Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
— Звичайно, на підлозі! — жартував Шайнер. Молодінова розіклала на столі кілька фотографій:
— Ось вони, наші квартяни!
— Нагадують скоріше мавп, аніж людей… — задумливо сказав Навратіл.
— Як я бачу, вони босі, — зауважив Цаген. — Звідки ж тоді взялись сліди людини в новітньому взутті?
— Справді… Нам це навіть не спало на думку… — Молодінова витягла з сумки ще одну фотографію. — В печерах ми остаточно пересвідчились, що літаючі квартяни — зовсім примітивні створіння, щось середнє між нашими первісними людьми і людиноподібними мавпами. Вони, правда, вже використовують
— Отже, ви не знайшли навіть сліду якоїсь там вищої культури? — розчаровано запитав Навратіл.
Молодінова вже хотіла відповісти, але Фратєв її затримав:
— Хвилиночку! Ви мені обіцяли, що сюрприз номер один оголошу я! — Він побіг і одразу ж повернувся з якимось пакунком під пахвою. — Найцінніші предмети з квар-тянської колекції!
Перед враженими вченими з’явились два дивних предмети: старанно оброблений шматок якоїсь прозорої речовини і великий уламок металевої плити з гострими рваними краями.
Навратіл взяв у руки прозорий предмет.
— Природа цього, в усякому разі, створити не могла, — сказав він рішуче. — Скидається на лінзу, та ще й відшліфовану абсолютно точно.
— І складену з кількох шарів! — показав Северсон на місце, де лінза була пошкоджена при ударі.
— А може, це деталі з нашого “Променя”? — запитав Шайнер. — Чи не збив їх на планету отой шалений метеорит?
— Ні, це неможливо! — заперечив Навратіл. — Лінз такої незвичайної форми ми при побудові “Променя” не використовували… — він уважно оглянув металевий уламок і похитав головою. — Ця річ теж не з нашого літака. Аленко, прошу, зробіть аналіз металу.
— Гадаю, що це даремно, — заперечив Ватсон. — “Промінь” облітає навколо Кварти з швидкістю вісім кілометрів на секунду. З не меншою швидкістю летів метеорит. Це означає, що жодна частина літака не може потрапити на планету, бо згорить у атмосфері…
— Справді, ви маєте рацію. В такому разі стає ясно, шо обидва предмети були зроблені на Кварті. Як це пов’язати з примітивним життям літаючих квартян?
— Сліди під кам’яним стрімчаком та уламок лінзи доводять нам, що, крім літаючих квартян, тут живуть, можливо, далеко розвиненіші створіння, яких ми досі не виявили, — міркувала Молодінова.
Фратєв покрутив річ в руці, розкуйовдив пальцями чорне кучеряве волосся, почухав потилицю:
— П’ять пострілів по гавах! — це нам хороший подаруночок, знову маємо з чого тішитись! Спочатку гналися за маревом і замість великого міста знайшли світні джунглі, потім переслідували літаючих людей, а виявили примітивних створінь на рубежі між людиною й мавпою. А тепер, нарешті, вияснили, що десь зовсім поряд підстерігають нас агресивні незнайомі люди з хтозна-якою високою технікою…
— Коли б я на вас не дивилась, я подумала
— Дуже просто! — засміявся Фратєв. — Огляньте оцей уламок уважніше. Звідки він? З якоїсь дитячої іграшки?.. Хай мене циклон змете з квартянської поверхні, якщо це не уламок розірваної гранати!
— Справді, — погодився Северсон. — Фратєв має рацію… А що поробляють наші мандрівники по Надії? Чи виявили вони щось цікаве?
— Поки що небагато… — Навратіл подивився на годинник. — Ми так з вами забалакались, що я про них замалим не забув. Ми повинні були викликати їх уже півгодини тому. Цаген, будь ласка…
Цаген увімкнув передавач і кілька разів повторив виклик.
— “Ластівка” знову не відповідає, — сказав він стурбовано. — Мабуть, там щось не гаразд…
Фратєв схвильовано підвівся з крісла:
— Треба поспішити їм на допомогу. Цілком можливо, що на них напали квартяни.
— Ну, то приготуйте “Стрілу” до старту, — сказав Навратіл.
— Що — “Стріла”! Вона неповоротка. В мене є краща ідея. Це і є наш сюрприз номер два. Ходімте, прошу, я вам дещо покажу.
Знизавши плечима, Навратіл пішо слідом за Фратєвим. Зупинились у печері, де було складено вертоліт.
— Ви знайшли лопаті пропелера? — радісно вигукнув Навратіл. — Тож швидше візьмемось за роботу, не можна втрачати жодної хвилини!
Через хвилину обидва вже тримали в руках інструменти.
Вертоліт було змонтовано дуже швидко.
Вертоліт знявся у повітря і неквапно полетів над річкою. Ранковий туман розвіявся, вітер ущух. Видимість була чудова.
Северсон підніс до очей бінокль. Погляд його заблукав у Долину вогнів, перебіг до вулкана, а потім до скель, де кілька годин тому вони виявили печери літаючих створінь.
— Не бачу жодного квартянина, — сказав він задумливо.
— Мабуть, вони вдень сплять, — припустила Алена. — Оте їхнє “гуіі…”, яке закінчується нечутним ультразвуком, цілком імовірно: не мова, а засіб орієнтування в темряві, як у наших кажанів.
— Погляньте… — показав Фратєв у праве віконце. — Або мене обдурюють очі, або це справді велетенські сфінкси!
Над берегом ріки зводились до неба чотири майже однакові блоки скель. Горішні частини гігантів нагадували обличчя людей. Вертоліт попрямував туди. З наближенням схожість скель з людьми втрачалась, а коли вертоліт повис у повітрі біля голови одного з блоків, Фратєв засміявся:
— Природа трохи погралась з нами у сліпу бабу, та й годі. Людина вже гадала, що прилетіла в Єгипет, а виявляється, це тільки химерно вивітрені шари гірських порід.
Вертоліт продовжував летіти над рікою. Характер місцевості поступово змінювався. Стрімкі береги поступились рівнині, яка на обрії кінчалась пасмом гір. Праліс на берегах увесь час густішав. З обох боків Надія вбирала в себе притоки, які нарешті перетворили її на широку річку.
— Спустіться трохи нижче, — попросив Северсон Фратєва, коли вертоліт наблизився до великого вигину ріки. — Мені здається, що ми — біля мети нашої подорожі.