Сходження Ганнібала

Гарріс Томас

Роберт Лектер сам показав небожу його кімнату. Для Ганнібала підготували велику світлу спальню, кам’яні стіни якої оживлялися портьєрами й плакатами. Високо на стіні висіла маска кендо [26] і перехрещені бамбукові мечі. Якби Ганнібал міг говорити, він спитав би про мадам.

15

Ганнібал залишався на самоті хіба хвилину, аж тут почувся стук у його двері.

За ними стояла Чійо — служниця леді Мурасакі — дівчина японка, приблизно його віку, з волоссям, начесаним над вухами. Чійо миттєво оцінила його поглядом, відтак на її очі впала пелена, вони затуманилися, мов блимнула соколиха.

26

Кендо —

відоме з X ст. мистецтво фехтування мечами. До обладунку кендо належить маска «мен» — сталева личина, вшита у матерчатий шолом.

— Леді Мурасакі шле вам свої вітання з прибуттям, — сказала вона. — Якщо ви підете зі мною…

Старанна й строга Чійо повела його до лазні у прибудові до шато, де колись чавили вино.

Щоб зробити приємне своїй дружині, граф Лектер перебудував винарню на японську лазню, чан винного преса тепер наповнювався водою, яку підігрівав апарат у стилі Руба Голдберга, [27] зроблений із мідного перегінного куба для коньяку. У лазні пахло димом прогорілих дров і розмарином. Навкруги чана розташувалися срібні канделябри, що пережили війну закопаними в садку. Чійо не запалила свічки. Для Ганнібала, допоки не з’ясується його статус, вистачить і електричної лампочки.

27

Руб Голдберг (1883–1970) — знаний карикатурист і конструктор-гуморист, автор численних машин, головною ідеєю яких є досягнення простих результатів карколомними методами. У США щороку відбувається Національний конкурс абсурдних винаходів імені Руба Голдберга в університеті Пердью в штаті Індіана.

Чійо вручила йому рушники й халат і показала на душ у кутку.

— Вимийтеся спершу там, добре потріть себе, перш ніж занурюватися у воду. Шеф-кухар подасть вам омлет після лазні, а потім вам потрібно відпочити.

Вона подарувала йому гримасу, яку можна було вважати усмішкою, вкинула плавати до ванни помаранч і залишилася чекати на його одіж за дверима лазні. Коли він просунув їй за двері своє манаття, вона взяла його обережно двома пальчиками, перекинула через ломаку, яку тримала в другій руці, і з цим зникла.

Вже смеркалося, коли Ганнібал прокинувся — раптом і одразу, як звик у казармі. Спершу рухалися тільки його очі, поки він усвідомив, де перебуває. Чистий у чистій постелі. Крізь фрамугу линуло останнє світло довгого французького надвечір’я. На стільці поряд із ним лежало бавовняне кімоно. Він одягся. Ступні приємно холодила кам’яна підлога коридору, кам’яні сходи були з вичовганою століттями виїмкою, як у замку Лектер. Знадвору, з-під лілового неба, до нього долітали звуки кухні: там готували вечерю.

Собака побачила його і, не встаючи, махнула хвостом туди-сюди.

Від лазні почулася японська цитра. Ганнібал рушив на звуки музики. Закурене вікно світилося зсередини живим сяйвом. Ганнібал зазирнув. Поряд із ванною сиділа Чійо і щипала струни довгого елегантного кото. [28] Цього разу вона запалила свічки. Джерґотів водонагрівач. Під ним, стріляючи іскрами, потріскував вогонь. У воді була леді Мурасакі. Леді Мурасакі у воді, ніби латаття в рові, де лебеді плавають і не співають. Ганнібал задивився, мовчазний, наче лебідь, розгорнув свої руки, мов крила.

28

Кото — метрової довжини семиструнна цитра, завезена в Японію з Китаю в період Нара (710–793 pp.), на якій грають залізними наперстками; один із найпопулярніших у Японії традиційних інструментів.

Він позадкував од вікна і повернувся в присмерку до своєї кімнати, якийсь чудернацьки обважнілий, і там знову впав на ліжко.

Жар

прогорілого вугілля ще відсвічувався на стелі хазяйської спальні. У напівтемряві граф Лектер притулився до леді Мурасакі, відповідаючи на її доторк і голос.

— У чеканні на вас мені стало тоскно, як тоді, коли ви були у в’язниці, і я згадала вірш одної з моїх пращурок, Оно но Комачі, [29] написаний тисячу років тому.

29

Оно но Комачі — знаменита куртизанка й поетеса IX ст., засновниця класичної традиції п’ятивірша танка.

— О…

— Вона була дуже пристрасною коханкою.

— Я згораю від нетерпіння дізнатися, що вона написала.

— Ось вірш:

Хіто ні аван цукі но накі йо ва/омойокіте/мунехасірібі ні/ кокоро які орі.

Ви чуєте його музику?

Роберт Лектер зі своїм західним слухом не чув музики, але, знаючи, де ховається музика, він не втрачав ентузіазму.

— О Боже, звичайно. Розкажіть мені зміст.

— Нема шансу побачити його/в цю безмісячну ніч/ я лежу без сну, палаю/груди їсть вогонь/серце в полум’ї.

— О Шеба, [30] це божественно.

Вона з витонченою делікатністю позбавила його напруження.

У фойє шато високий дзиґар доповідає про пізню годину, м’який передзвін лине кам’яними коридорами. Мастиф ворушиться в своїй буді й тринадцятьма короткими скавками відповідає годиннику. Ганнібал у своїй власній чистій постелі перевертається уві сні. І бачить сни.

У клуні холодне повітря, одяг на дітях стягнуто вниз до пояса, Синьоокий і Жаб’яча Лапа щупають м’ясо на їхніх плечах. Решта ґелґотять позаду них і кубрячаться, мов гієни в очікуванні. Є тут і той, що завжди готовий допомогти зі своєю мискою. Міша розпашіла, вона кахикає, відвертаючи обличчя від їхніх подихів. Синьоокий хапається за ланцюги на дитячих шиях. Пташина кров і пір’я, прилиплі на його обличчі.

30

Шеба — власне ім’я цариці Савської, еталону жіночої краси і розуму в Біблії та інших стародавніх текстах.

Рипучий голос Каструльника: «Берімо її, вона все’дно помре. А він залишиться свіжеееееньким трохи довше».

Синьоокий, жахливо морочливий, до Міші: «Ходімо гратися, ходімо гратися!»

Синьоокий співає, і Жаб’яча Лапа разом із ним:

Маленький, тихий, мовчазний стоїть у лісі чоловічок, На ньому пурпуровий плащик мерехтить.

Каструльник підставляє свою миску. Жаб’яча Лапа піднімає сокиру, Синьоокий тримає Мішу, і Ганнібал із верещанням наскакує на нього, вгризається зубами Синьоокому в щоку, Міша висить у повітрі, піднята за руки, вигинається, намагаючись оглянутися на брата.

— Міша, Міша!

Ридання лунають кам’яними коридорами, граф Лектер і леді Мурасакі забігають до Ганнібалової спальні. Він закусив подушку зубами, навкруги літає пір’я, Ганнібал гарчить і квилить, він борсається і б’ється, зціпивши зуби. Граф Лектер навалюється на нього всім тілом, натягує хлопцеві на руки ковдру, вкриває йому ковдрою коліна.

— Спокійно, спокійно.

Боячись, щоб Ганнібал не перекусив собі язика, леді Мурасакі швидко розв’язує пояс свого халата, затискає йому ніс, поки він не починає хапати ротом повітря, і встромляє йому між зуби свій пояс.