Серця трьох
Шрифт:
— Але мара досить товста, — додав його брат-близнюк Мартінес.
— Зовсім це не мара, а звичайний китаєць, такого не проткнеш пальцем! — розсміявся Рікардо.
— Та це ж той самий, котрий завадив нам із Леонсією побратися, — зауважив Генрі Морган, упізнавши гостя.
— Продавець секретів! — зі сміхом докинула Леонсія. — І я вельми шкодуватиму, якщо він не приніс нічого новенького.
— Чого тобі треба, китайцю? — різко запитав Алесандро.
— Симпатичний новий секрет, надто симпатичний новий секрет. Може, купите? — радісно заговорив
— Твої секрети занадто дорогі, — збив його запал Енріко.
— Так, і цей новий симпатичний секрет вельми дорогий, — смиренно ствердив китаєць.
— Забирайся геть! — наказав старий Енріко. — Я сподіваюся ще довго прожити, але до самої своєї смерті більше не слухатиму твоїх секретів.
Проте І Пин, незважаючи на смиренний тон, тримався досить упевнено.
— У вас був гарний брат, — сказав він. — І цей ваш гарний брат, сеньйор Альфаро Солано, якось помер від удару ножем у спину. Чи не цікавий секрет, га?
Але Енріко, весь тремтячи, уже схопився на рівні із нетерпінням закричав:
— Ти щось про це знаєш?
— Скільки дасте? — запитав І Пин.
— Усе, що в мене є! — крикнув Енріко і, повернувшись до Александро, додав: — Ти домовся з ним, синку. Добре заплати йому, якщо він може підтвердити свої слова свідченням очевидця.
— Атож, — сказав з гідністю І Пин, — свідок є. Він бачив усе на власні очі. Він бачив, хто застромив у темряві ніж у спину, сеньйора Альфаро. Його ім’я…
— Ну, ну? — задихався Енріко.
— Тисячу доларів за його ім’я, — сказав І Пин, обмірковуючи, в якій валюті зажадати цю суму. — Тисячу доларів золотом, — нарешті проговорив він.
Енріко забув, що всі грошові переговори він доручив вести старшому сину.
— Де твій свідок? — заволав він.
І Пин тихенько покликав когось, і з кущів біля веранди виліз старий п’яниця. Він, як справжня мара, повільно наблизився до сходів і, похитуючись, почав підніматися.
Саме цієї пори на околиці міста двадцять вершників, — серед яких були й жандарми Рафаель, Ігнасіо, Августіно і Вісенте, — охороняли караван із двадцяти мулів, очікуючи наказу шефа вирушати в Кордильєри в якусь таємничу експедицію.
Вони знали тільки те, що на спині в найбільшого мула, якого тримали осторонь від інших тварин, навантажено двісті п’ятдесят фунтів динаміту. Ще вони знали, що затримка відбувається через сеньйора Тореса, який поїхав кудись узбережжям зі страшним убивцею з племені кару — Хосе Мапчено, котрий з ласки Божої та їхнього шефа ось уже скільки років уникає шибениці, яка вже давно за ним плаче.
Тим часом Торес, тримаючи на поводі коня Хосе Манчено і ще одного, запасного, чекав на березі, а сам Хосе рушив звивистою дорогою до вершини пагорба, де стояла гасієнда Солано. Торес навіть не підозрював, що лише за двадцять футів від нього, в заростях, біля самого берега, мирно спав п’яний старий пеон, а біля нього навіть не дрімав зовсім тверезий китаєць, у поясі якого була
А нагорі, в гасієнді, усі члени сімейства Солано збиралися вже спати. Леонсія тільки почала було розчісувати косу, як почула стукіт камінчиків у шибку і підійшла до вікна. Попередивши її пошепки, щоб вона не здіймала галасу й нікого не кликала, Хосе Манчено простягнув дівчині зім’ятий папірець — записку Тореса — і таємниче сказав:
— Це від китайця, що чекає на вас тут унизу, за кущами.
І Леонсія прочитала записку, написану жахливою іспанською мовою:
“ Перший раз я сказав вам секрет про Генрі Моргана. Цього разу в мене є секрет про Френка. Вийдіть до мене для розмови”.
Серце Леонсії забилося, коли вона прочитала ім’я Френка, і, накинувши на себе мантилью, вона пішла за кару, не сумніваючись, що на неї чекає І Пин.
І Пин, що сидів на березі і спостерігав за Торесом, теж не мав сумніву щодо того, що відбувається, коли убивця Хосе Мапчено з’явився на дорозі, несучи на плечі, ніби мішок борошна, зв’язану сеньйориту Солано. Не сумнівався І Пин і щодо того, що буде далі: він бачив, як Хосе і Торес прив’язали Леонсію до сідла запасного коня і галопом помчали берегом. Залишивши п’яного пеона спати в кущах, товстун китаєць вийшов на дорогу і побіг угору з усією спритністю, на яку тільки був здатний. Добігши до гасієнди, він, ледве зводячи дух, почав бити в двері руками і ногами, благаючи всіх китайських богів, щоб якийсь із цих шалених Солано не пристрілив його, перш ніж він устигне пояснити причину такого поспіху.
— Ах, Боже мій, та забирайся ти до біса! — сказав йому Александро, коли, відкривши двері, при свічці розгледів обличчя настирливого гостя:
— У мене великий секрет! — задихаючись, випалив І Пин. — Надто великий і зовсім новий.
— Приходь завтра, коли люди прокинуться, — гаркнув Александро, наміряючись дати китайцю стусана.
— Я не продаю цей секрет, — белькотав І Пин. — Я його вам дарую. Слухайте: сеньйорита, ваша сестра… Її украли! Прив’язали до сідла і швидко помчали берегом.
Але Александро, що усього яких-небудь півгодини тому побажав Леонсії на добраніч, голосно розсміявся, не вірячи жодному слову китайця, і знову зібрався було стусаном виштовхнути за двері торговця секретами. І Пин впав у відчай. Він витяг мішечок із грішми і, всунувши його в руки Александро, сказав:
— Підіть скоріше і подивіться. Якщо сеньйорита зараз вдома, можете залишити цю тисячу собі. Якщо сеньйорити немає, повернете гроші мені…
Це переконало Александро. За хвилину він уже збудив усіх. А ще за п’ять хвилин конюхи і неони, насилу продерши очі, уже сідлали коней і в’ючили мулів, а Солано похапливо одягалися й озброювалися.