Сходження Ганнібала

Гарріс Томас

Вікна в нього стояли прочинені, він добре чув гомін демонстрацій комуністів на набережній Орфевр і Понт Ньоф. [160] Демонстрували здебільшого студенти, скандуючи: «Свободу Ганнібалу, Свободу Ганнібалу!» Вони несли плакати з написами «Смерть фашизму!» і вимагали негайного звільнення Ганнібала Лектера, котрий перетворився на ситуативну знаменитість. У «Юманіте» та «Канар Аншан» друкувалися листи читачів на його захист, а «Канар» подала ще й фото палаючої «Кристабелі» з підписом «Печеня з канібалів».

160

Pont Neuf («Новий

міст») — найстаріший середньовічний міст у Парижі.

Опубліковані в «Юманіте» зворушливі дитячі спогади Ганнібала про щастя колективізації (статтю таємно винесли з в’язниці) ще більше надихнули його комуністичних прихильників. Він радо писав би також для партійних видань крайнього правого крила, але консерватори були не в моді, тож не спроможні були влаштувати демонстрацій на його підтримку.

Перед Попілем лежав меморандум державного прокурора, котрий цікавився, які є конкретні докази в справі проти Ганнібала Лектера. У дусі відплати Vepuration sauvage, [161] що був живим і після війни, звинувачення за вбивство фашистів і військових злочинців мусили бути бездоганними і заслуженими, бо залишалися політично непопулярними.

161

L’epuration sauvage («дика помста») — період самосудів у 1944–1945 РР — між визволенням Франції від окупації і створенням повноцінного національного уряду.

Убивство різника Поля Момунда сталося багато років тому, а доказом був лише запах гвоздичної олії, на що слушно вказував прокурор. Чи доречно заарештовувати пані Мурасакі? Чи була між ними змова? — питав себе прокурор. Інспектор Попіль порадив утриматися від арешту пані Мурасакі.

Точні обставини смерті ресторатора Кольнаса, або ресторатора криптофашиста і спекулянта Кольнаса, як він прочитав про нього в газетах, визначити неможливо. Так, у нього на тімені був отвір невідомого походження, і язик та піднебіння хтось йому проколов. Як показав парафіновий тест, він сам стріляв із револьвера.

Загиблі на канальній баржі перетворилися на золу й жир. Про них відомо, що вони були викрадачами людей, торговцями білими рабами. Чи могла пані Мурасакі мати якийсь стосунок до того фургона з вм’ятиною на номерному знаку, де знайшли двох бранок?

Юнак не мав зареєстрованого кримінального минулого. Він був кращим студентом курсу в медичній школі.

Інспектор Попіль кинув погляд на свій годинник і пішов коридором до кімнати для допитів № 3, найкращої, оскільки в неї попадало трохи сонця і графіті на стінах недавно зникли під товстим шаром білої фарби. Біля її дверей у коридорі стояв вартовий. Попіль кивнув вартовому, і той відімкнув йому двері. Ганнібал сидів біля столу в центрі кімнати. Щиколотка його була примкнута до ніжки стола, а руки до кільця на стільниці.

— Зніміть залізо, — наказав Попіль вартовому.

— Доброго ранку, інспекторе, — привітався Ганнібал.

— Вона тут, — сказав Попіль, — а доктор Дюма і доктор Руфін повернуться після сніданку. — Попіль знову залишив його самого.

Тепер Ганнібал міг встати, коли леді Мурасакі зайде до кімнати.

Двері за нею зачинилися, і вона, напівобернувшись, поклала на двері долоню.

— Як вам спиться? — спитала вона.

— Я сплю добре.

— Чійо передає вам вітання. Пише, що вона дуже щаслива.

— Я радий.

— Її

молодий чоловік отримав диплом, і вони вже заручені.

— Я за неї надзвичайно радий.

Пауза.

— Разом із двома братами вони складають скутери, маленькі мотоцикли. Вже зробили шість машин. Вона вірить, що вони стануть популярними.

— Беззаперечно стануть, я й собі такий куплю.

Жінки відчувають погляди швидше за чоловіків, це частина їхньої здатності до виживання, вони також моментально відчувають пристрасть. І її відсутність. Вона відчула в ньому переміни. Щось зникло, те, що раніше ховалося у глибині його очей.

Слова її далекої прародительки Мурасакі Шікібу прийшли на пам’ять, і вона їх промовила:

Бурхлива вода Замерзла швидко. Під чистим небом Місячне світло і тіні, Відплив і приплив.

Ганнібал відповів класикою з Принца Гендзі: [162]

Спогади про довге кохання Злипаються у сніговий замет. Тоскні, мов качечки-мандаринки, Що й уві сні плавають поряд.

162

Хікару Гендзі («діамантовий Гендзі») — уславлений красою і розумом син імператора Кіріцубо, що втратив матір трирічним і все життя шукав жінку, схожу на неї, доки не закохався в свою мачуху; батько вивів його з імператорського стану, надавши кланове ім’я Мінамото.

— Ні, — сказала леді Мурасакі. — Ні. Тепер там тільки крига. Все минуло. Хіба все не минуло?

— Ви моя найлюбиміша у світі людина, — промовив він цілком чесно.

Вона вклонилася йому й залишила кімнату.

У кабінеті Попіля вона застала доктора Дюма і доктора Руфіна за жвавою розмовою. Руфін узяв її руки в свої.

— Ви казали мені колись, що він може закам’яніти душею назавжди, — промовила вона.

— У вас є таке відчуття? — спитав Руфін.

— Я люблю його, але не можу його віднайти, — сказала леді Мурасакі. — А ви?

— Я ніколи не міг, — признався Руфін.

Вона пішла, не побачившись із Попілем.

Ганнібал зголосився працювати в тюремній амбулаторії і подав прохання до суду, щоб йому дозволили повернутися до медичної школи. Доктор Клер де Врі, голова судово-медичної лабораторії, розумна і приємна жінка, вважала добровільну роботу Ганнібала — експрес-аналізи токсичних речовин — напрочуд корисною у відділенні, де поки що не вистачало реагентів і обладнання. Вона написала листа до суду від свого імені.

Доктор Дюма, чий беззастережний оптимізм надзвичайно дратував Попіля, подав тріскучу петицію за Ганнібала, де повідомляв, що після того, як Медичний центр Джона Гопкінса в Балтиморі, США, ознайомився з його ілюстраціями до нового анатомічного атласу, йому пропонують там інтернатуру. Дюма, користуючись малозрозумілою аргументацією, наголошував на моральних засадах.

Через три тижні, попри протести Попіля, Ганнібал вийшов із Палацу Юстиції і повернувся до своєї кімнати над медичною школою. Попіль не зайшов попрощатися з ним, наглядач просто приніс йому одяг.