Сходження Ганнібала
Шрифт:
— Батько каже, що ви навчите мене багатьох речей.
— Якщо ви захочете навчитися багатьох речей, я можу вам допомогти.
— Він каже, ви великий учений.
— Я студент.
— Він казав моїй матері, що вас вигнали з університету.
— Так.
— Чому?
— Тому що я єврей, ашкеназі, [14] якщо точно.
— Розумію. Ви нещасний?
— Від того, що я єврей? Ні, я щасливий.
— Я мав на увазі — тому, що ви не в університеті?
14
Ашкеназі —
— Я радий, що я тут.
— Ви вважаєте, що я вартий того, щоб ви витрачали на мене свій час?
— Кожна особистість варта витраченого на неї часу, Ганнібале. Якщо людина на перший погляд здається тупою, придивляйтеся уважніше, заглядайте їй у нутро.
— Вас поселили в кімнаті з ґратами на дверях?
— Так.
— Вони більше не замикаються.
— Мені приємно було це побачити.
— Там колись тримали дядька Елгара, — повідав Ганнібал, розкладаючи перед собою олівці. — То було у 1880-х, ще до мене. Подивіться на шибку у вашій кімнаті. Там є точна дата, яку він вирізав діамантом на склі. Це його книжки.
Ряд величезних томів у шкіряних палітурках займав цілу полицю. Остання в ряду книга була обсмалена.
— Там тхнутиме димом у дощ. Стіни кімнати обкладали тюками сіна, щоб приглушити його проповіді.
— Ви сказали, його проповіді?
— То були релігійні казання. Але чи знаєте ви значення слів «хіть» або «хтивість»?
— Так.
— Я не зовсім їх сам розумію, проте це щось таке, чого не можна вимовляти при мамі.
— Я так само це розумію, — погодився пан Яков.
— Якщо ви поглянете на дату на склі, це точно той день, коли в ту кімнату приходить пряме сонячне світло.
— Він чекав на сонце.
— Так, і це той день, коли він там згорів. Сонце зазирнуло до нього, і він підпалив сіно моноклем, який надівав, коли писав оці книжки.
Далі Ганнібал повів пана Якова на ознайомчу екскурсію замковою територією. Вони пройшли через внутрішній двір, посеред якого височіла кам’яна брила. На її поверхні збереглися сліди від ударів сокирою, у камінь було вмонтоване залізне кільце.
— Ваш батько казав, що ви виміряли висоту замкових веж.
— Так.
— І якої вони висоти?
— Південна сорок метрів, а друга на півметра нижча.
— А що ви використовували як гномон?
— Цей камінь. Я виміряв висоту каменя і довжину його тіні, а потім о тій самій годині заміряв тінь замку.
— Бік каменя не зовсім вертикальний.
— Я використав моє йо-йо [15] як висок.
— Ви робили обидва замірювання підряд?
— Ні, пане Якове.
— Яку похибку ви отримаєте через паузу між вимірами?
— Земля обертається десь на градус кожні чотири хвилини… Він називається Воронячий Камінь — Рейвенстон. Нянечка зве його рабенштайн. [16] їй заборонено садовити мене на нього.
15
Йо-йо — старовинна (дуже популярна тепер) іграшка на мотузці, зроблена з двох з’єднаних віссю котушок.
16
Rabenstein — місце страт, ешафот (нім.).
— Бачу, —
Дискусії під час прогулянок перетворилися на звичку, Ганнібал промовляв угору, а його ментор навпаки — нахилявся, щось кажучи. Проте інколи пан Яков говорив убік, у повітря понад головою Ганнібала, ніби забуваючи, що розмовляє з дитиною. Ганнібала цікавило, чи не скучає вчитель за прогулянками й розмовами з кимось свого віку?
Ганнібал пантрував, як панові Якову поведеться з шафарем Лотаром і стайничим Берндтом. Вони були прості чолов’яги й досить ділові, добре зналися на своїй роботі. Але голови в них працювали інакше. Ганнібал побачив, що пан Яков не робить зусиль приховати свій розум або похизуватися ним, але ніколи не давить на когось інтелектом. У вільний час, користуючись саморобним теодолітом, він учив їх землемірної справи. Обідав пан Яков разом із кухарем, з котрого, на подив усієї родини, він витяг чимало слів на архаїчному діалекті їдишу.
У клуні поряд із реманентом зберігалися частини старовинної катапульти, яку Ганнібал Лютий використовував проти тевтонських лицарів, на день народження Ганнібала пан Яков із Лотаром і Берндтом зібрали катапульту, замінивши метальне вирло міцною новою дошкою. Наповнена водою велика бочка злетіла вище замку і з таким вибухом упала на дальньому березі рову, що аж все птаство здійнялося вгору.
Того тижня Ганнібал отримав напад найгострішого за все своє дитинство задоволення. Пан Яков у дарунок до дня народження показав йому нематематичне доведення теореми Піфагора, застосувавши кахлі та їх відбитки на піску. Ганнібал ходив навкруги, роздивлявся. Пан Яков підняв одну плитку і примружив очі, ніби питаючи, чи хоче Ганнібал побачити доведення ще раз. І раптом Ганнібал усе зрозумів. У нього перехопило подих так, ніби його самого підкинуло катапультою.
Пан Яков рідко приносив із собою підручники і рідко нагадував про них. Восьмирічний Ганнібал спитав учителя чому.
— Ви хочете запам’ятати все? — перепитав пан Яков.
— Так.
— Пам’ятати — це не завжди благо.
— Я хотів би пам’ятати все.
— Тоді вам треба збудувати в умі палац, щоб зберігати в ньому все. Палац у вашій свідомості.
— Це має бути саме палац?
— Це місце виросте до розмірів неосяжного палацу, — сказав пан Яков. — Крім того, там має бути гарно. Яка кімната з тих, що ви їх добре знаєте, найкрасивіша?
— Кімната моєї матері, — відповів Ганнібал.
— Отже, з неї й треба починати, — порадив пан Яков.
Двічі Ганнібал із паном Яковом спостерігали, як сонце навесні торкається вікна дядька Елгара, на третій рік вони вже переховувалися в лісі.
5
Коли Східний фронт затріщав по швах, російська армія лавою покотилася Східною Європою, залишаючи по собі ландшафти, заповнені димом і попелом, населені голодними і мертвими.
До Балтійського моря зі сходу й півдня насувалися росіяни, 2-й та 3-й Білоруські фронти гнали перед собою потрощені підрозділи ваффен СС, що відступали, відчайдушно поспішаючи дістатися берега, звідки мали надію бути евакуйованими морем у Данію.
Настав кінець амбіціям хіві. Хоча вони добряче прислужилися своїм нацистським хазяям грабунками і вбивствами, розстрілами євреїв та циган, ніхто з них так і не був прийнятий до СС. Їх називали Осттруппен і навряд чи вважали солдатами. Тисячі було загнано в трудові батальйони, де їх змушували працювати до повного виснаження.