Сходження Ганнібала
Шрифт:
9
Моторизований радянський підрозділ із протитанковою гарматою і важкою ракетною установкою зупинився на ніч у порожньому замку Лектер. Вони поїхали звідти вдосвіта, залишивши по собі на снігу подвір’я темні масні плями. Лише одна легка вантажівка ще стояла у воротах, двигун її працював на холостих обертах.
Ґрутас із чотирма компаньйонами в уніформах медиків дивилися на неї з лісу. Минуло чотири роки, як Ґрутас застрелив на замковому подвір’ї кухаря, і чотирнадцять годин відтоді, як мародери залишили палаючий мисливський будиночок, покинувши там всіх своїх мертвих.
Удалині
Останній солдат, задкуючи, вийшов із дверей, він розмотував із котушки бікфордів шнур.
— Чорт, — вилаявся Мілко, — зараз полетить каміння завбільшки з товарні вагони.
— Ми мусимо туди неодмінно попасти, — сказав Ґрутас.
Солдат відмотав шнур до нижньої сходинки, обрізав його і присів напочіпки.
— Нащо нам туди, там усе вже давно розграбовано, — мовив Гренц. — C’est foutu. [20]
20
Гаплик (фр.).
— Tu d^abandes? [21] — поцікавився Дортліх.
— Va te faire enculer! — огризнувся Гренц.
Вони нахапалися французьких слів, коли разом із «мертвими головами» перебували на перепочинку поблизу Марселя, і тепер хизувалися ними один перед одним, коли напружено на щось очікували. Лайка нагадувала їм приємні дні у Франції.
Радянський солдат біля сходів розщепив шнур на десять сантиметрів від кінця і засунув сірника головкою в розщепу.
21
Ти всрався? (фр.)
— Якого кольору шнур? — спитав Мілко.
— Точно неясно, якийсь темний, — відповів Ґрутас, дивлячись у свій бінокль.
З лісу вони могли бачити, як освітилося обличчя бійця, коли другим сірником він підпалив шнур.
— Він помаранчевий чи зелений? — спитав Мілко. — Чи є на ньому смужки?
Ґрутас не відповів. Солдат неспішно почвалав до машини, посміюючись із товаришів у кузові, котрі кричали йому, щоб не барився, шнур позад нього сипав іскрами по снігу.
Мілко рахував, затамувавши подих.
Щойно вантажівка зникла з очей, як Ґрутас із Мілком кинулися вперед. Вогонь вже переповзав поріг, коли вони добігли до шнура. Смужки вони розгледіли тільки зблизька. Згорає двіхвилиниметер двіхвилиниметер двіхвилиниметер. Ґрутас перерубав його своїм великим викидним ножем.
Мілко пробурмотів «нахер хутір» і кинувся вгору замковими сходами вздовж шнура, видивляючись, шукаючи інших шнурів, інших зарядів. Він промчав через центральну залу вздовж шнура до вежі і побачив те, що шукав: шнур закінчувався великою детонаторною петлею. Неспішно повернувшись до зали, він доповів:
— Там головне кільце. Це єдиний шнур. Усе гаразд.
Вибухівку було закладено навкруг основи вежі, обхопленої єдиним кільцем детонаторного шнура.
Радянські
Мілко, Кольнас і Гренц обшукували верхні поверхи.
Ґрутас махнув Дортліху, щоб той ішов за ним, і рушив до входу в підземелля.
Ґратчасті двері у винницю були розчахнуті навстіж, замок виламано.
Вони мали одного ліхтарика на двох. Жовтий промінь зблискував на скляних скалках. Долівку вкривали порожні пляшки з-під дорогих витриманих вин, вони були без шийок, повідбиваних пожадливими пияками. Перекинутий мародерами-конкурентами дегустаційний стіл валявся під задньою стіною.
— Курва, — вилаявся Дортліх, — ані ковтка не залишилося.
— Допоможи мені, — позвав Ґрутас. Трощачи підошвами скло, разом вони відсунули стіл від стіни. Їм трапився недогарок свічки, і вони його запалили.
— Тепер потягни шандал, — наказав Ґрутас довшому за нього Дортліху. — Просто потягни прямо вниз.
Стелаж посунувся від стіни. Дортліх ухопився за пістолет, коли полиці ворухнулися. Ґрутас зайшов до секретної кімнати. За ним Дортліх.
— Боже праведний! — вигукнув Дортліх.
— Дістань машину, — наказав Ґрутас.
10
Тринадцятирічний Ганнібал Лектер самотньо стовбичив на валуні під берегом рову і кидав крихти хліба у чорну воду. Живопліт, яким було обсаджено город, добряче розрісся. Тепер це був «Колективний город народного сирітського будинку», де вирощували переважно ріпу. Рів і все з ним пов’язане багато значили для Ганнібала. Рів був незмінним, у його воді відбивалися хмари, вони, як завжди, пропливали повз зубчасті вежі замку Лектер.
Поверх сирітської уніформи на Ганнібалові зараз була штрафна сорочка з написом «БЕЗ ІГОР». Заборона грати в сирітський футбол на полі за воротами замку не засмучувала його. Гра припинилася, коли битюг Цезар потягнув через поле навантажену дровами бричку з їздовим-росіянином на передку. Цезар радів Ганнібалові, коли той мав можливість зайти до стайні, але ріпа його не цікавила.
Ганнібал дивився на птахів, що пливли ровом, пара чорних лебедів пережила війну. У них було двійко лебедят, ще пухнастих, одне їхало на спині в матері, а друге пливло позаду. Троє старших хлопчаків на березі понад ровом висунулися з живоплоту й дивилися на Ганнібала й лебедів.
Лебідь-тато вибрався на берег проганяти Ганнібала.
Білявий хлопець на ім’я Федор прошепотів приятелям:
— Подивимося, як цей чорний чорт задасть німому — він виб’є з нього пилюку, як ото тоді з вас, коли ви хотіли поцупити яйця. Побачимо, чи вміє німий плакати.
Ганнібал розчепірив вербові гілки, й лебідь повернувся до води.
Розчарований Федор дістав рогатку з вирізаною з автомобільної камери рожевою гумкою й поліз пальцями в кишеню сорочки по камінця. Камінь поцілив у берег рову, заляпавши Ганнібалу ноги грязюкою. Той безвиразно подивився вгору на Федора і похитав головою. Наступний камінь чвиркнувся у воду поряд із плаваючим лебедятком, Ганнібал підняв свої гілки, зашипів, відганяючи лебедів подалі звідси.