Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

Гудкайнд Террі

— Знаєш, тобі не треба приходити сюди, щоб помилуватися моєю прекрасною статуєю, — зауважив Віктор. — У тебе є красива дружина.

Річард промовчав.

— Не пригадую, щоб ти хоч раз згадував про неї. Я і знати нічого не знав, поки вона в той день не заявилася сюди. Чомусь я завжди думав, що в тебе гарна жінка…

Віктор насупився, дивлячись на Притулок внизу.

— Чому ти ніколи не говорив про неї?

Річард знизав плечима.

— Сподіваюся, ти не порахуєш мене нестерпним, але просто вона не відповідає

моєму уявленню про те, якою повинна бути твоя дружина.

— Я не вважаю тебе нестерпним, Віктор. Кожен має право думати, що хоче.

— Не проти, якщо я спитаю тебе про неї?

— Віктор, я втомився, — зітхнув Річард. — Я не хотів би говорити про дружину. До того ж і говорити немає про що. Вона моя дружина. Що є, то є.

Хмикнувши, Віктор сунув у рот великий шматок цибулі. Проковтнувши, він змахнув половиною цибулини.

— Недобре, коли чоловікові доводиться весь день ліпити це потворність і потім бути вимушеним йти додому до… Так що я несу! Що це на мене найшло? Пробач, Річард! Ніккі красива жінка.

— Так, напевно.

— І вона піклується про тебе. Річард знову промовчав.

— Ми з Іцхаком намагалися викупити тебе за твоє золото. Але цього виявилося замало. Той тип виявився пихатим чинушою. Ніккі знала, як потрібно з ним поводитися. Вона своїми словами повернула ключ твоєї камери. Якби не Ніккі, тебе б поховали в небі.

— Значить, вона сказали їм, що я вмію тесати…. щоб врятувати мені життя.

— Вірно. Це вона добула тобі роботу скульптора. Віктор трохи почекав, але коли відповіді не послідувало, розчаровано зітхнув.

— Як тобі різці, що я прислав?

— Відмінні. Добре працюють. Втім, мені б знадобився різець ще тонший.

Віктор простягнув Річарду черговий шматочок лярда.

— Буде.

— Що там зі сталлю?

— Не хвилюйся! — Відмахнувся цибулиною коваль. Іцхак непогано справляється замість тебе. Не так добре, як ти, але загалом і в цілому порядок. Він привозить мені все, що потрібно. Всім він подобається, і всі щасливі, що він вирішив заповнити прогалину. Орден так жадає швидше закінчити споруду, що закриває очі на його активність. Фаваль-вуглекоп питав про тебе. Йому Іцхак подобається, але він нудьгує по тобі.

Річард посміхнувся, згадуючи нервового вуглекопа.

— Радий, що Іцхак купує у нього вугілля. У Старому світі було багато хороших людей. Річард завжди вважав їх ворогами, а тепер ось з деякими подружився.

Таке з ним траплялося часто і в точності таким же чином. В принципі, скрізь живуть люди як люди, варто тільки познайомитися з ними ближче.

Тут були ті, хто любить свободу, хто жадає жити своїм життям, хто прагне до чогось, бажає чогось досягти, і ті, хто бездумно підкорився застійній ідеї загальної рівності, насаджуваній штучній сірій безликості. Ті, хто хотів своїми силами удосконалюватися, і ті, хто хотів, щоб за них думали інші, і згодні були платити за це високу ціну.

Коли

Річард піднявся сходами, його зустріли сяючі посмішками Каміль і Набба.

— Ми з Наббом сьогодні займалися різьбою по дереву, Річард. Підеш глянеш?

Посміхнувшись, Річард обійняв Каміля за плечі.

— Звичайно! Пішли подивимося, що ви сьогодні зробили, Річард пішов з ними по чистому коридору на задній двір, де Каміль з Наббою вирізали обличчя на старих корчах.

Зображення були жахливими.

— Що ж, Каміль, дуже непогано. Твої теж, Набба. Різьблені фізіономії посміхалися, і одне це для Річарда було безцінним. Незважаючи на погане виконання, в них було куди більше життя, ніж у тому, що робив Річард день у день.

— Правда, Річард? — Запитав Набба. — Ти думаєш, ми з Камілем зможемо стати скульпторами?

— Коли-небудь, можливо. Але вам потрібно більше практики, вам ще багато чому належить навчитися. Але всім скульпторам доводиться спершу вчитися. Ось, гляньте-но сюди, наприклад. Що ви про це думаєте? Що тут невірно?

Каміль, схрестивши руки, зосереджено насупився, дивлячись на вирізане ним лице.

— Не знаю.

— Набба?

Набба соромливо смикнув плечима.

— Не схоже на справжнє обличчя. Але не можу пояснити, чому.

— Подивіться на моє обличчя, на очі. У чому різниця?

— Ну, по-моєму, у тебе інший розріз очей, — відповів Каміль.

— І вони ближче один до одного — не так далеко до скронь, — додав Набба.

— Дуже добре! — Річард взяв трохи землі з грядки з морквою, потім виліпив з неї обличчя. — Бачите? Якщо розташувати очі ближче, як тут, то стає більше схоже на справжню людину.

Юнаки закивали, вивчаючи його творіння.

— Зрозумів, — сказав Каміль. — Я почну заново і зроблю краще.

— Молодець! — Ляснув його по спині Річард.

— Може, колись ми теж станемо скульпторами, — вимовив Набба.

— Може бути, — тільки й сказав Річард. Ніккі очікувала його, поставивши вечерю на стіл. Миска супу біля палаючої лампи. Інша частина кімнати тонула у вечірніх сутінках. Ніккі сиділа за столом.

— Як працювалося сьогодні? — Поцікавилася вона, поки Річард мив руки.

Він сполоснув обличчя мильною водою, змиваючи мармуровий пил.

— Робота є робота.

Ніккі потерла пальцем ніжку лампи.

— Ти здатний її витримати? — Річард витер руки.

— А у мене є вибір? Я можу або працювати, або покласти всьому цьому край. Хіба це вибір? Або ти цікавишся, чи не дозрів я вже для самогубства? Вона підняла погляд.

— Я зовсім не це маю на увазі. Він жбурнув рушник поруч з тазом.

— До того ж як я можу не бути вдячним за роботу, яку для мене знайшла ти?

Блакитні очі Ніккі знову втупилися на кришку столу.

— Це тобі Віктор розповів?

— Було неважко здогадатися. Віктор сказав лише, що ти красуня і що ти врятувала мені життя.