Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча
Шрифт:
Чере пару сікунд доктор вже взувався біля дверей.
– Не панімаю, куда це можна опоздать в таку рань…
Доктор Падлюччо глянув на Мішу, як на тупіцу.
– Це в нас заповідаєцця на раннє утро, а в Токіо, мій друг, нєкоторі вже вспіли пообідать.
– У Токіо? Я надіюсь, нам не нада летіть в Токіо? Бо у мене ж іще дажи паспорта нема…
– Нє, мій сонний умом учень, у Токіо летіть необізатільно. А вот у бліжайший кампутірний клуб летіть прийдецця.
– Клуб? О, Боже! Зачєм нам клуб?
Надивившись
– Бо ровно через час на одному японському інтернет-аукционі буде виставлено на продаж лічний архів княгіні Ольги Євгеньївни Чубарової. Ілі же госпожи Чагодаєвої, катора померла почтєнною вдовою знамінітого американського адмірала Кларка. Для нас жи важно, шо нєкоторе врем’я вона підписувала свої пісьма, як Ольга Чубарова-Капабланка.
Глава 5. Княгіня на жимчужині
– Хто там, Кікірікі? Хто прийшов?
Хосе Рауль висунувся з ванної, неудачно прикрившись полотєнцем. Тоість, він то щитав, шо прикрився достаточно, як для джентльмена, но сміх в прихожій заставив його усомніцца в цьому.
– Ба! Вілікій чимпіон расхажує по свому номиру акі Адам! От тіки Єва шото не соотвєцтвує!
Ці басовиті раскати Капабланка опознав навіть раньше, ніж спохопився нащот полотєнца, яке зацепилось за дверний пройом і потому не вполнє дотянулось до місця призначення.
– Савєлій, ти лі?!
– всьоравно обрадувався Капабланка, отряхнувши мокрі волоси.
– Яким же вітром?
У відповідь готельний номер знову наповнило утробне гоготанье.
– Княгіня, я вас молю, почті шо на колєнях: ну, поясніть ви своєму супругу, шо Росія - не такий мєдвєжий угол, як йому кажицця здаля! Тим більше, шо я давно живу побліже к вашому готелю!
Ольга тожи на повну громкость включила свої сміхові калакольчіки, й атмосфєра номера вміг прогрілася від передчуття грядущої попойки.
Бистро і качіствінно одягнувшись, Капабланка появився в гостінній, широко розвівши руки.
– Савєлій, позволь тебе обнять!
– Рауль, опомнись, в Парижі так не принято! Послєдня здєшня мода полягає в тому, шоби при зустрічі слєгка коснуцца лбами, - як кажуть на югє моєї далекої та незнаної родіни, німного буцнутися!
– Ха-ха! Твій юмор, брат, нічуть не ізмінився! Все такий же гєрмітічний і полукорєктний, як і придумана тобою сістєма в Галанському захисті.
Після жостких обніманій мужчіни угомонились і притихли. Ольга зі скорбним відом встала, охнувши не без притворства:
– Пойду к горнічній, закажу чаю.
Хосе Рауль тут жи і сам подпригнув:
– Душа моя, вам не нада прилагать таких усілій, - я сам спущусь. Ти лучче возьми собі
І, повернувшись до Савєлія, пояснив:
– Ольга ще відучора плохо себе чуствує. Тіки но приїхали в Париж - і на тобі. Впрочім, нема чому тут удівляться: Франция - страна простуди, кашлю і мігрєні.
– Постойте, друг мій, - восклікнув Савєлій, - но це ви, мабуть, попутали наш солнічний Париж із слякотним і мєрзкім Лондоном! Клянусь, тут клімат самий луччий для всіх недужих!
– Ах, Тартаковєр не був би Тартаковєром, якби у нього вирвать нещадне жало подлої сатіри!
– вигукнув Капабланка.
– Скіки можна іздівацця над моїми чуствами до всього агліцкого? Да, я не скриваю, шо самий грязний участок Темзи в районі доков мені рідніший, ніж ваші луври да мон-мартри.
– Скажіть спасібо, - не унімався Савєлій, - шо перед вами сидить істовий поляк, которому ця Франция також у печінках сидить! Га-га!
Ольга знову з охами і ахами приподнялась, упрєждая допомогу галантних шахматістов.
– Прошу простіть мене покорно, но я, пожалуй, піду прилягу нинадовго. Дасть Бог, і пожже я составлю вам компанію, за ужином.
– Княгіня, ми уповаєм на ваше бистре і рішитільне виздоровлєніє!
– бодро вигукнув Тартаковєр провожая Ольгу полупоклоном.
Спустя два часа вона проснулась од жуткої тішини, царящої вокруг. Єслі Ольга чогось і боялась у своїй веселій і беззаботній жизні - то це мгновєній, када навколо не чути звона бокалов, мілого щибетання і шороха. Впрочім, вона атлічно виспалась і чуствовала себе бодрим агурцом, тоість - мімозою.
Потративши всього мінут дваццать на туалєт, вона вошла в гостінну й застала удівітільне й небачене раніше зрєліще: мужчіни сиділи молча за столиком, согнувшись над шахматною доскою. Тут нада пояснить одну странность Капабланки: він нікада не занімався шахматами дома, даже під час турнірів, када жив в готелях. І за всі три года їхнього брака Ольга не помнила такого случая, шоб Капабланка з ким то шпілив за межами турнірного пространства. Більше того, у них ніколи не було жодного камплєкта шахматних фігур!
– Капабланка!
– взволновано вигукнула Ольга.
– Чим це ви тут занімаїтесь?! Шо це за новозті?
Хосе Рауль винувато улибнувся і розвів руками:
– Це все Савєлій, змєй! Припер з собою шахмати. А ти ж уснула, дарагая, і нам рішитільно не було куда себе подіть! Впрочім, ми уже сиграли, і можем прямо щаз отправитись у ристоран!
– Да? Ну шо ж, атлічно, - прококєтнічала Ольга.
– Кстаті, хто виіграв?
– Капабланка вкотре доказав, шо можна бути луччим, і в тоже врем’я - першим!
– блєснув потрьопаним афорізмом Савєлій Тартаковєр (ету мисль він уже встиг опубілкувать в мєсних газєтах).