Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
— Можливо, його позичили квартяни того разу, коли відвідали літак, — так само, як і чашки для кофе… Побачимо. Безперечно, вони — культурні істоти, як це показує добре продумана форма їхнього взуття. Шкода, що сліди ведуть уздовж кам’яної стінки в напрямку до нашого селища…
— Це підтверджує наше припущення, що квартяни за нами потай стежать… — закінчила її думку Свозилова. — І, очевидно, бояться… Вони, мабуть, такі ж миролюбні, як і ми…
Вітер поступово вщухав. Пофарбування місцевості швидко мінялось. Металевий відтінок
Вчені вирушили далі. Вони обережно спускались кам’янистим схилом, аж поки досягли великого каньйону. Його стрімкоспадні кам’яні стіни глибоко внизу омивала спокійна річка.
— Погодьтесь, що без моєї винахідливості ми через цю перепону не перебралися б! — жартував Фратєв. — Балони — просто чудо!
— Вихваляєте балони чи вашу ідею? — засміялась Алена.
— І те, й друге.
— До речі, балони треба позв’язувати: так принаймні ніхто не загубиться, — запропонував Северсон.
І ось величезне гроно повітряних куль попливло у височінь.
Але тільки-но воно опинилося за кілька метрів від землі, як раптом шарпнулось, крутнулось і, безперервно обертаючись навколо власної осі, почало швидко підніматись.
— Смерч! — крикнув Ватсон.
Все пішло обертом перед очима вчених. Місцевість під ними так розтанцювалась, що вони незабаром втратили орієнтацію. Скриньки під їхніми ногами наштовхувались одна на одну і неприємно скрипіли.
Першою опам’яталась Молодінова. Вона судорожно натиснула на кнопку ракетної установки. Під гроном балонів почувся гуркіт, схожий на кулеметну чергу. Рух по спіралі загальмувався.
— Летимо просто до кратера вулкана! — закричала з жахом Алена.
— Відкрийте вентилі! — скомандувала Молодінова.
Над їхніми головами почулося сичання й шипіння. Балони почали швидко спускатися, але при цьому знову шалено закрутились. їх несло просто на джунглі.
Діставши сильний удар в спину, Северсон зойкнув і заплющив очі. Підсвідомо він ухопився за гілку і крикнув:
— Аленко! Тримайся!
Ні, з нею нічого не трапилося. Вона лежала поруч нього, заплутавшись у плетиві гілок і ліан, а трохи далі — решта супутників. На щастя, джунглі були такі густі, що верхів’я дерев утворювали ніби суцільний пружний матрац.
— Тримайтесь! — крикнула Молодінова. — Вітер може нас знову зірвати…
І справді, оболонки балонів напнулись, як вітрила. Коли б деякі з тросів не зачепилися за гілля, втриматися було б неможливо. На щастя, вітер незабаром ущух.
— З вами нічого не трапилось? — насилу запитала Алена.
— Ще не знаю, але почуваю себе, немов після добрячої прочуханки! — спробував пожартувати Фратєв. — Під сто туманів, — де ми, власне, зараз?
— А яке це має для нас значення? Міцніше тримайте балони, аж поки вони спадуть, — стомлено сказала Молодінова.
Коли нарешті балони безсило опустились у зарості, вчені швидко звільнились від лямок. Фратєв поворушив руками й ногами
— Переломів, правда, немає, але я весь побитий, наче на мені просо молотили.
Мандрівники, які ще раз зазнали катастрофи, роздивлялися навколо, щоб хоч приблизно визначити, де вони опинилися. Недалеко від них праліс кінчався. За ним проти неба височів конус вулкана, над яким курів димок.
— Ще трохи — і ми сіли б якраз над кратером…
— Так, небагато нам лишалось до нього… — сказав зблідлий Вроцлавський. — Ну, спускаймося.
Обережно згорнули балони, з допомогою тросів сяк-так спустили вантаж на землю. Але це ще було півділа: довелося докласти чимало зусиль, поки вони вибралися з джунглів, хоч до узлісся було всього лише кілька десятків метрів.
Коли всі речі витягли з хащів, Молодінова пішла розвідати дорогу, а втомлені мандрівники сіли спочити.
— Чи не помічаєте ви, що грунт під ногами коливається? — запитав Вроцлавський.
— Справді, вулкан не такий спокійний, як здається на перший погляд, — підтвердив за хвилину Северсон.
— Я теж це помітив, — кивнув головою Фратєв. — Ця люлька ще всипле нам жару.
Тим часом повернулась Молодінова.
— Каньйон, який ми збирались перелетіти, недалеко. Я гадаю, що слід продовжити подорож річкою, що протікає по ньому.
— Чудесно! Блискуча ідея! — жваво погодився Фратєв. — Б’юсь об заклад на смаженого індика, що таким чином ми з комфортом і дуже швидко потрапимо в Долину вогнів, до квартян!
Біля вузької долини експедиція зупинилась. Молодінова з Аленою наповнили повітрям човни, а інші тим часом приготували троси, щоб спускати вантаж.
Спускання прямовисною скелею забрало багато часу. Лише через кілька годин експедиція могла продовжувати свою важку подорож.
Каньйон повертав то ліворуч, то праворуч. На його крутих схилах росли якісь химерні рожево-червоні рослини, схожі на наші лишайники. Подекуди над ними схилялись покручені стовбури могутніх дерев з великим овальним, губчастим і жовтим знизу листям.
Стіни каньйону поступово знижувались, сам він ширшав, аж поки перетворився на улоговину з пологими схилами. Долина вогнів уже мала бути десь недалеко, але на порослих чагарником берегах досі не видно було ані найменшої ознаки втручання мислячих створінь.
Мандрівники поминули кілька крутих поворотів і опинились у джунглях. Що далі, то нижче схилялись над гладінню води буйні крони дерев, аж поки не утворили суцільне склепіння, крізь яке лише де-не-де проникали сонячні промені.
— Вогні! — раптом закричав Фратєв і почав щосили гребти.
Вогні ставали яскравішими і наближались. Вже ясно було видно сотні лампіонів, що сяяли в хащах понад берегом.
— Навіщо квартяни освітлюють джунглі?! Подивлюсь на ці вогні зблизька! — рішуче сказав Фратєв і, передавши весла Молодіновій, швидко поліз плетивом ліан до крони освітленого дерева.