забули мої детективи, — сказав Павлиш.
— Будь ласка, — відповіла Клавдія, — згадуйте інколи про свою роботу.
— Я пам’ятаю. Я навіть пам’ятаю латину. І можу давати страшні назви всім тварюкам, яких ми побачимо за вікном. Для цього беруться латинські слова зі значенням “гидкий”, “страшний”, “мерзенний” і додається ім’я першовідкривача. У нас з вами — широкі можливості.
Клавдія вийшла.
Саллі подивилася услід їй і сказала:
— Коли вирішите когось назвати моїм ім’ям, підшукайте не дуже гидке латинське слово.
— Вашим іменем ми називатимемо тільки метеликів, — пообіцяв Павлиш.
У житловому відсіку Клавдія тарахкотіла посудом. Накривала на стіл.
— А тут може бути розумне життя? — запитала Саллі.
— Навряд. Тестові проби нічого не виявили. Та й загальний біологічний рівень розвитку низький.
— І все ж?
— Ми це зможемо сказати, коли будемо відлітати звідси.
— Я дуже люблю нові планети, — сказала Саллі. — Спочатку повна темрява. Ніби ти щойно народився. А потім починаєш вживатися у цей світ. І стає світліше.
Павлиш знову підійшов до ілюмінатора. Дрібні комахи повзали по склу довкола жовтих патьоків. Сніг перестав падати. Ліс був порожній, нашорошений.
“Які ж ми тут чужі, — подумав Павлиш. — Малесенькі шматочки з протоплазми у пластиковій оболонці. Чи зрозуміємо ми цей світ? Чи сприйме він нас? Чи просто не помітить нашої присутності?”
— Найближча людина знаходиться за мільярди кілометрів звідси, — сказав Павлиш.
— Ну ось, — сказала Саллі. — Нащо вгадувати мої думки?
— Але мільярд кілометрів не так вже й багато, — сказав Павлиш. — Наше існування зареєстровано повсюди, де тільки можна. У космофлоті, на Землі-14, у Далекій розвідці, в ЦКД, нам йде стаж і нараховуються преміальні тижні. Якщо з нами щось трапиться, здійметься велика буча — рятувальні крейсери кинуться сюди зі всіх кінців Галактики...
— А якщо запізняться?
— Для того, щоб не запізнилися, — сказав Павлиш багатозначно, — ми мусимо добре поводитися і слухатися тітоньку Клавдію. І нічого поганого не станеться. Головне — мити руки перед їдою.
— Я здогадалася, —
— У жодному випадку.
Павлиш продовжував дивитися на ліс. Він хотів побачити у ньому хоча б найменший рух, життя. І йому здалося, що дерева почали поволі, ніби у якомусь танці, похитувати гілками, вигинати стовбури, слухаючись загального, наче народженого віддаленим барабанним стукотом, ритму.
Станція пошуку причаїлася на узліссі.
Після перших двох днів активності, метушні, встановлення купола, розвантаження настала тиша.
Ніхто не виходив зі станції, і її тонкі подвійні стіни заглушали будь-який звук, що лунав всередині.
Нерухомість не лякає.
Ліс почав звикати до того, що поруч з ним живе щось чуже.
Павлиш, хоч і був дуже заклопотаний усі ці перші дні, з цікавістю спостерігав, як станція прилаштовується до нового світу. Тим паче, що були вже увімкнені камери зовнішнього контролю, працював метеопункт, а бури, встановлені під геокуполом, почали швидко вгризатися у землю — почалося пізнання лісу і землі, об’єктивне, не пов’язане з органами відчуттів, бо прилади негайно кодували інформацію. А закодовані поняття ведуть до закономірних узагальнень, бо усі планети складаються з однакових елементів, найчастіше — в однакових співвідношеннях, а жива природа підлягає спільним законам генетики і складається з тих самих білків у всіх кінцях Галактики. Різниця не в біологічній основі, а у зовнішніх особливостях. Тому Павлиш весь час відчував невдоволення від суперечності між накопиченими об’єктивними знаннями і повним чуттєвим невіданням.
Він розумів, це безумство — вийти назовні, глибоко вдихнути це живе, не стерилізоване повітря, розім’яти в руці листок дерева чи зірвати травинку і понюхати її. Він знав, що за спокоєм зовнішнього світу приховані сили, ворожі людині, і не тому, що вони мають щось проти людини, а тому, що вони абсолютно чужі їй, не знають її і спробують відштовхнути, як тільки вона спробує піти з ними на контакт.
На третій день вранці Павлиш вирішив запустити перший біоскаут. Усього біоскаутів було три — вони мали обстежити атмосферу, реєструючи хімічний та біологічний склад на різній висоті. Схожі скаути були і у Клавдії, але їхнє завдання було інше: зняти геологічну карту планети. Різниця була в тому, що, за потреби, Клавдія могла наказати скауту опуститися на землю і навіть провести дослідження грунту. Скаути Павлиша тільки збирали інформацію, яку вони повідомляли після повернення. Тоді Павлиш переглядав зміст повідомлень, фотографій, визначав точки, куди потрібно вирушити самому.
Павлиш пройшов низьким овальним коридором у свою лабораторію.
Скаути чекали на нього, лежачи на високих підставках. Павлиш за програмою, розробленою давно і для всіх стандартних ситуацій, повинен був на першому етапі посилати скаути “ромашкою”. Кожен виліт відповідав пелюстці “ромашки”. Довжина “пелюстки” — п’ятсот кілометрів, висота польоту варіюється. Еліпс першої “пелюстки” проходить на висоті тридцяти кілометрів, усі решта опускаються нижче. Таким чином досліджується своєрідний циліндр атмосфери заввишки у тридцять кілометрів, діаметром у тисячу.