Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Звичайно! Вони мене знають. Мені довіряють. Я теж піду.
— Віддайте мені гроші! — Наказав коваль. Ніккі, навіть не замислюючись, впустила мішечок йому в долоню. Річард — не злодій. Дивна річ. Вона не розуміла чому, але ці люди були явно задоволені ним. Він допоміг їм всім збагатитися. Для неї все це було повною абракадаброю.
— Будь ласка, якщо ви зможе допомогти, я буду перед вами в боргу.
— Я роблю це зовсім не заради вас, пані Сайфер. Я допомагаю другові, якого дуже високо ціную і який заслуговує всілякої допомоги.
— Ніккі. Мене звати Ніккі.
— Я —
Пан Касселл виклав перед Народним Захисником Мускіним чотири золоті монети. Він сказав Ніккі з Іцхаком, що хоче мати дещо про запас, на той випадок, щоб вони могли «підкачати повітря», якщо знадобиться «більше жару».
Коваль горою височів над сидячою за столом людиною. Кілька чиновників уткнулись носом в роботу. Всі гвардійці, що знаходилися в приміщенні спостерігали за подіями.
— Річард Сайфер. Він у вас. Ми прийшли заплатити штраф. Захисник Мускін моргав, дивлячись на монети, як жирний короп, який занадто обжерся, щоб проковтнути черв'яка.
— Ми не приймаємо штрафів до завтрашнього вечора. Повертайтеся завтра, і якщо ця людина, Сайфер, не зізнався в чомусь більш серйозному, то зможете тоді заплатити.
— Я працюю на будівництві палацу, — промовив пан Касселл. — Брат Нарев завантажує мене роботою. Я тут зараз, так чому б нам не вирішити цю проблему, поки ми всі тут? Брат Нарев буде радий, якщо його старшому ковалю не доведеться тягнутися сюди завтра, коли я тут вже сьогодні.
Темні очі Захисника Мускіна забігали по сторонах, ковзаючи по плачучому натовпі. Рипнувши стільцем, він присунувся ближче до столу і склав товсті пальці на кіпі м'ятих папірців.
— Мені б не хотілося засмучувати брата Нарева.
— Не сумніваюся, — посміхнувся коваль.
— Однак братові Нареву не захотілося б, щоб я зневажив своїм обов'язком перед народом.
— Звичайно, ні! — Вступив у розмову Іцхак. Темні очі повернулися на нього, і він тут же зірвав свій червоний капелюх. — Про це не може бути й мови! Ми анітрошки не сумніваємося, що ви прекрасно виконуєте свій обов'язок. — Ти хто? — Запитав Захисник Ніккі.
— Я — дружина Річарда Сайфера, Захисник Мускін. Я вже була тут. І заплатила збір за побачення з ним. Ви мені пояснили щодо штрафу.
Чиновник кивнув.
— Тут проходить багато народу.
— Послухайте, — заговорив пан Касселл, — у нас є гроші на штраф. Якщо ми можемо виплатити його зараз і забрати Річарда Сайфера сьогодні, то це було б добре. Завтра деякі з тих, хто пожертвував сьогодні грошей на штраф, можуть не захотіти цього зробити.
Коваль поклав на стіл ще чотири золотих. Темні очі Захисника Мускіна залишалися байдужими.
— Усі гроші належать народу. Нужда велика. Ніккі сильно підозрювала, що нужда осяде в його власних кишенях і що він просто хоче ще. Немов у відповідь на її уявне звинувачення Захисник Мускін відсунув від себе вісім золотих — цілий статок по будь-яких оцінках.
— Гроші вносяться не тут. Нам вони ні до чого. Ми — покірні слуги Ордена.
Ніккі здивувалася, що помилилася в оцінці цієї людини. Він дійсно чесний чиновник. Так це ж все міняє! Надія зросла. Може, врешті-решт буде не так вже й важко звільнити Річарда.
Позаду неї, за низькою перегородкою, плакали жінки, волали діти. Ніккі з труднощами могла дихати через той сморід. Вона сподівалася, що чиновник прискорить справу, щоб зайнятися іншими справами з групкою гвардійців, що чекали зі стосами папірців у руках, коли він звільниться.
— Але ви робите помилку, — додав Захисник, — якщо вважаєте, що грошима можна домогтися звільнення людини. Орден не турбує життя окремої людини, оскільки нічиє конкретне життя, по суті, не важливе. Я схильний підказати вам притримати ці гроші, поки ми не провіримо, звідки у когось могла з'явитися така велика сума. Думаю, що ця людина може являти собою загрозу громадському порядку, раз їй надають таку могутню підтримку. Жодна людина не краща будь-якої іншої. Те, що він може віддати стільки грошей, щоб позбавити себе від справедливого покарання, лише підтверджує мої підозри, що йому є в чому зізнаватися.
Рипнувши стільцем, він відкинувся на спинку і втупився на них.
— Схоже, ви троє думаєте інакше. Гадаєте, що він кращий інших.
— Ні, — недбало кинув коваль, — просто він наш друг.
— Орден — ваш друг. Нужденні — предмет вашої турботи. Не ваша справа — піклуватися про когось більше, ніж про інших. Така неналежна поведінка — святотатство.
Вся стояча перед столом трійця мовчала. Позаду них плач, крики, гарячкові молитви за тих, хто томився внизу, не вщухали ні на секунду. Схоже, що б вони не говорили, це лише ще більше налаштовувало цю людину проти них.
— От якби в нього була професія, тоді інша справа. Орден дуже потребує вкладу фахівців. Дуже багато ховаються в тіні, коли повинні прагнути внести якомога більший внесок. Обов'язок тих, хто володіє можливостями…
І тут Ніккі осінило.
— Але в нього є професія! — Випалила вона.
— І яка ж? — Запитав Захисник, незадоволений тим, що його перебили.
Ніккі зробила крок вперед.
— Він — найбільший…
— Велич — омана грішників. Всі люди однакові. Всі люди грішні по натурі. Всі люди повинні долати свою мерзенну сутність, безкорисливо присвячуючи своє життя допомозі іншим. Тільки безкорисливі діяння дозволять людині отримати винагороду у світі іншому.
Кулаки пана Касселла стиснулися. Він подався вперед. Якщо він зараз почне сперечатися, то справа стане непоправною. Ніккі досить чутливо штовхнула коваля ногою, сподіваючись таким чином заткнути його і дати висловитися їй, поки не пізно. Зробивши крок назад, Ніккі схилила голову, змушуючи таким чином коваля відступити.
— Ви дуже мудрі, Захисник Мускін. Всі ми отримали від вас цінний урок. Будь ласка, вибачте нещасній дружині її дурниці. Я — проста жінка і розгубилася в присутності настільки мудрого представника Братства Ордена.