Сестри Річинські. (Книга перша)
Шрифт:
Раз на балу, прибуток від якого був призначений на користь Товариства інвалідів, Катерину навіть обрали королевою балу.
Не могла сприймати цього факту інакше, як безоглядну нетактовність, навіть глум з боку організаторів забави. Катерина забилась у гардеробну й не хотіла виходити в зал.
Почесний голова комітету цієї забави, приятель родини Річинських, доктор Гук, намагався пояснити їй, що королева балу — це не те саме, що королева краси.
Таке пояснення, замість заспокоїти, вразило Катерину в найболючіше місце. Щоб не звертати надто уваги на себе,
Не можна так само сказати, що Безбородько сподобався їй з першого погляду, хоч і відповідав якраз її уподобанням, але відразу показався грубіяном у товариських формах, коли запросив її до першого танцю лише під ранок.
Катерина прагнула залучити його собі насамперед тому, що стільки рук простягалось до нього, стільки завидющих очей стежило за ним, стільки безглуздих інтриг плели кумоньки довкола його особи.
Катерина хотіла довести світові, що тільки вона, одна вона — невродлива, малопомітна — матиме доктора Безбородька.
І то ще як матиме! Не тільки його прізвище, але й його глибока прив'язаність (якщо слово «кохання» здається доктору вже застарілим) належатиме тільки їй.
Була переконана, що з такими прикметами, як її, не буде нікому гирею на нозі, тим паче в коханої людини. Зробить по змозі своїх сил життя Теофілові безжурним та зручним, і не може бути, щоб він, хай за рік, хай пізніше, не зрозуміє її добрих прикмет і не оцінить належно її присутності у своєму житті.
Катерина чепурилася перед виходом з дому. Увійшла Неля, але не наблизилась до дзеркала, а збоку неприязно очікувала своєї черги. Катерина, яка на кожному кроці шукала нагоди примиритись з сестрою, запобігливо поступилась Нелі своїм місцем.
Глянувши мимохіть у дзеркало, Катерина побачила очі Безбородька, що стежили за Нелею.
Серце Катерини боляче стислось і на хвилину немов зупинилось, ніби випало з грудей, залишаючи за собою порожнє, важке місце.
Той молитовний вираз очей, ті розтулені від шаленого захоплення губи переконали її остаточно, що підозріння, яке не хотіла, боялась допустити до себе, підозріння, яке давно муляло їй серце, є слушним.
Стало їй ясно все. Але дивно — не осуджувала свого майбутнього чоловіка. Що ж! Неля не просто гарна дівчина, а стихія. Фантазія природи. Як не можна опертись стихії, маючи її день у день поблизу себе?
І в ту мить зрозуміла Катерина, що пропозиція Сулімана не брати сестер з матір'ю у свій дім — це її спасіння.
Коли вже виходили, Катерина, хоч Філько квапив, завернула з порога у спочивальню до Олени.
— Мамо, — промовила, і голос її затремтів від зворушення, а може, з ніяковості за свою сентиментальність, — я хочу мамі сказати, що… що б там не сталось, мама завжди може… покладатись на мене… Завжди в моїм серці буде місце для мами… Хай мама цього ніколи не забуває…
Олена нічого не відповіла на ці незвичайні в устах Катерини слова. Погладила тільки дочку по голові. Потім поцілувала в очі, але Катерина добре бачила, що мама плаче тихенько.
Бідна мама! Так рідко доводиться їй плакати з радості!
У церкві
Коли ці двоє імен пролунали у церкві — на мить стихло. Згодом прокотився ледь помітний шепіт. Здавалось Катерині — прихильний.
Тільки чекаючи у притворі Філька, почула Катерина за собою чоловічий, деренчливий голос, який крізь кашель і сміх промовив зовсім голосно:
— А то тобі! П'ять мав до вибору, і що його засліпило, що вибрав найпоганішу з них!
В тій хвилині Безбородько взяв її під руку.
Чув чи не чув?
Коли вийшли з церкви, то зненацька почав падати, кружляючи, спокійний, лапастий сніг. Просто дивно, звідки взявся він так несподівано, бо стояв жовтень і листя ще багряніло на деревах.
Жінки в осінніх, легких костюмах, діти з голими литками озирали одне одного, сміючись: як же вони виглядають на тлі цієї раптової зими?
Світ здавався Катерині якимось фантастичним, як химерним здавалось і те, що незабаром буде дружиною чоловіка, який іде ось, поруч.
Подивилась на нареченого. Усміхнувся до неї з-під засніжених вій. Уже не пам'ятав, видно, отих неприхильних слів у притворі церкви. А може, в цьому мерехтливому світлі здавались вони йому такими ж нереальними, як листя на деревах, припорошене снігом, як ті жоржини у магістратському садку, що навіть голівки схилили під білою навалою.
Поки що Катерина перетворила свого майбутнього чоловіка у персону грату з чудодійною силою — сумних змушувати усміхатись, озлоблених говорити приємні речі, хворих забувати в його присутності про свої хвороби, незадоволених не нарікати, голодних не відчувати голоду.
Коли Безбородько з'являвся на порозі дому Річинських, з кожним, з ким він зустрічався, наступала метаморфоза: Олена оживлялася до такої міри, що забувала про жалобу в домі, розповідала смішні історійки з своєї молодості; Мариня з таким шиком подавала на стіл делікатеси, що можна було подумати, ніби вона нічим іншим не займається, тільки своєю роботою; ба навіть Оля, коли входила до їдальні, коли там був Безбородько, намагалась прикрасити своє лице чемностивим усміхом.
Звичайно, ті коментарі, що велися з цього приводу у дівочій кімнаті, Безбородько не міг і не повинен був чути.
Зоня, бувало, ставши в улюблену позу трибуна, твердила з серцем, що вона не завидує тому ідіотові, і тим сиропним компліментам, і тим гусячим паштетам, що ними годує його Катерина, бо так чи інакше вони пізніше вилізуть йому боком.
— Мені, слово честі, часом стає жаль того ідіота. Я його зневажаю за його обмежену міщанську чорну душу і разом з тим не можу дивитись, як той дурень добровільно пхає голову в ярмо. Не можу, хоч вбийте, не можу терпіти обмежених людей! Іноді просто аж кортить відкрити очі тому дурневі і показати йому, який він тяжкий ідіот!