Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Напевно він прийде голодний. Може, приготувати йому ще й яєчню? Річард любить яєчню. Ніккі зловила себе на тому, що посміхається. Прокинувшись, вона розсердилась, а ось тепер, думаючи про те, що подобається Річарду, — стоїть і посміхається.
Вона провела рукою по волоссю, вже з нетерпінням чекаючи його появи, щоб запитати, чи не хоче він яєчні. Він напевно скаже «так», і тоді вона із задоволенням зробить те, що він хоче.
Ніккі терпіти не могла робити те, що йому не подобалося.
З тієї моторошної ночі з Гейдом минуло кілька місяців. Це було помилкою. Ніккі зрозуміла
Гейда ненавидів Річарда. І побавившись з Ніккі, він теж таким чином мстився йому, і це знову робило Гейда королем. Як би сильно він не хотів Ніккі, помститися Річарду він хотів куди більше. Річард відняв у Гейда його королівство і забрав собі. Ніккі з дорогою душею допомогла цьому дрібному бичку знову стати королем. Вона знала, що Річард чує кожен її крик болю і розуміє, що Келен відчуває ту ж біль.
Але поки Гейда трудився на ній з усією старанністю, намагаючись з усіх сил як можна більше принизити Річарда тим, що творить з нею, слова Річарда «Ніккі, будь ласка, не треба. Ти робиш гірше тільки собі» невідступно переслідували її.
Поки Гейда брав її, Ніккі намагалася уявити, що це Річард, намагалася отримати Річарда хоча б опосередковано. Але вона не могла змусити себе повірити в це, навіть щоб отримати задоволення від фантазії. Вона знала, що Річард ніколи не став би ось так принижувати жінку і заподіювати їй біль. Ні на одну секунду не могла вона уявити, що це Річард.
Більш того, Ніккі почала розуміти, що слова Річарда — не прохання позбавити Келен від болю, він хотів позбавити від болю її, Ніккі. Як би він її не ненавидів, він не хотів бачити, як їй заподіюють біль.
Ніщо з усього ним сказаного не могло сильніше ранити їй серце. Доброта — це найжорстокіша річ, яку він тільки міг з нею зробити.
І подальша біль була їй покаранням. Ніккі було так соромно за те, що вона накоїла, що вона прикидалася перед Річардом, що нітрохи не постраждала. Вона хотіла позбавити його від неспокою, що Келен страждає, як і вона. На наступний ранок вона повідомила Річарду, що зробила помилку. Ніккі не чекала прощення. Вона просто хотіла, щоб він знав: вона була не права, і вона жалкує.
Річард нічого не сказав. Він лише дивився на неї своїми сірими очима, поки вона говорила, а потім пішов на роботу.
Кров у неї йшла три дні.
Гейда роздзвонив своїм приятелям, що взяв її. І до її ще більшого приниження, повідав у всіх подробицях. На подив Гейда, Каміль і Набба розлютилися. Вони намірилися залити йому очі розпеченим воском і зробити дещо ще. Що саме, Ніккі в точності не знала, але здогадувалась. Пороза була настільки серйозною, що Гейда зволів в той же день утекти і вступити в армію Імперського Ордена. Він вступив туди саме вчасно, щоб
Ніккі почула кроки в коридорі. Посміхнувшись, вона виклала на дошку три яйця. Але, всупереч її очікуванням, Річард не увійшов до кімнати. Хтось постукав у двері.
Ніккі відійшла на середину кімнати.
— Хто там?
— Ніккі, це я, Каміль. — Його голос звучав так схвильовано, що вона злякалася.
— Я одягнена. Заходь. Молодий чоловік, важко дихаючи, увірвався в кімнату. Він був блідий, по щоках текли сльози.
— Вони заарештували Річарда! Минулої ночі. Вони взяли його. Ніккі навіть не зрозуміла, що яйця з її рук падають на підлогу.
55
Ніккі в супроводі Каміля піднялася по дванадцяти кам'яних сходах — у казарми міської гвардії. Казарми — справжня фортеця, загороджена високими потужними стінами. Ніккі не просила Каміля супроводжувати її, але сильно підозрювала, що йому могла перешкодити піти тільки смерть. Вона ніяк не могла зрозуміти, як Річарду вдається викликати в людях таке почуття.
Коли вони покинули будинок, Ніккі була так вражена тим, що трапилося, що погано розуміла, що відбувається, але все-таки помітила — всі мешканці їх будинку сильно стривожені. Мало не з усіх вікон визирали лиця, коли вони з Камілем вилетіли з дому і помчали по вулиці. Навіть із сусідніх будинків вийшли люди і дивилися їй услід. І у всіх були дуже похмурі обличчя.
Що ж змушувало всіх так переживати за цю людину?
І чому вона сама переживає за нього?
Усередині брудних казарм юрмилися люди. Неголений старий з запалими щоками тупо стояв, дивлячись у нікуди. Круглощокі жінки в хустках плакали, а волаючі діти чіплялися за їх подоли. Інші жінки стояли з порожніми лицями, ніби в черзі за хлібом або просом. Маленька дитина в одній сорочці самотньо стояла, засунувши крихітний кулачок в рот, і волала.
У всіх був похоронний настрій.
Міські гвардійці, по більшій частині здоровенні молодці з байдужими обличчями, проштовхувалися крізь натовп у темні коридори. Низька дерев'яна перегородка розділяла приміщення навпіл, і вся юрба стояла на одній половині. А за перегородкою перемовлялися гвардійці. За простим столом сиділи якісь люди, гвардійці приносили їм доповіді, обмінювалися жартами або отримували чергові накази.
Ніккі проштовхалася через натовп до самої перегородки — на перегородку напирали жінки, сподіваючись, що їх викличуть, сподіваючись дізнатися хоч щось, сподіваючись на чудесне втручання самого Творця. Але замість цього отримували лише образи.
Ніккі схопила за рукав проходячого мимо гвардійця. Він зміряв її з ніг до голови грізним поглядом. Ніккі нагадала собі, що позбавлена своєї могутності, і випустила його рукав.
— Чи не скажете, хто тут головний?
Він знову оглянув її з ніг до голови і, мабуть, визнав її без чоловіка, а отже, доступною. Обличчя його розпливлося в удаваній посмішці.