Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
Заяц охоче погодився.
Не минуло й півгодини, як у темряві засяяли вікна лабораторії на Петржалці.
Перша ніч у печері минула неспокійно. Хоч як втомились мандрівники, але гуркіт кулястих блискавок, що долітав аж у надра скель, гнав від очей сон.
Рано-вранці всі були вже на ногах. Пересвідчившись, що “Ластівка” ціла й неушкоджена, і одержавши аналогічне повідомлення по радіо від Грубера щодо “Стріли”, вчені взялись до роботи. Насамперед дослідили підземний лабіринт і знайшли підходящу печеру для атомної
Чудесне відкриття зробив Мадараш. Випадково притулившись до кам’яної стіни, він почув дивний шум — плюскання, булькіт і дзюрчання. Спочатку він не зрозумів, що це, але потім догадався:
— Друзі, десь тут дзюрчить вода! Недалеко від нас є підземний водоспад.
Пробна свердловина підтвердила припущення Мада-раша: метрів за два від головного коридора вертикальною шахтою в темну глибінь спадав потік холодної води. Де брав початок підземний струмок — ніхто не знав. Та над цим і не сушили голови. Вода є, а це — найголовніше. До того ж ще й придатна для пиття, як встановила Свози-лова в своїй похідній лабораторії.
Важче було з транспортуванням атомних котлів. З “Променя” на “Ластівку” група Молодінової перенесла їх без будь-яких зусиль, бо там не було сили тяжіння, яка безжально давала про себе знати внизу, на планеті. А такий атомний котел — не якась там дрібничка. Навіть при найбільшій економії матеріалу і найдосконалішій конструкції він важить кілька тонн, бо не можна обійтись без захисної оболонки, яка робиться з найважчих металів.
Спочатку спробували переправити атомні реактори через крутий схил на плоскогір’я, використавши як возик шасі “Ластівки”. До скелі над схилом прикріпили великі блоки і протягли через них довжелезний трос. Один його кінець прив’язали до шасі з реактором, а другий — до літака на річці.
Фратєв сів до важелів управління і ввімкнув двигуни “Ластівки”. Трос натягнувся. Шасі з котлом трохи просунулось піщаною мілиною до схилу.
Однак радіти було зарано. Тільки-но шасі дійшло до підніжжя горба, літак рвонуло назад. Фратєв посилив дію ракетних двигунів, та це вже не допомагало: почав тріщати трос.
День було втрачено, а результатів ніяких. Тільки Грубер та Краус повідомили по радіо, що їм вдалося прокласти в хащах десятиметрову смугу і цим частково звільнити “Стрілу” з полону.
Хоч цілоденна праця страшенно виснажила всіх, мандрівники довго не могли заснути в своїй підземній спальні: кожен думав про те, як би знайти спосіб переправити реактори до печери.
Вже було далеко за північ, коли Северсон нахилився до Навратіла і зашепотів:
— Не спите?.. Почуваю, що ви теж сушите собі голову… А в мене вже готово…
— Як? — тихо запитав Навратіл.
— Хай це буде для вас сюрпризом. За результат я ручаюсь, можете спокійно спати. На добраніч!
Вранці Северсон розкрив свій план:
— Використати вертоліт ми не можемо. Отже, нам повинна допомогти “Ластівка”. Завантажимо реактори на неї знову, на плоскогір’ї побудуємо аеродром і приземлимось точно проти входу в підземелля. Що ви на це скажете?
— Не забувайте, що для “Ластівки” потрібна посадочна смуга завдовжки мінімум п’ятсот метрів, — заперечив Навратіл.
— А що нам перешкоджає зробити її ще довшою? Все одно рано чи пізно вона буде потрібна. Чи, може, ви хочете всі вантажі тягати через гору на плечах?
Северсон зрештою переконав своїх товаришів. Надія Молодінова, обрана начальником усієї експедиції
Свозилова з Вроцлавським взялись за дослідження фауни і флори.
Квартянські рослини дуже відрізнялись від земних, їхні клітини мали довгасту форму, а в діаметрі були набагато більші, аніж клітини рослин на Землі. На щастя, вони містили великий процент вуглецю, як і наші рослини, так що могли служити й паливом.
Вивчення величезного ящера також дало чимало цікавого. З форми зубів Свозилова зробила висновок, що ця тварина — травоїдна. Розтин підтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожі на морські водорості. Розкрилась і таємниця незвичайних дванадцяти ніг: то були, власне, відростки ребер, які давали змогу незграбній тварині швидше пересуватися по суходолу. Її предки, мабуть, жили виключно у воді, — про це свідчили недорозвинені зябра. Згодом природні умови змусили ящера перебратися на суходіл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються наші плазуни, обмежувався великою вагою тіла, тож природа видовжила і перетворила на якусь подобу ніг ребра колосального звіра.
— Ніяк не можу збагнути, чому ящір переслідував вас, якщо він харчується виключно рослинами? — дивувався Вроцлавський.
Ця таємниця лишалась нерозгаданою.
Всі працювали наполегливо, проте за цілий день роботи не встигли навіть прорубати просіку до печери від майбутнього аеродрому.
— Справа просувається надто повільно, — втомлено сказала Молодінова, коли всі зібралися на борту “Ластівки”, щоб повечеряти. — Треба щось робити.
— Хай я стану бронтозавром, якщо оці скафандри не замучать нас зовсім! — Фратєв роздратовано шпурнув шолом на крісло. — Пріємо, як лицарі в панцерах, а в ім’я чого? Чи не краще розвідати місцевість і знайти придатніше місце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймні? Добре було б на березі річки: тоді літаки сідали б на воду…
— Я також думаю про це, — кивнула на знак згоди Молодінова. — Але не забувайте, Димитрію, що ми — на становищі первісних людей і, як вони, змушені ховатись від негоди і звірів у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцію, то… — вона спантеличено замовкла. — Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
— удесна ідея! — палко підхопив Фратєв. — Справді, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба…
— А коли так, — підтримав Чан-су, — то візьмемось до роботи негайно.
Тієї ночі про встановлені шість годин сну ніхто навіть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосів і труб, Навратіл з Молодіновою порались біля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. “Ластівку” було поставлено на якір біля берега так, щоб її прожектори освітлювали місце роботи.
Надвечір другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне світло. Новітні робінзони раділи з цього, мов діти.
О, з атомною енергією справа пішла вже по-іншому! Чан-су і Навратіл негайно змонтували високочастотний випромінювач, який не тільки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердіше каміння. Протягом тижня на плоскогір’ї були випалені всі рослини і розтрощено на порох більшість валунів. Ще тиждень витратили на вирівнювання аеродрому та на приготування місця для атомної електростанції в печерному лабіринті.