Сходження Ганнібала
Шрифт:
На низькому суку висів чоловік у грубому цивільному вбранні, шию йому було недавно передавлено дротовою петлею, обличчя мав чорно-синє, брудні чоботи півметра не діставали до землі. Берндт поспішив назад до фургона, шукаючи місце на вузькій стежці, де можна було б розвернутися, аж раптом помітив чиїсь сліди на сирій землі, і власні чоботи здалися йому чужими.
Вони вийшли з-за дерев, три німецьких солдати під командою сержанта і шість чоловіків у цивільному. Сержант рішуче клацнув затвором автомата. Берндт упізнав одного з цивільних.
— Ґрутас! — вигукнув він.
— Берндт, добрий Берндт, котрий завжди так гарно засвоював уроки, — промовив Ґрутас. Він підійшов до Берндта
— Може, він твій друг, — мовив сержант.
— Радше ні, — відповів Ґрутас і плюнув Берндту в обличчя. — Я повісив того, чи не так? Я теж його знав. Навіщо нам іти пішки? — І продовжив м’яко: — Я застрелю цього в замку, якщо ви повернете мені мою зброю.
3
Бліцкриг, «блискавична війна» Гітлера, виявилася навіть швидшою, ніж очікувалося. У замку Берндт побачив підрозділ дивізії ваффен СС «Мертва голова». [7] Біля рову стояли два танки, самохідна протитанкова гармата і вантажівка на напівгусеничному ходу.
Садівник Ернст лежав долілиць у городі, над його головою гули мухи.
Берндт бачив це з передка фургона. У фургоні їхали тільки німці. Ґрутас зі своїми змушений був іти пішки позаду. Вони були лиш Hilfswillige, [8] або «хіві», — місцеві, що зголосилися допомагати нацистським загарбникам. Берндт побачив двох солдатів на замковій вежі, вони якраз скинули додолу прапор Лектерів із гербом — розлюченим ведмедем, — а натомість повісили свій, зі свастикою, і ладнали радіоантену.
7
Waffen-SS («Бойові СС») — сформовані у 1940 р. військові частини СС; на початковому етапі дивізія Totenkopf («Мертва голова») формувалася здебільшого з охоронців концтаборів.
8
Hilfswillige — офіційно зареєстровані допоміжні службовці вермахту з представників місцевого населення окупованої країни.
Майор у чорній формі з есесівськими черепами тотенкопф вийшов із замку оглянути Цезаря.
— Гарний кінь, але заширокий для їзди верхи, — промовив із жалем. Він возив із собою високі жокейські чоботи й остроги, щоби кататися для моціону. Інший кінь підійшов би. Позаду нього двоє штурмовиків витягли з будинку кухаря.
— Де хазяї?
— У Лондоні, пане, — відповів Берндт. — Можна, я накрию тіло Ернста?
Майор махнув своєму сержанту, і той втопив дуло шмайсера Берндтові у щоку.
— А хто накриє твоє? Понюхай дуло. Воно ще димиться. Твій мозок теж нахер розлетиться вщент, — сказав майор. — Де хазяї?
Берндт сковтнув слину.
— Втекли до Лондона, пане.
— Ти жид?
— Ні, пане.
— Тоді циган?
— Ні, пане.
Він глянув на стіс листів, принесених з будинку.
— Тут пошта до якогось Якова. Ти жид Яков?
— То вчитель, пане. Він давно поїхав.
Майор оглянув вуха Берндта, чи не продірявлені вони під сережки.
— Покажи сержантові свій член. Ти будеш працювати чи мені тебе вбити?
— Гер, всі ці люди знають одне одного, — доповів сержант.
— Справді? Певне, вони одне одному подобаються.
Він обернувся до Ґрутаса.
— Чи не палаєш ти любов’ю більшою до своїх земляків, хе-хе, ніж до нас, хіві? — Потім обернувся до свого сержанта: — Ви вважаєте, що хтось із них
Сержант націлив автомат на Ґрутаса з його компанією.
— Кухар єврей, — сказав Ґрутас. — Тут всі його знають, доручіть йому щось для вас зготувати — і за годину ви будете мертві від жидівської отрути.
Він виштовхнув наперед одного зі своїх людей.
— Каструльник уміє готувати, він і здобичник, і солдат.
Ґрутас вийшов на середину подвір’я, дуло сержантового автомата повільно слідкувало за ним.
— Майоре, на вас перстень і шрами з Гайдельбергу. [9] Тут ви зараз самі творите воєнну історію. Оце Воронячий Камінь Ганнібала Лютого. Дехто з найвідважніших тевтонських лицарів загинув тут. Чи не час омити цей камінь єврейською кров’ю?
Майор підняв брови.
9
Гейдельберг — знаний з 1386 року університетський центр у землі Баден-Вюртемберг, уславлений також студентськими дуелями.
— Якщо хочеш вступити до лав СС, мусиш це заслужити.
Він кивнув сержанту. Есесівець витяг із кобури пістолет. Він вилущив усі набої з обойми, крім одного, і вручив пістолет Ґрутасу. Двоє штурмовиків підтягнули кухаря до Воронячого Каменя.
Майор, здавалося, захопився розгляданням коня. Ґрутас націлив пістолета кухареві в голову й чекав, сподіваючись, що майор озирнеться на нього.
Ластівки спурхнули з вежі, коли пролунав постріл.
Берндта послали пересувати меблі в офіцерських апартаментах нагорі. Там він побачив у дзеркалі себе, заплаканого. З маленької комірчини під дахом, де засів радист, до нього крізь тріщання атмосферних розрядів долітали звуки морзянки й голосових повідомлень. Радист збіг сходами з пачкою аркушів у руці і скоро повернувся пакувати свою апаратуру. Вони вирушали на схід.
З верхнього вікна Берндт бачив, як есесівець витяг із танка похідну рацію для маленького гарнізону, що залишався в замку. Ґрутас зі своїм цивільним збориськом під націленою на них німецькою зброєю поспіхом тягали з кухні здобич і завантажували її до напівгусеничного фургона, яким їздив допоміжний персонал. Солдати розсілися по машинах. Ґрутас вибіг із замку, догнав. Підрозділ рушив у бік Росії, забравши з собою Ґрутаса і решту хіві. Схоже, вони забули про Берндта.
Група панцергренадерів [10] з кулеметом і радіостанцією залишилася в замку. Берндт до темряви ховався в туалеті старої вежі. Німці гуртом вечеряли в кухні, тільки один залишився на варті у дворі замку. У кухонній шафі знайшовся шнапс. Берндт вийшов із баштового туалету, радіючи, що кам’яна підлога не рипить.
10
Панцергренадер — солдат німецької мотопіхоти.
Він зазирнув до кімнати з рацією. Рація стояла на туалетному столику мадам, її парфуми було скинуто додолу. Берндт задивився. Він згадав мертвого Ернста на городі і як кухар в останньому віддиху плюнув на Ґрутаса. Берндт прослизнув до кімнати. Знаючи, що мадам вибачить йому це вторгнення, він спустився чорним ходом у шкарпетках, тримаючи в руках свої чоботи, узяв два радіоблоки та акумулятор і вийшов із замку крізь старовинну потаємну хвіртку. Рація й ручний генератор були важким тягарем, понад двадцять кіло. Берндт дотягнув їх до лісу і там заховав. Він шкодував, що не було можливості вивести коня.